Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Віршик
Вітаю шановне товариство в цю пізню годину. Виконуючи свою обіцянку, наважилась
таки представити на Форумі один із своїх віршів, присвячений "Піккардійській
Терції". Для прози ще сміливості забракло. Прошу і чекаю ваших вражень, думок,
зауважень... Хтось дуже мудрий сказав, що представити своє творіння публічно - це
як оголити душу: страшно, але необхідно. Що до необхідності не знаю, але правда,
страшно... Все, доки я не збилась на "люди добрі, вибачте, що я до вас
звертаюся", власне, сам вірш.
Стікають дзвони соком кришталевим,
Шумлять ранкові заспані гаї,
Блукає на вустах у королеви
Примхлива сповідь першої зорі
Загадані і зірвані бажання,
Мов пелюстки, тріпочуть на вітру,
І жовтий слід сполоханої лані
Веде у світ бурштинових тортур.
Зірки співають ніжну колискову,
Ховаючись в обіймах сивих хмар,
І падають краплинками любові
До рук тому, хто вірить в силу чар.
А пісня ця... божественно-висока,
Земна і грішна, щедра і свята,
Прониклива, немов Господнє око,
Дзвінка, як абсолютна чистота.
Та мало що зрівнятись може в світі
Із піснями захоплених сердець,
Що вчать і сподіватись, і любити,
І котрі - досконалості вінець.
Звучать у них звабливі чари ночі,
Блиск золотавих Лорелеї кіс,
І сльози, і захоплення дівочі,
Клич журавлів, світів містичних блиск.
І знов неначе груди розтинає
Туга за щастям в рідному краю...
Я чула вас. Тепер я точно знаю,
Як янголи співають у раю.
Наталка Очкур
|
|
|
Андрій Пелещишин
Адміністратор
Повідомлень: 9191
Зареєстрований: 19-6-2002
Місто: Львів, Україна
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Мені сподобалось!!
|
|
|
Круціфукс.
Академік
Повідомлень: 489
Зареєстрований: 4-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Мені теж!
Правда, поява наступного образу в такому вірші здалась мені трохи дивною:
"...І жовтий слід сполоханої лані
Веде у світ бурштинових тортур."
Тобто, ми тільки-но увійшли в один світ, а нам тут цей жовтий слід вже непомітно
показує шлях у світ інший, ірраціональний і страшний. А далі, читаючи вірш, про цей
хід ми чомусь відразу забуваємо назавжди.
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Круціфукc "Правда, поява наступного образу в такому вірші здалась мені трохи
дивною:
"...І жовтий слід сполоханої лані
Веде у світ бурштинових тортур."
Пояснювати метафори – справа досить невдячна, та я все ж спробую. Рiч у тiм, що деякi
пiснi «Пiккардiйцiв» - про це вже я згадувала – асоцiюються у мене з болем втрат,
проте не слухати навiть отi печальнi речi я не можу. Це такий божественний трунок
суму з насолодою, що вiдмовитись вiд нього понад мої сили. Звучить трохи
садомазохiчно, я розумiю  , проте саме тому у
вiршi тортури названi «бурштиновими» - тобто сонячними, свiтлими, щемними – i
прекрасними, якими бувають, нехай навiть болючi вiд своєї неповторностi, та все одно
дорогi серцю спогади. Ось так приблизно. I
дякую щиро всiм за перегляди, за увагу. I за зауваження. Сподiваюсь почути ще якiсь
думки. 
|
|
|
Odarka
Почесний Академік
Повідомлень: 1970
Зареєстрований: 17-2-2003
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: вже йде до зими
|
|
Наталка. В тебе багато віршів,? ти не пробувала їх видати?
І навіщо тобі була потрібна інформація про Соломію Чубай?
Вибач, що так багато питань.
|
|
|
Андрій Пелещишин
Адміністратор
Повідомлень: 9191
Зареєстрований: 19-6-2002
Місто: Львів, Україна
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Наталю, Ви власне зараз з нею переписуєтесь (якщо не здогадалися)
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Андрію Пелещишину:
Так, я здогадалась, коли побачила, що під логіном Odarka зазначено гурт «Далі» (з
наголосом на будь-якому складі)
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Це нічого, що багато питань, Odarkо, я люблю відповідати на питання. Я шукала
інформацію про Соломію Чубай саме через гурт «Далі». Просто моя юна колежанка
Марічка нещодавно повернулася зі Львова. Вона потрапила на виступ «Далі»,
привезла цілу торбу вражень, і, плутаючись у вищих ступенях схвалення, оповідала
мені, який у Львові є «кльовий» (цитата) гурт «Далі», де солісткою Соломія Чубай,
«сестра (це теж цитата) того самого Тараса Чубая, ну, ти знаєш, що співає класно». Я, звісно, знала. Ще я знала, що вона - донька
того самого Григорія Чубая, що писав геніальні вірші. При цьому слід зауважити, що
колежанка моя з того покоління, яке вибрало «Пепсі», і мені стало страшенно
цікаво, що ж то за гурт такий, що разом із солісткою справив на це просунуте дитя аж
таке враження. Касети у Києві я не знайшла (наскільки я зрозуміла, то і у Львові
знайти нелегко), зате кілька посилань, на які я натрапила в Інеті, вельми люб’язно
повідали мені спочатку про «Без Цукру», а потім – і про, власне, «Далі». Так я і
опинилась на Форумі Рідного Міста. Ось такі справи.
Так, у мене доволі багато віршів – більшість ліричних. Не тому, звісно, що я
байдужа до суспільного життя, але мій Пегас крутить носом і хвостом, коли я
намагаюсь підібрати рими «на злобу дня», а Муза (чи Муз – хто там ходить до жінок?)
злякано тікає. Є вірш «Пам’яті героїв
Крут», але щоб він був таким вже політичним, то ні, є вірш про мову, і ще кілька
більш-менш соціальних. Се я тому про політику згадала, що мені часто закидають –
ось ти, мовляв, соціально пасивна. Може, й так, бо решта (пристойна кількість)
віршів – про «любофф». Взагалі, я широко відома у вузькому колі своїх друзів
поетка. І звісно, я пробувала видаватися,
але далі кількох газет справа не пішла. З прозою значно краще виходить, на
сьогоднішній день там хоч щось просувається, але коли видавці чують про
україномовні (як я ненавиджу це слово, але в Києві воно скрізь в ужитку – не
українські, а саме україномовні) вірші, всі кривляться, немов цитрини наїлися.
Деякі питають «А чому ви пишете українською?». Я якось гублюся, що на це відказати.
Що я українка? Це і так ясно. Що ще? Коли подібне чую, звертаю розмову і швиденько
зникаю. Блукає в мене думка спробувати ще на якийсь поетичний конкурс надіслати
свої твори, та деякі умови мене збивають з пантелику, а особливо вікові обмеження,
як у «Смолоскипа» та ще низки видавництв - до 28 чи 30 років. Мені 30 буде у вересні, то
що тепер, замотатись у рядно і потихеньку відповзати до цвинтаря? Але головна
проблема – брак часу на те, щоб цим серйозно займатися. Втім, хоча проза і посідає
чільне місце в моїй творчості, бувають часи, коли лише віршами висловлюється те,
що на душі. Тому навряд чи я колись покину віршування. А що з того вийде – лише
Господь знає.
Вибач, Odarko, за дуже довгу відповідь.
|
|
|
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
