Ревність - це добре, чи така "річ" з якою потрібно боротись

Що з боку одного, що з боку другого із партнерів - все рівно від себелюбства.
І погоджуся з Темпікою - яким це боком ревнощі можуть бути іскрою, від якої любов палахне яскравіше? Я би сказав навпаки - це смерть любові. Любов - це віддати себе тому, кого любиш, ревнощі - це від бажання взяти, привласнити. Де ж любов?
Можу припустити, що для когось ревнощі, скандал, взагалі якийсь яскравий вияв емоцій може бути каталізатором подальшої пристрасті.
Хоча... Любов теж, напевно, багаторівнева і кожен її по своєму переживає.
Але все рівно, ревнощі - це гидко!

Як на мене, вкрай спрощене питання, і схема теж спрощена. Ідеальна любов = віддати усю (усього) себе, тому, кого любиш, ревнощі = почуття власника... Все ніби й так, але люди, ми всі не ідеальні, і почуття наші не ідеальні, і навіть у найщасливішої пари завжди знайдуться якісь проблеми, нехай і крихітні, кажуть, під кожним дахом свої мурахи. У когось це й буде ревність, і, скажу вам за себе, мене це почуття деколи відвідує, і для себе я його тлумачу, як елементарний страх втратити коханого. Я намагаюся не давати волі цьому почуттю, але це вже інша розмова. Не знаю, чи свідчить це про те, що моя любов - не справжня, чи про те, що я власниця за натурою, чи про те, що я не впевнена у собі... А може, ревність - це як тінь любові? От не знаю, і все тут. Але обрати між варіантами "добре" та "погано" я не можу.

Ревнощі - здорові - це добре)
Ревнощі - хворобливі - це зле)
Деколи так хочеться. щоб коханий тебе зоча би трішечки до когось приревнував, а не казав "А куди ти ся від мене дінеш?" - невже такий варіант кращий?)

Хочу процитувати себе ж - якщо зраджує кохана людина, це боляче, але до ревнощів це відношення не має. Ревнощі суть гіпертрофоване почуття власності.

І ще, Одарко - ревнощів здорових не буває. Ото, коли хочеться, щоб поревнував - це теж самолюбство тішиться

Правда, тут можна почати суперечку, чи "здорове" самолюбство є рушієм прогресу і т.д.
Знову ж повторюся - все від людини залежить. Для когось цікаво ще бавитися в кар`єру, успіх, інші забавки - це тішить оте "здорове" самолюбство. Але хтось може уже перехворів...

Я теж себе процитую. Це супер-людина просто, яка, дізнавшись про зраду коханого/коханої, мучиться лише болем. Не питає себе по десять тисяч разів "За що?!", не потерпає від думок "Так, та, інша, краща за мене!" або "Ну що, що він у ній знайшов?!". Не переживає знову ж таки сотні разів всю ситуацію наново, думаючи "А що, якби..." - ну, й так далі. Я категорично не згодна, що ревнощі - то лише почуття власності, і мову веду не про ідеальних людей, а про живих. У мене взагалі таке враження, що, коли тобі байдуже, приміром, що твій чоловік/коханий приходить додому пізно, увесь в помаді та чужих парфумах, і розповідає тобі різні баєчки, а ти їх слухаєш, не кліпнувши оком (Моя люба, ти ж у мене така розумниця - придумай що-небудь сама!), то це не повага до його свободи, і не любов ніяка, а просто цілковита байдужість. А якщо тобі не все одно, то відчуваєш у цьому випадку не лише біль. Я за себе кажу - це так для мене, і, знову ж таки, як на мене, ревність - це не двомірне явище, все значно складніше. Я білою заздрістю заздрю тим, хто здатен відмежувати кохання від ревнощів, любов від кохання та ревнощі від болю. Я не така мудра. І - так, я трохи ревнива. Я це за собою знаю.

Ні, ніяк не можу погодитись. Втім, я ж кажу, це суто індивідуально - для когось це бруднуваті хмарки підсвідомості , а комусь - це болісні сумніви чи то у собі, чи то у коханій людині, не завжди обгрунтовані, але природні, бо це так склалося, людині властиво сумніватися... Я наразі говорю не про патологічні випадки, а про те, що категорично не підтримую спрощення на кшталт ревність - примітив, викрутаси фантазії, що ще Ростик писав? А, так - почуття власності! Виходячи з усього того, що я прочитала - ой, яка я страшна людина, виявляється! Ну, фантазія - то "такі да", як у Одесі кажуть, вона розвинута, так мало того, я ще й власниця, обмежую свободу коханого, і т.д. Ну, може бути - я така. Але чи так вже зле, що мені не байдужа кохана людина? Я не обшукую кишені, не читаю СМСки, що приходять на його мобільний, не дзвоню щохвилини, питаючись "Де ти є?" - але для мене ревнощі, це почуття, яке само по собі, без любові, не існує. Я не ревную тих, до кого я байдужа. Ну, це вже повтор пішов.

Ну, проти Фройда я, звичайно, не попру. Сили малі. Хоча дозволю собі й з ним також не погодитися. А що таке кохання - на щастя, це кожен сам визначає для себе. Я така, яка є, і те, що в палітрі моїх почуттів присутні й ревнощі, ще не робить мене власницею чи егоїсткою - на мою, звісно ж, думку.

Наталю, ти чудова людина! Я ж не узагальнюю, а кажу, як воно є в моєму сприйнятті. І не відчувати ревнощів не означає бути супер-ідеальною людиною. Я кажу лише про те, що ревнощі, "здорові" чи "хворобливі", нічого доброго не несуть, бо породжує їх зовсім не любов, а егоїзм, навіть якщо він "здоровий" А егоїзм в тій чи іншій мірі притаманний кожному з нас і прояви його в кожного свої.

Бажати, щоби тебе любили - це взагалі той ще егоізм... Що б з нами стало без цієї корисної риси?

Не можна говорити про ревнощі як про гру(Звісно якщо ми про одне і те ж саме). Говорячи про ігру ми уже аж ніяк не можем говорити про ревність оскількице зовсім різні речі. Гра є грою, а у випадку з ревнивістю як би ти не старався у тебе так не вийде.
Ревнивці і Ревнивки відгукніться. Аууууу!

Ревність - це свого роду почуття, твоє сприйняття реальності, проте ні в якому разі не

Річ не йде про привляснення собі когось. Та й привласнити когось це взагалі неможливо.
Невже хтось може привласнити твої думки, переживання, емоції ... Я вважаю що це просто не - мож - ли - во!!!

Все що можна досягнути ревнощами так це показати своє істине ставлення до людини. Перш за все це повинно дати повштовх до того чому виникають ревнощі - можливо це не цілком відверті розмови, можливо відчуття самонедостатності,невпевненості у собі ; спосіб показати свої почуття... ..., і врешті решт прояв недовіри ба навіть правильніше сказати тої ж самої недовіри до опонента.
Над останнім варто було б задуматися чому повинна виникнути вона сама ... недовіра. Можливо тому ... , але ні можливо ось чому ... Та що б з цього приводу не говорилось навіть і довіру також треба якимось чином треба "заслужити"!!?

Цитата:

Десь Я Таке Уже Чув Довіряй но провіряй

Проте з другої сторони я теж вважаю що ревність не повинна затьмарювати тобі розум - голова завжди повинна бути світла. Та і невже немає нічого прекрасного на що можна було б звертати увагу, щоб відчувати себе вільним/вільною, щасливим/щасливою і неповторним/....Ми цього заслуговуємо!!!

Багато у чому згідний з Наталкою

Продовження незабаром, якщо щось не так то вибачайте і виправляйте.
___________________________________________________________
Щиро Ваш ...

Без ревнощів немає кохання! Але і це має бути в міру! Не всім вони подобаються...

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Тарас Гриців Без ревнощів немає кохання! Але і це має бути в міру! Не всім вони подобаються...

________________________________________________________________________________________________
Щиро ваш ...

помому ревнощі є завжди, або я не знаю як назвати відчуття, які переживаєш коли до коханої людину лізе якась св....та!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Чи навпаки, твоє кохання!

Дякую усім за небайдужість до даної теми і за безперечно цікаві відповіді.

Мерсі за компліман Що є то є... як псові кудла

Як там у москалів, не знаю, вірші хороші, належать О. С. Пушкіну, а що до теми нашої дискусії - скажу лише, щоби воду в ступі не товкти, що так, звісно, любов завжди несе у собі елемент самопожертви, але якщо це лише самопожертва, і в ній більше нічого немає - ані бажання зробити щасливим коханого, ані бажання бути й собі щасливою, ані ще дуже й дуже багатьох емоцій, відтінків, відчуттів, тоді... Не візьму на себе сміливість стверджувати, що це не любов, але приносити вона буде лише біль (імхо). Обом.
Тепер щодо "відпускання". Не розумію, чому відразу кажуть: "Ага, ось ви про себе думаєте, бо вам болить!". Ага, про себе. Як ви гадаєте, людина, котра зламала ногу, про кого думає в момент гострого болю? Не розумію також, чому ревність називають егоїстичним почуттям, і всі ці дописи мене так і не переконали в цьому... Ніхто нікого не втримає силою, хіба в криміналі, тому пафосне "А я його відпустила!" направду означає "Він не хоче бути зі мною, він мене не любить, а я його люблю". Від цього болітиме, і буде ревність, і ще багато чого - якщо тільки ви не янгол. А я не янгол.

Можна, так? Справді можна? Ой, дякую, що дозволили!
Ні, мені не подобається страждати – я не мазохістка, попри ваше супероригінальне припущення. Але якщо ви бачили колись людину, котрій вдалося прожити життя, уникнувши страждань – я... хотіла написати, що заздрю вам і тій людині, але роздумала. Життя без страждань, як і без любові – не поле, а пустеля (імхо). Я не хочу страждати увесь час, Боже борони. Я намагаюся уникати тих страждань, яких можна уникнути, і не завдавати їх зайвий раз своїм близьким, а якщо ненароком таке трапляється - перепрошую і намагаюся спокутувати свою провину. Не знаю, чи я зможу вірно висловити свою думку, але деколи страждання дають мені відчути, що я жива, нагадують, що я мушу жити, бо є люди, яким я потрібна. Страждання змушують мене замислитися над тим, що є багато людей, яким гірше від мене, і ще - я більше боюся людської байдужості, аніж своїх страждань.

Я вас із цим вітаю!!! Хоча щодо імунітету – я була б обережніша із такими заріканнями. Так, я певна, що нині ви це пишете щиро, ви самі у це вірите, але, чуючи такі заяви, боги сміються.

А в убивстві Кірова мені не зізнатися? Я от думаю, у чому б ще признатися, аби вас потішити. Гаразд, я слоненя, слоненя, тільки по нирках не бийте. Вельми тішуся вашій певності у моїй слабкості, але – просто повірте мені на слово, бо доводити я нічого не збираюся – я дуже сильна людина. Але – людина, а не закута у панцир своєї “ідеальності” особа. Я вже писала, що я не янгол.

О, ви не тільки дуже мудрий, а ще дуже чемний. Дякую щиро за щире ж побажання, навзаєм зичу вам усіх вітрів, яких ви тільки захочете.

ІМХО, маленька безневинна ревність - рушій стосунків. Але не та ревність, яка виникла на грунті недовіри, вигаданої можливої зради, комплексі меншовартості та власника. Таке почуття тільки руйнує навіть міцні стосунки. Не завжди, якщо ревнує - значить любить.
Мені просто в голові не вкладається, як людина може казати, що кохає і водночас підозрювати "об'єкта кохання" в безпідставних нісенітницях і контролювати своїми безчисленними дзвінками, перевірками та ще більш ницишіми вчинками, тобто безпричинно маніакально ревнувати. Знаю, що чоловік генетично спроєктований бути ревнивим, але ж, люди милі, всьому є межа. Цією манією людина доб'ється лиш одного, що те, в чому звинувачує й станеться. Адже, якщо 1000 раз сказати чоловіку, що він дурак, то на 1001 - він представиться дураком. Врешті-решт - це є виявом неповаги до партнера. Любити - значить довіряти коханій людині, як самому собі, але не втрачати голови і здорового глузду. Можливо, таку довіру важко знайти, бо справжня любов є настільки рідкісною. І важко її розгледіти серед стількох закоханостей, вподобань та спокус.

Слова доктора Хауса, але мій переклад

Це мабуть непогана нагода розібратись що взагалі відбувається,
незалежно від того хто є джерелом цього почуття