| Сторінки:
1
2
3 |
Dmy
Почесний Академік
Повідомлень: 3228
Зареєстрований: 9-11-2003
Місто: Донецьк
Нема на форумі
Настрій: Неформатний
|
|
Ну, тоді аналогія з футболом не проходить, швидше, преферанс: домовлятися -
домовляються, але дуже ситуативно - у кожного свої інтереси. І тут, мабуть, про
хет-трики не йшлося: всі були "достойні" одне одного у дотриманні своїх обіцянок.
А результат все одно - на табло. Дивно було би називати Йжефа Сабо найкращим
тренером в історії України, бо він усе продумав, спланував і гравцям розповів. Але
шо поробиш: мало того, що ті установку не виконали, так іще навіщось різні
Манчестери, Роми і Спортінги постйно під ногами плутались і чудові плани
реалізовувати заважали.
Усе мине. Усе мене мине
 |
|
|
Максим Стюфляєв
Модератор
Повідомлень: 1095
Зареєстрований: 13-11-2007
Місто: Лутугине Луганська область
Нема на форумі
Настрій: Файний.
|
|
| Цитата: | Оригінальне повідомлення від Dmy
Чи Польщу розгромили? Чи всі українськи землі об'єднали? А ті, що об'єднали - чи
утримали? Так отож. Якщо стратегія не досягла мети чи не утримала досягнуте -
значить, помилковою була ця стратегія, бо не врахувала щось суттєве, без чого і
результату нема, якими б розумними не були її розробники та реалізатори.
|
Добре, давайте розглянемо найреальніші нагоди розгромити
Польщу і проаналізуємо, чому не вдалося досягти бажаного.
1648 рік – після розгрому польської армії під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями
було звільнено всі українські етнічні землі. Однак наприкінці року Хмельницький
не лише припинив наступ, але й вивів армію із західноукраїнських земель.
Припинення наступу зрозуміле. Козацьке військо було неготове в умовах суворої
зими воювати на власне польській території, де населення зустрічало б його не так
радо, як в Україні. Тому перепочинок справді був потрібен. А от виведення війська
зі значної частини (третини) української території – оце справді була страшна,
стратегічна помилка гетьмана. Я вже казав – я Хмельницького не ідеалізую, наче
якусь ікону. Богдан робив помилки і відступ війська у 1648р. – мабуть, найбільша,
найтрагічніша. Поляки чудово скористалися нагодою, захопили регіон і зробили
його плацдармом у подальших бойових діях. Історичний шанс було втрачено. Але чому
Богдан зробив таку дурницю? Бо в той час він іще вірив у можливість компромісу з
поляками. Задум був такий – поставити у Польщі якогось дружнього до України
короля (як кандидати розглядалися Ян Казимир, трансільванський князь і
російський цар), зміцнити королівську владу і за підтримки короля реформувати
устрій Речі Посполитої, зробивши Україну її рівноправним суб’єктом поряд з
Польщею та Литвою. Казимир попередньо погодився з цим планом і після його вступу
на престол Богдан відвів війська, демонструючи готовність до переговорів. Тобто
даремно тут звинувачують гетьмана, що він не хотів порозумітися з поляками. Не
просто хотів, а йдучи за цим бажанням зробив одну з найбільших своїх помилок.
1649 рік – військо короля оточене під Зборовом . Ще один крок і остаточний розгром
Польщі неминучий. Але у вирішальний момент нас зраджують татари. Вини
Хмельницького я тут не бачу. Звісно, можна було не укладати союз з татарами, але чи
стало б тоді краще? Союз з татарами дуже посприяв першим перемогам українського
війська, без такого союзу татари завжди могли вдарити нам в тил і тоді було б
набагато гірше. Хан же зрадив, бо в інтересах Криму було виснажувати обидві
сторони конфлікту і не допустити надмірного посилення України.
1655 рік. Польща на межі катастрофи. Карл X бере Краків і Варшаву, «некоронований
король» Литви Радзивілл перейшов на шведський бік, а Ян Казимир мусив тікати за
кордон. Одночасно Хмельницький, за погодженим з Карлом планом, звільняє
українські землі, доходить до Львова і бере його в облогу. Здавалося, мети
досягнуто. Але сталося інакше. На жаль, у Карла під час їжі розпалився апетит і він
почав претендувати на українські землі, хоча раніше визнавав право Хмельницького
на них. Надіслав Богдану листа з ультимативною вимогою зняти облогу Львова. До
війни з такою надмогутньою державою, як тогочасна Швеція, Україна явно не була
готова. А тут ще на Україну вдерлася татарська орда, яка на той момент вже була
союзником Польщі. Гетьман мусив відступати. Шанс знову прогаяно. І знову з вини не
Богдана, а зрадливих союзників… До чого я це все пишу? Щоб показати, наскільки
неймовірно складною для України тоді була ситуація. Адже за всі роки визвольної
боротьби Україна не мала ЖОДНОГО (!) надійного, послідовного союзника, натомість з
усіх боків була оточена ворогами. Та й в самій Україні було неспокійно. Ситуація
просто безнадійна. За таких умов чи справедливо, чи правомірно дорікати нашій
тогочасній еліті (адже гетьман не сам керував державою) – цього не зробили, того
не змогли… А чи могли вони досягти більшого? Нам сьогодні говорити легко… Я
взагалі вражений, як у тому ворожому колі вдалося створити фактично незалежну
державу і тривалий час боронити її. Тому насправді наші очильники тоді були
значно здібніші, ніж тепер. Просто є обставини, які неможливо подолати.
|
|
|
| Сторінки:
1
2
3 |
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
