Поняття «артхаус» виникло у США: так там називають кінотеатри, де йдуть фільми не
на англійській мові. Інколи жартують, що такі картини в Штатах дивляться дві з
половиною людини, і доля правди у цьому жарті є. Отже, з самого початку слово
«артхаус» використовувалось як синонім видовища не масового, не кінорозваги і не
чергового голлівудського кінопродукту.
Пізніше в артхаусних кінотеатрах почали демонструвати фільми, зняті і в Америці,
але такі, які виходять обмеженою кількістю копій, передбачають роздуми, емоції,
глибинний контакт глядача з кінотвором. Артхаусні мережі швидко розвивались - як
протидія голлівудській машині, фабриці тотальної розваги. Цікаво, що чіткий
водорозділ між «розумним» і «розважальним» кіно виник саме в останні
десятиліття. Раніше той самий Голлівуд вмів розважати і водночас говорити
важливі речі, вести внутрішній діалог з глядачем. Адже саме на «фабриці мрій» були
створені і «Нові часи», і «Громадянин Кейн», і «Хрещений батько», і «Таксист». Ще
цікавіше те, що артхаусний рух набув такого розмаху, що нині вже Голлівуд іноді
використовує це визначення при рекламі, розкручуючи який-небудь не позбавлений
думки фільм як «артхаусну психологічну драму».
Існує стереотип, що кіно «розумне», інтелектуальне протипоказане звичайному
глядачу, що це видовище виключно для «вибраних», кінознавців і кінокритиків. Це,
звичайно ж, не так, точніше, не зовсім так. Є, наприклад, «Вісім з половиною»
Фелліні й «Сьома печатка» Бергмана, до яких ключик підібрати зовсім не легко, але
є й «Політ над гніздом зозулі» Формана з його геніальною простотою конфлікту,
загальнодоступною ідеєю і вражаючою метафорою. І це ж стосується певної частини
сучасного артхаусу - робіт американських «незалежних», фільмів азіатських країн,
стрічок майстрів зі світовим іменем чи просто культурного європейського кіно.
Навіть складні за формою кінотвори можна розуміти, відчувати на інтуїтивному
рівні. Артхаусу не треба боятись. Адже насправді важливі не ті думки, які заклав у
фільм автор. Важливі ті думки, які фільм викликав у глядача. Кінематограф -
дивовижне мистецтво, бо по-справжньому талановитий кінотвір приречений на
безмежну кількість трактувань, про які навіть не міг подумати його автор.
В Україні є своя система обмеженого прокату високохудожніх стрічок - Артхаус трафік. Мета цього проекту - знайомити любителів кіно з маловідомим,
екзотичним кіно на 35 мм, у першу чергу з новинками. Цього літа Артхаус трафік
запропонував українським кіноманам особливий подарунок - проект «Лінія
іспанського кіно», в межах якого демонструються такі картини, як любовна драма «Не йди» (2004, реж. Серджио Кастелліто), містичний трилер «Невразливий» (2001, реж. Хуан Карлос Фреснадійо) і сюрреалістична драма «Порочний незайманий» (2002, реж. Артуро Ріпштейн). Усі ці фільми встигли побувати
на багатьох міжнародних фестивалях і зібрати колекцію нагород і хвалебних
критичних відгуків. Вони дуже несхожі один на одний за жанром і стилем, і
демонструють різні грані спектру художніх можливостей сучасного іспанського
кіно.
У Львові стрічки демонструють у кінотеатрі «Кіно» («Невразливий» - 21-23 липня, 19.10; «Не йди» - 24-25 липня, 19.10; «Порочний незайманий» - 26-27 липня, 19.00).Captivitas - 21-7-2005 у 16:35
Що стосується іспанського кіно, то рекомендую стрічку "Корови" Хуліо Менема. А про
Альмодовара вже мовчу.Tempika - 21-7-2005 у 18:12
Не йди — чудовий фільм, але італійський... там іспанська тільки дуже
некрасива у цій ролі Пенелопа Крус... недавно йшов по телебаченню...
там фоном ностальгічна італійська попса 80-х, а історія хоч сентиментальна, але
правдива до болю.... обов*язково подивіться.Олександр Дєдик - 22-7-2005 у 10:56
Дякую за такий анонс.
Сходив вчора на "Intacto" - хороший фільм.
Дорогий, видовищний - досить комерційний. Таких іспанських фільмів я ще не бачив.
Планую піти на решту.Олексій Баіров - 22-7-2005 у 11:12
Цитата:
Оригінальне повідомлення від Олександр Дєдик
Дякую за такий анонс.
