Василь Яворський
Почесний Академік
Повідомлень: 1246
Зареєстрований: 4-8-2003
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: Відповідний
|
|
де знайти легенди
Може хтось знає де можна знайти львівські легенди у мережі? Підкажіть будь-ласка
|
|
|
Odarka
Почесний Академік
Повідомлень: 1970
Зареєстрований: 17-2-2003
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: вже йде до зими
|
|
Хіба на сайті газети "Поступ"
|
|
|
fish
Почесний Академік
Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: присутній
|
|
я одну знаю тільки. Про кам"яних левів, які мусять ожити
карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
|
|
|
Користувач Олесь
Почесний Академік
Повідомлень: 1275
Зареєстрований: 3-2-2003
Місто: Baden-Wurtemberg
Нема на форумі
Настрій: повстанський
|
|
http://www.city-adm.lviv.ua/perlyna/next2u.htm
Легенди Львова
...Колись давно до купецького Львова з далеких країн прибув бiдний менестрель.
Жителi мiста насолоджувались його дивними пiснями, молодi панночки закохувались у
нього, а старi поважнi купцi дарували грошi. Але менестрель сумував. Причиною його
смутку була горда красуня, що проходила повз нього на площi Ринок, та не звертала
уваги на його музику...
Менестрель прослiдкував за панночкою до її будинку. Одного осiннього вечора, коли
накрапав нiжний львiвський дощик, музикант заграв пiд її вiкнами сумну мелодiю
кохання. Вiн грав на лютнi цiлу нiч i лиш над ранок замовкли його струни i люди
побачили мертве тiло менестреля, померлого вiд кохання...
Вiд того часу, у глибокiй тишi, можна почути, як львiвський дощ виграє сумну мелодiю
кохання i видно, як старе мiсто плаче разом з ним.
...У сиву давнину один iталiйський купець приїхав до Львова торгувати вином. Справи
йшли добре. А купець зустрiв у мiстi своє кохання. Молода панночка теж закохалася у
купця. Єдиною перешкодою було те, що iталiєць був католиком, а панночка -
православною. Але родина дiвчини, пiсля довгих вагань, врештi решт погодилась на
їхнiй шлюб.
Купець поїхав до Iталiї за новою партiєю вина, а коли повернувся до Львова,
трапилась бiда - панночка невилiковно захворiла. Купець весь свiй час присвятив на
лiкування коханої, але смерть перемогла...
Iталiєць також невдовзi помер, але перед смертю заповiв, щоб його поховали разом з
коханою i зробили однаковi надгробнi плити. На плитах було вибито серце i напис:
"Вони померли вiд кохання".
... Кажуть, що ночами по коридорах колишнього Бернардинського монастиря (тепер тут
Львівський історичний архів), блукає привид одинокого монаха, який буцімто продав
душу дияволові... А о дванадцятій ночі зі старого годинника виходить лицар у
повному обладунку...
|
|
|
Користувач Олесь
Почесний Академік
Повідомлень: 1275
Зареєстрований: 3-2-2003
Місто: Baden-Wurtemberg
Нема на форумі
Настрій: повстанський
|
|
Є збірка "Легенди Львова", впорядкована Юрком Винничуком, її можна замовити
тут: http://www.greenpes.com
Ціна десь коло 14 гривень + пошта по Україні 1 грн. Я також хотів замовити пару
книжок, але за межі України пересилають тільки ФедЕксом і коштує це задоволення 63
доляри. Рахунок виглядав так: Книжки 7,86 USD, ФедЕкс 63,00 USD...
|
|
|
fish
Почесний Академік
Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: присутній
|
|
які ж наші предки слабенькі були. Раз тобі невзаємне кохання - уже й мруть як мухи...
карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
| Цитата: | Першим відправив користувач fish
які ж наші предки слабенькі були. Раз тобі невзаємне кохання - уже й мруть як мухи...
|
 
А яка ж без цього легенда? От уяви собі "Він кохав її, не спав ночами, плакав,
страждав, співав їй серенади, але вона його не кохала. Плюнув він на теє невдячне
діло і пішов кохати іншу!" Хіба романтично? А так - купа трупів, панночки ридають,
матроси сміються - захопливо і моторошно, як вночі у склепі 
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
О, доки не забула - в цю тему моє питання святе  Хтось може переказати мені або хоч посилання дати на легенду про закоханих, чиї
імена злилися у назві озера Синевир? Бо все, що я знайшла - це те, що вони були
закоханими (бо легендарними) і легендарними (бо закоханими). А так хочеться почути
(прочитати) саме легенду... 
|
|
|
Роман Голощук
Модератор
Повідомлень: 2828
Зареєстрований: 8-9-2002
Місто: м. Львів, Україна
Нема на форумі
|
|
| Цитата: | Першим відправив користувач Наталка
О, доки не забула - в цю тему моє питання святе Хтось може переказати мені або хоч посилання дати на легенду про закоханих, чиї
імена злилися у назві озера Синевир? Бо все, що я знайшла - це те, що вони були
закоханими (бо легендарними) і легендарними (бо закоханими). А так хочеться почути
(прочитати) саме легенду... |
Наталю, ось що я знайшов на сайті [url= http://carpathians.org.ua/Synevyr/Landshaft.html] carpathians.org.ua [/url]:
„Найкоштовнішим «скарбом» природного парку є Синевирське озеро, яке серед
дрімучих смеречників уособлює спільну долю двох легендарних закоханих Сині та
Вира. Це справжня краплина моря серед гір ("Морське Око" ). Синь водного
дзеркала, острівець (зіниця ока), пухнасті смереки (вії) - все це надає озерові
неповторної краси і привабливості. Це озеро знайоме багатьом. Звідусіль сюди
з'їжджаються люди, щоб помилуватись і потішити серце неповторною красою
зелених Карпат та озером Синевир”.
|
|
|
Роман Голощук
Модератор
Повідомлень: 2828
Зареєстрований: 8-9-2002
Місто: м. Львів, Україна
Нема на форумі
|
|
А ось і ще: "В названии озера отразилась легенда о несчастливой любви между
девушкой Синь и юношей по имени Вир. Слезы девушки по любимому, пролившиеся
ручьем, дали жизнь озеру. Фигуры влюбленных, вырезанные скульптором, заслуженным
художником Украины Иваном Бровди и установленные у самого берега, отражаются в
водном зеркале." (http:// zaktur.karpat.org/zaktur/sinevir.html)
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Романе, дякую! Прочитала з цікавістю! У "відповідь Чемберлену" спробую знайти
оригінальні легенди Києвщини. Як щось вийде - напишу.
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
З легендами Київщини важко. Не думаю, щоби їх зовсім не було, але вкрай мало
інформації, переважно - про походження назв (Київ - від імені князя Кия, Видубичі -
де свіжеохрещені русичі бігли по берегу і кричали до ідола-Перуна, що плив Дніпром
"Видибай, Боже", Куренівка - ну, це не легенда, а історичний факт, там, де я
зараз живу, була околиця міста, і стояли курені козаків-охоронців Києва.) Або ще
моторошні розповіді про те, як княгиня Ольга мстилася древлянам за смерть
чоловіка, або як вбив Олег Аскольда і Діра. Але, виявляється, і у Києві є свої
привиди! Ось що я знайшла на сайті
Голосієва:
http://www.golosievo.kiev.ua/news_city.php?id=798
|
|
|
Соломія Федушко
Модератор
Повідомлень: 1910
Зареєстрований: 7-7-2009
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: щаслива
|
|
Не знаю чи ще вам пригодиться, але для мене досить цікавою виявились легенди з
книги Винничука. Правда, коли вже її перечитувала, ось декілька з них: http://webcommunity.org.ua/2010/12/09/lehendy-lvova/
|
|
|
Соломія Федушко
Модератор
Повідомлень: 1910
Зареєстрований: 7-7-2009
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: щаслива
|
|
ЦИМЕС ПІКІС МАЛАХОВСКІС
Хто зі старих львів’ян не знає, що таке „цимес пікіс”! На будь-яке запитання, чи
гарна 90 Легенди Львовапогода, чи кіно цікаве, чи пироги засмакували, чи дівчина
подобалась, відповідь одна – “цимес пікіс”. Можна було ще сказати: „люкс”,
„перша кляса” або „йой, яке то файне”, але „цимес пікіс” звучало ефектніше.
Про походження цього виразу ніхто навіть не сумнівався, що було воно жидівське. Бо
„цимес” означав десерт. Натомість таємниче „пікіс” жоден жид, навіть
старозавітний, не пояснив би.
А походило те слово ще з XVIII віку, коли маршалок Сейму Станіслав Малаховський
заснував парадову сеймову гвардію, озброєну піками, і жиди нарекли її „пікіс
Малаховскіс”.
Так співпало, що на початку нашого віку бургомістром Львова був доктор Годимир
Малаховський. За його урядування ві Львові споруджено новочасні водотяги, котрі
постачали містові дуже смачну воду з Добростанів.
Відкриття нового водотягу відбулося дуже урочисто, після чого пан бургомістр
випив першу шклянку води. А подаючи наступну послові австрійського парламенту
докторові Емільові Бикові, промовив голосно:
– Бича вода!
Доктор Бик випив воду одним духом, прицмокнув і вигукнув:
– Цимес пікіс Малаховскіс!
ГОДИННИК БЕРНАРДИНІВ
Костел отців Бернардинів збудував на початку XVII віку славний будівничий Павло
Римлянин. Разом з монастирем він становив оточену ровом фортецю, що прилягала до
мурів міста поблизу Галицької брами.
На старовинній вежі костелу, що має 38 метрів висоти, вибивав години дзиґар.
Протягом кількох віків аж до останньої війни вибивав дзиґар години на п’ять
хвилин раніше від усіх міських дзиґарів.
Як? – здивуєтеся ви. Кілька віків – не років і не місяців! – годинник квапився на
цілих п’ять хвилин ніхто на це не звернув увагу? Ніхто не припинив це
неподобство?
Якраз навпаки. Звертали увагу. Але без тіні обурення. Навпаки – з вдячністю.
І вдячність належала тому безіменному монахові, який приставлений був до дзиґаря
і пильнував за ним. Одного вечора він піднявся на вежу і побачив, як татарські
загони мчать до Галицької брами.
Що було робити? Кричати? Але хто почує з такої висоти?
І тоді чернець перевів велику стрілку дзиґаря на п’ять хвилин уперед – якраз на
ту вечірню годину, коли зачинялися брами міста. Щойно пролунав дзвін дзиґаря,
брами зачинилися. І саме вчасно – татари уже були під мурами.
З тих пір у пам’ять цієї події дзиґар „Бернардин”, як прозвали його львів’яни,
завше спішив на п’ять хвилин.
НЕ ТІ ЖИДИ
Раз на рік вирішив собі циган ходити до церкви. Прийшов, став збоку і слухає, що
священик буде казати. А священик якраз оповідав, як жиди били пана нашого Ісуса.
– Ну, кляті жиди, – думав собі циган, – чого вони нашого Ісуса били? Що він їм,
бідачка, зробив?
Та й пішов з церкви, зітхаючи.
Минув рік, і знову циган у церкві. Що за диво! Знову панотець оповідає, як жиди били
Ісуса.
– А то бестії! Другий рік б’ють нашого Ісуса, і ніхто ані пальцем не кивне! –
злився циган.
Коли ж він і третього року завітав на службу Божу і почув те саме, його охопила
така лють, що вибіг він із церкви та чимдуж помчав у жидівську дільницю. По дорозі,
виламав десь здорового кілка та й заходився жидів по вулиці ганяти. Лупить їх, як
Сидорових кіз, а ті кричать, вейкають, ховаються по хатах. Врешті де не взялася
міська сторожа і, скрутивши цигана, поволокла його до Ратуш, на суд просто перед
найсвітліші очі пана Зиморовича. Побиті жиди теж прийшли, почали розповідати, як
була справа.
– Та же то не ті жиди, що його мучили, матолку! Пана Ісуса били їхні предки!
– То ж я їх і бив по передку! Раз по передку, раз по задку!
– То були їхні пращури!
– Власне, як щури! Тікали по хатах, як щури! Дав я їм перцю! – тішився циган.
Війтові вже терпець уривався:
– Чи ти не розумієш, що тобі говорять? Тамті жиди жили бозна-коли, а теперішні – то
вже зовсім інше покоління!
– І по колінах бив, ясний пане, по колінах бив так само, як вони били нашого пана
Ісуса.
– А бодай вас трясця била! – гукнув Зиморович. – Забирайтеся геть мені всі. Більше
ніколи не візьмуся правувати жидів з циганами!
ПАСТУХ У ЗАЧАРОВАНІМ МІСТІ
Між Клепаровом і Голоском стояли Белзькі гори. Один пастух ночував там з кіньми в
полі.
Якось серед ночі з’явився перед ним чоловік у чорному плащі і почав махати рукою,
аби йшов за ним.
Пастух рушив за чоловіком і побачив, як гора розступилась і зблисло світло. Вони
увійшли всередину й опинилися в людному місті з гарними кам’яними будівлями.
Пастух зачудовано дивився на вбрання міщан – це було якесь дивне вбрання, багато
оздоблене золотом і коштовним камінням. Вони йшли вздовж яток. що аж тріщали від
різноманітного краму.
– Купи три речі, – сказав чоловік.
Пастух став питати ціни – а все таке дешеве, що аж руки трусяться купити. І купив
би не три, а тридцять три, якби гроші мав. Було ж у пастуха лише кілька грошиків.
Купив собі чоботи, купив бриля, хотів ще пояс купити, але гроші скінчилися.
– Пошукай, пошукай! – гукали йому купці, навперебій опускаючи ціну. Пастух
випотрошив усі кишені, навіть у постоли зазирнув – нема більше.
І враз голосний плач залунав, ціле місто гірко заплакало, а чорний чоловік,
усміхнувшись, повів пастуха назад. Щойно вивів його з гори, як вхід до нAustrian Lviv 300x213
Легенди Львоваеї зачинився, і вже ніщо не нагадувало про існування таємничого
міста.
Пастух пізніше розпитав людей і дізнався, що там під горою вже багато літ
перебуває зачароване місто. І лише раз на сто літ з’являється воно з‑під землі.
Якщо в таку ніч знайдеться людина, котра купить будь‑які три речі, то місто
звільниться від чар.
ЛИСА ГОРА
Коли засновувався Львів, замок стояв спочатку на Княжій горі. Але там стояли такі
вітри, що король Лев перебув у тім замку лише одну зиму і змушений був збудувати
Низький замок на горбі, що понад церквою св. Миколая, де тепер Замкова вулиця.
Коли під час нападу ляхів на Львів у 1340 році замок на Княжій горі погорів, його вже
не відбудовували. Довгі часи гора стояла пуста, без лісу, і почали називати її
Лисою.
Лиса гора стала улюбленим місцем забав відьом, чарівниць і чортів, які мешкали в
околицях Львова.
Відьми, злетівши опівночі на гору, сідали в коло і, хльоскаючи лозами, гукали:
– Ой біла крейда, чорна труна! Стань перед нами, пане Сатана!
Після третього разу з неба падала зоря, вдарялася в землю і перед відьмами
з’являвся Сатана. Він вишкірював білі кінські зуби й гукав:
– Хуга, злива, мряка, хляпа! Принесіть ми чорного цапа!
Тоді йому кидали під нога зв’язаного чорного цапа і Сатана, розшарпавши його,
миттю з’їдав. І знову гукав:
– Хто вночі не спить, блукає, Сатана його чекає!
І відьми розлітались по місту, виловлюючи всіх, хто поночі тинявся вулицями,
приносили чортові, а той шпурляв нещасних у різні сторони – в нетрі, болота й
мочари. Сатана командував:
– Не жалійтеся на втому. Принесіть ключі від дому!
І відьми знову літали над містом, шукаючи, хто забув ключа у дверях. Вони ключі
викрадали і приносили своєму панові. А в тому будинку, де вкрадено було ключа, вже
ніколи спокою не було. Відьми діставали владу над господарями і змушували їх
гризтися між собою, товктися і жити в постійних чварах.
Тому, коли в якійсь родині не було ладу, то казали, що видно, з їхньої хати ключа
відьми вкрали.
ДОКТОР ЛУЦИК
Іван Луцик бавив Львів 60‑70‑х років 19 століття. Невисокий, крimage.php 300x201
Легенди Львоваемезний, з густою бородою, з’являвся на вулицях в незвичайному
вбранні. Кажуть, що він був сином православного священника з Поділля і вчився в
медико‑хірургічній школі, але не скінчив її. І, не ставши лікарем, став
знахарем. Задля цієї шляхетної мети змінив свою зовнішність. До вбрання
попричіплював якісь містичні посріблені зірки та кружальця. За плечима у
хутряному нарукавнику носив гримучу змію. На груди звисав нашийник з
призматичних шкелок від церковної жирандолі.
Деколи носив засвічений у білий день ліхтар, а коли питали його, навіщо це йому,
відповідав по‑діогенівськи:
– Шукаю людину!
Одного разу його визнали за божевільного і відправили до шпиталю вар’ятів у
монастирі Піярів.
–І що ви си гадаєте? – оповідав пізніше Луцик. – Аби не звар’ювати, я мусив
вдавати зі себе вар’ята. Зробив‑єм в палаті вівтарик і зачав відправляти
службу для вар’ятів. Такі, як я, нігди не пропадуть.
Його випустили на волю, але лікарську практику заборонили. А Луцик мав справжню
славу лікаря серед бідного люду. Грошей на ліки вони не мали, а тому охоче йшли до
знахаря, котрий давав їм якісь таємничі пігулки власного виробу. Пігулки ті
помагали від 1000 і одної хвороби. Особливо подобалось пацієнтам те, що їх слід було
запивати келишком горілки.
Хто б від такого лікування відмовився?
І темний люд ніколи Луцика не покидав. Хоча, бувало, що приходили до нього й
інтелігентніші пацієнтки, коли вже медицина не помагала. З вуст в уста передавали
вістки про чудесні одужання.
Згодом Луцик навіть одружився. А сталось це так. Покликала його до себе важко
хвора вдова, у якої була донька. Луцик збадав удову і сказав, що надії нема.
– Те саме вповіли дохтори, – зітхнула вдова. – Ви в мене остання надія.
– Добре, я візьмуся вас вилікувати, а в нагороду дасте мені свою доньку за жінку.
Хвора погодилася, бо платня була невисока. Дівка в літах та й калічка, тож про
заміжжя навіть не марила.
І от Луцик таки вилікував удову і оженився. Подивитися на шлюб, який відбувався в
церкві, святого Миколая, зібрався тлум цікавих. То була сенсація дня. Коли
священик спитав, чи має добру і непримушену волю взяти за жінку цю панну, молодий
відрік:
– Якби‑м не мав, то би‑м не брав!
У церкві вибухнув гомеричний регіт.
Оженившись, Луцик раптом взявся за господарку, але лікарської практики не
занехаяв і частував пацієнтів чудодійними пігулками до глибокої старості.
ЧИРЯК
Якось до Луцика прийшов хворий і поскаржився:
– Мені вискочив чиряк на дуже нефайному місці. Луцик уважно подивився на його
обличчя і сказав:
– Але я тут ніц не виджу!
ЩОБИ КИНУЛО В ПІТ
Прийшла до Луцика жидівка і каже:
– Мого Лейбуся вже три дні колотит, морозит і шпігає. Може, дасте які ліки?
– Слухай, Ривко. Я добре знаю твого чоловіка. Піди протринькай його гроші, то Лейбу
відразу кине в піт і він виздоровіє.
ЩИРА ПРАВДА
До пана Луцика приходили часто з хворобами, перед якими лікарі відступали.
– Йой, пане дохторе, поможіт моїй доньці, оже третий рік жиє з чоловіком і не має
дітий.
– А може то у вас спадкове? Мусите мені вповісти щиру правду, як на сповіди.
– Питайте, всьо вповім.
– Скажіть. Але правду. Чи ваша мама діти мала?
ЧУДОТВОРНА ІКОНА
На переломі XVII і XVIII сторіччя Винники перейшли у власність шляхетського роду
Тарлів. Тоді збудовано було замок, в якому жили брати Тарли Змагаючись за
спадщину, старший 6рат підстеріг молодшого на валах під Дібровою і вбив. Там він
його й закопав. Згодом не раз уночі можна було побачити кремезного лицаря, що
чекає на валу на свого брата. Убивця одружений був з Мар’яною Потоцькою, котра теж
лишилася в народній пам’яті.
В одного господаря на прізвище Нікель висіла в коморі стара засмальцьована ікона
Матері Божої, мальована на полотні. Якось помітили, що ікона виділяє краплі
прозорої рідини і мовби самоочищується. Ікону негайно перенесли до церкви, бо сам
Нікель, хоч і походив з німців, був греко‑католиком.
Коли про ікону почула Мар’яна, то забрала її до каплиці в замку. З цієї нагоди
запросила гостей зі Львова аби й вони побачили чудотворну ікону. І тоді Матір Божа
промовила до них:
– Віддайте ми нашу ролю (ріллю), бо там маю добру волю.
Проте Мар’яна і не думала повертати ікону селянам. Тоді ікона щезла. А вLviv Old 018
300x212 Легенди Львоваві сні Мар’яна побачила Божу Матір, котра їй звеліла збудувати
костел, в якому вона обіцяла знову об’явитися. І справді, щойно Мар’яна збудувала
костел, як там з’явилася чудотворна ікона.
ГОСПОДНІЙ ЗНАК
Колись на місці Вірменської церкви знаходився сад, в якому росли завезені з
Вірменії дерева й кущі. Одне дерево давало такі плоди, що коли їх розкраювали
впоперек, то вони завше показували хрест. То була айва.
Багатий львівський вірменин Юрко Івашкович звернув увагу на це і розцінив як знак
Господній. Коли вирішено збудувати на Вірменській вулиці церкву, то в основі
плану поставлено форму грецького хреста, яку побачив Івашкович в розрізаній айві.
|
|
|
Hanor Narasson
Почесний Академік
Повідомлень: 1500
Зареєстрований: 24-11-2003
Місто: точно ніхто не знає :)
Нема на форумі
Настрій: з носа куриться
|
|
Є більш нова легенда, датована початком червня 1967 року, але боюся, що модератори
забанять "за розжиганіє".
Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї. Не дозволиш
нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації. Ненавистю і безоглядною боротьбою
прийматимеш ворогів Твоєї Нації. Змагатимеш до посилення сили, слави,багатства й
простору Української Держави.
|
|
|
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
