| Сторінки:
1
..
6
7
8
9
10
11 |
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Таки-так, панно Сумно!
То так по-нашому.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
"ЦІЛКОВИТИЙ МАРАЗМ", АБО ПОВНИЙ "ПЕ" ПО-УКРАЇНСЬКИ
А ось і обіцяний анонс!!
Спиціяльно для вкраїншьких патріот'ів!!!
Провідникові ОУН, борцеві за народну справедливість, кандидату в президенти й
просто бізнесменові Роману Козакові та головному ура-патріотові Олегу
Тягнибокові присв'ячується:
ТОВАРИСТВО ДЛЯ ВЗАЇМНОГО ВЕЛИЧАННЯ
Mutual grandeur society, invented by Ivan Kadyl'nick (Fart), recorded by Ossip Muckovay, produced by Yandpyx
Дурня: код - ЦУ[o.m]Рк, № 0017; придумав Іван Кадильник; записав се діло - О. Маковей, 1910
р.Б.; випустив - Яндрух
Люблю я пана радника Івана Кадильника - страх як люблю! Він мене і десятої частини
так не любить, як я єго. І не покину єго любити - чей він колись зглянеться й на мене
і зробить мені ювілей. Бо він у нас майстер вигадувати всякі ювілеї, - і ніхто так
не потрафить пошанувати та повеличати чоловіка, як він! Люди, що не вміють цінити
доброї волі, кажуть, що він кадить тілько приятелям, від котрих мав, і має, і хоче
мати поміч; однак сі люди не зазнали, видко, ще ніколи величання і ювілейних
приємностей, то вони й не знають ціни Кадильникові. А на мою думку, Іван Кадильник -
чоловік ідейний і потрібний для патріотів, як сонце для квіток. От і се, що він
тепер вигадав, таке додепне, що нехай єму всячина! І як не прийти чоловікові на
таку просту думку, а, отже, не я се видумав, тілько він! Се так, Колумб поставив
хитро яйце на стіл, - здається, не штука, а чому ж се нікому іншому не прийшло на
думку?
У нашім місті здавна заведено гарний звичАй - величати людей. Не так усіх людей, як
своїх, і не так усіх своїх, як громадку своїх. Є їх кілька приятелів, людей
поважних, що перед ними вся громада чолом б'є. Так от, щоб ся громада не била
чолом куди попало, то Іван Кадильник довгі роки дбав про те, щоб був лад у сім ділі.
Він нагадував громаді, коли припадав який ювілей чи іменини патріота, стягав усіх
докупи, говорив промови, ладив гостини й адреси - одним словом, дбав про гідну
параду. За те не забули приятелі й єго і також зладили єму вже три ювілеї: перший -
на пам'ятку єго першої поезії на честь Марії Терези, написаної ще у школі;
другий - у 25 років, як був ом, а третій у 15 років, як навчився писати по-нашому.
Недавно дістаю я з пошти друковану картку: Іван Кадильник просить мене прийти на
збори нового товариства. Уже й печатка сего товариства прибита: кадильниця у
лавровім вінку. Пішов я. Зала биткОм набита! Ще ніколи не бачив я стілько людей на
зборах якогось іншого товариства, як тепер зійшлося. Видко, що сама мета
товариства всіх дуже зацікавила.
Перший промовляв Іван Кадильник. Господи, як гарно говорив він і як до речі. Та де я
годен се повторити! ПередОвсім повітав збори і повеличав усіх, почавши від
великомучеників-послів а на найменших гостях скінчивши. І як він не помилився в
рангах та титулах! Як почав найвищими, то так гладко, як по сходах, зійшов до
найнижчих, що ще не мали ні ранг, ні титулів. Ніхто й не міг образитися, хоч би
хотів; усякий побачив себе у єго промові саме на тім місці, яке єму з ласки уряду і
по заслузі належалося.
А потім сказав:
- Всяких товариств ми маємо багато, тілько ще одного нема, хоч воно таке потрібне,
що й не сказати. Наша традиція вимагає сего товариства; наш звичАй, наша честь,
наше гарне громадянське вихОвання упоминається вже давно о него. Куди неглянь,
всюди в нас самі патріоти. Перше не було стілько, а тепер, слава богу, повно їх.
Кождому з них належиться честь і поважання. Досі шанували ми наших татків, наших
добродіїв-опікунів, наших патріотів-великомучеників так тілько, прихапцем, без
орґанізації; тепер же, з уваги на щораз більше число патріотів і їх заслуги, діло
не таке прсте, без орґанізації там не йде. Ми мусимо оснувати товариство для
взаїмного величання, старишим на потіху, молодшим на науку, щоби бачили, як
суспільність нагороджує заслуги. Се в теперішню пору наш найсв'ятіший
обов'Язок - довести се діло до ладУ.
Пригадаймо собі лише, як досі і при найліпшій волі не можна було не раз гідно чи
привітати посла, чи зробити який ювілей. Все чогось не доставало: то кінної
бандерії не можна було стягнути, то панотець не хотів дати церковних моздірів, то,
знову, хоруговці виглядали як зАпаски, або тріумфальні ворота валилися саме при
передаванні хліба-солі. Так надалі не сміє бути. Товариство, яке ми закладаємо, має
тому зарадити. Єго мета - величати заслужених людей по програмі, достойно і пишно.
Товариство має мати все, що до величання потрібно: свої моздіри, хоругви, вінки,
труби, кокарди, ленти, лампи, смолоскипи; має устроювати концерти і комерси для
патріотів; буде видавати часопис з портретами їх, бо так, як тепер у календарях
подають портрети побіч курки з Кохінхіни і когута з Брахмапутри, - то се остання
ганьба; товариство видасть книжку з промовами про всякі нагоди і інструкцію для
січових сурмачів, коли мають трубити ґенеральний марш і кому; має придумати
окремі одежі для кінних бандерій, щоб однакОво виглядали; має порозумітися з
січами, щоб вони не тілько гасили вогонь, але все і всюди робили параду (а вони до
того дуже добре надаються); має закладати філії по провінціях, бо нема сумніву, що
і там є патріоти, хоч і менші, як у столиці, але є.
Центральне товариство буде мати свого поета для величальних од, свого маляра для
грамот і дипломів, свою ґалерею портретів (гофрати будуть мати в ній почесне
місце), своїх аранжерів для оплесків, свого ґенерального трубача, свого пушкаря,
свого будівничого для тріумфальних брам і свого пекаря для колачів і хлібів.
Усякі відзнаки радості і всякі знадоби для величання буде центральне товариство
позичати і на провінцію за малою оплатою. Кождому членові товариства належиться
ювілей...
Але де я годен усе так до ладу повторити, як говорив Кадильник! Всі слухали, як
зачаровані, і дивувалися, як він хитро придумав таке товариство. Єго думки так
сподобалися всім, що ціла зала загриміла від оплесків; єго вхопили на руки і
обнесли десять разів довкола зали, співаючи оба народні гімни: "Ще не
вмерла..." і "Не пора, не пора...". Дуже жалували, що нема ще третього
народного гімна, бо тоді можна би було поносити Кадильника ще з десять минут. Коли
єго поставили на давнє місце, він із слізьми в очах дякував громаді за честь і
притім подав ще дуже гарну раду, щоб товариство мало також своє вигідне і сильне
крісло для підношення вгору патріотів, бо ось він і тепер переконався, що без
крісла ноги болять; з радості люди не пам'ятаються і так кріпко горнуться до
патріота, що аж синяки робляться там, де не повинні бути. Громада перепросила
Кадильника і згодилася купити патріотичне крісло.
На товариство всі пристали дуже радо. Відразу вписалося до него 507 членів. Як вони
всі тішилися, господи! Отсе значить попасти громаді у смак, віднайти отсю думку, що
вісх єднає! Чого не могли зробити інші товариства, то зробить отсе: зв'яже всіх,
мов залізним обручем.
А вже найкращий був конець зборів. Зворушений до сліз, посол до ради державної
обіцяв, по знайомості з міністром війни вистаратися для товариства о стару
гармату, коли не кріпосну, то хоч полеву, - бо з простих моздірів замалий гук, а від
гармати буде аж земля дрожати з радості. Вдячна громада постановила зараз
іменувати пана посла першим почесним членом товариства і ґенеральним пушкарем.
Тепер уже, коли прийдеться величати кого, то хоч буде парада за всі люди.
На закінчення справоздання про перші збори не можу не згадати про бридкий оклик
одного поганця, з котрого ніколи не буде добрий патріот і котрий ювілею, певне, не
діжде. Серед найбільшого одушевлення зібраної публіки він крикнув на цілу залу:
"Товариство кадильників!"
Що там єму за се дісталося в карк від розлючених патріотів, се нехай на нім
присохне; а я від себе висказую єму на сім місці моє друковане обурення.
(Осип Маковей, 1910-1913)
Ремарка:
То, мабуть, пан-автор через свою вроджену скромність слово "кадильник" вживає
у значені "перд...": насправді - і ми всі то добре розуміємо! - той
"поганець" викрикнув "Товариство перд..ів", тобто, - патріотів (бо на
"п"...). - Я.
!!! Пояснення слів та контексту: !!!
...чоловік ідейний і потрібний для патріотів... - Патріотами письменник
іронічно називає різних діячів народовської партії.
Марія Терезія (1717-1780) - австрійська ерц-герцогиня, імператриця "Священної
Римської імперії". За Марії Терезії Австрія захопила Галичину (1772) і Буковину
(1774).
...як був ом... - коли належав до партії "москвофілів".
...почавши від великомучеників-послів... - так іронічно письменник називає
зх.-українських послів до австрийського парламенту.
...кінної бандерії не можна було стягнути... - зібрати кінні загони різних
націоналістичних товариств.
...не хотів дати церковних моздірів... - невеличких гармат, з яких під час
релігійних свят влаштовувались салюти й феєрверки.
Кохінхіна - так європейські колонізатори називали південну частину
В'єтнаму
Брахмапутра - річка в Південній Азії, що протікає через Тібет, Індію та
Пакистан. Вважається св'ященною
...порозумітися з січами... - зі спортивними та протипожежними товариствами.
Гофрати - придворні радники в цісарській Австро-Угорщині.
Аранжер - упорядник розваг
І ще від себе додам. Як там співається у пісні: "Товариство моє, вже той день
настає, ля-ля-ля, ля-ля-ля..."
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
"ЦІЛКОВИТИЙ МАРАЗМ", АБО ПОВНИЙ "ПЕ" ПО-УКРАЇНСЬКИ
Так, ось і дійшли врешті до матеріалу, котрий нам так люб'язно подала сюди на
Форум академік панна Сумна.
Навіть припустив був, що панна Сумна розпереживалася не на жарт і правдиво ся
загризла через те, що так довго її матеріал лежав неторканим і незайманим і, на її,
мабуть, думку, ніхто до него не має анінайменшого діла.
Але то, панно Сумно, - неправда!
Ваш (та й усіх інших тута) покірний слуга зара-но помітив, як Ви подали на
всезагальний розгляд свій чудовий матеріал про користь поїдання такого
звичайного та простого (то на перший погляд лише...) гороху!
Так, дійсно: я ось вважаю, що нема чого встидатися навіть на людях, десь у
громадському транспорті або ж на званому обіді дати волю своєму організмові - шо
природьно, то не гріх!
Як мій дідо любив завжди переповідати, шо колись, ше за німців, як ті німці
проходили без їхнє село Девітир і як заходили на вечерю до гусподара, то під час
трапези за столом хтось неодмінно мусів полегшити собі стан своєго зтуговілого
нутра, котре (те полегшення) супроводжувалося розкотистим, схожим на кулеметну
чергу, гуркотінням і таким "божественним духом", котрого мав зара-но, як
тільки зачує, "розвіяти" як вранішній туман хлопчик-прислужник, жваво
орудуючи звичайною господарською мітлою біля "джерела" отсего
"божественного аромату" (гей, та Олю Книш, та годі спати, та час встрявати у
розмову...). У свою чергу, інший німецький співтрапезник мав окликнути (також
голосно) того "кадильника" "На здоровля", а той мав єму красно подякувати
за теє!
От таке було тоді. Місцеве населення було в явному захваті від такої культури - бо
ж німецька! І давай лишень собі-но її переймати - бо чо' встидатися?!
Ось і я - як стояв на своєму, так і стоятиму надалі: горох усьому голова!
Слава гороху! - Бобовим слава!!
Ну, а зара, зара перейдімо до наших канцелярських справ.
Отож, ofiційno z@тvерdжуємо наступне, а саме:
1) чудовий матеріал, що подала нам його люб'язно панна Сумна -
Cкверно, виходь!, або Нема чого встидатися
Go chase yourself, Filth!, or No more shame, invented by friar Yoil, written by V. Shevchouk, compiled by Ms.Сумна
Дурня: код - ЦО[с]Рк, № 0018; придумав монах Йоіль, записав В. Шевчук, а подала нам сюди
люб'язно - панна Сумна, 2004 р.Б.
Йоіль: "Хочу тобі дещо пояснити, брате. Бачиш, у мене росте особливий горох, сам
його й саджу, ніде такого гуркітливого не знайдеш. ... Цей горошець розкриває нам
очі, які всі сморідні всередині, а коли так, навіщо скверну в собі тримати? А він,
сморід отой, людину переповнює, як вода дзбана, а мій добрий горошець нас од того
плюгавства й паскудства й очища, відтак робить нутро наше, як вимиту й вичищену
світлицю. Отож не соромся, брате, й труби, й очищай себе від скверни, так і до Бога
буде наблизитися сподобніше. Оце для того я того горошця й вирощую, бо він для
мене, що ладан для церкви. А що дух од того, може, й загострий, то це тобі ще одна
нагода покаятися, а людина з покаянням, як уже не раз казав, - без гріха... Ох же й
добрий горошець, - приказував, ковтаючи. - Нічого так не люблю, як горох. Він і кишки
прочистить від нечисті й наситить ліпше панських лагомин."
Як то мовиться, ґрунт для вдосконалення подано!
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Уклінно дякую п.Яндрухові за такий пошанівок для мого скромного тут доробку в
якості академіка (!).
Такво-во потроху реалізовуємо гарні ідеї, подані у винаході ЦУ[o.m]Рк, № 0017 -
роблячи одне одному приємності, навіть не чекаючи ювілею.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Еге ж, панно Сумно!..
(Зрештою, нема за шо...)
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ось був'єм троха відсутній...
Отже, панні Сумній привіт від Зоньки!!
(Казала, шоб обов'язково передав тій Смутній "доброго здуровля"!)
{А таки "Зонька" чи "Зоська"?.. Вважаю, обидва імені мають право на
існування... Принаймні, сама Зоська не проти, шо я почав кликати Зонька...}
І ось натрафив я в одній пурєдній львівскій казеті на нашого "галицького
козака", правдивого Котигорошка - Василя Вірастюка. Він там давав якесь
інтерв'ю. Ось що він вповів, а я вам зара переповідаю:
....
Кор.: Ти народився в Івано-Франківську, тривалий час жив у Львові, зараз разом із
дружиною мешкаєш у Києві - жителем якого міста ти себе вважаєш?
Вася: Навіть не знаю, куди себе причислити. Передусім я - українець. Хоча, після
того, як Георгій Кірпа надав мені квартиру, мабуть, вже стану киянином.
Кор.: Кажуть, готуючись до змагань, ти "пожертвував навіть сім'єю?..
Вася: Так, готувався до змагань у депо в Дарниці, і, практично, три місяці не жив
дома. Але дружина Світлана якось мене зносить. (Сміється)
Кор.: Як підростає ваш Адамчик, скільки йому вже?
Вася: Слава Богу, все добре. А от скільки йому, зараз запитаю в дружини - я ж в дома
не живу. (Сміється) Каже, рік і три місяці. Вже бігає. Поки мене вдома не було,
вже навчився говорити "тата". А коли показували сюжет про турнір на Багамах,
він мене впізнав і прибіг до телевізора.
Кор.: Якісь спортивні задатки вже має?
Вася: Сину дуже подобається носити п'ятилітрові бутлі з-під води. Спочатку він
носився по кімнаті з порожніми, а тепер я йому потрохи наливаю туди по
літру-півтори, і він це залюбки переносить".
...
(Як то мовиться, без коментарю...)
От такі козаки та козаченьки підростають у Неньці-Україні!
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Отсе прийшов ми ду моєї елєктроннуї скрині один такий-собі лист-щаштя від - як
виходить - нашого... прем(ь?)'єр-міністра! Ось як!!
Але, звісно, через посередника!
(Де б то прем'єр мав час кожному надсилати свої листи...)
І ось я вирішив дати 'го на взезагальні розглядини - тута, на Форумі! Мо', хтось
схоче і собі "счастья поиметь немножко"...
(Але Яндрух тут ні при чім, майте то на увазі - то всьо посередники...)
Здравствуйте!
>> Это особенное письмо счастья!
>> Вы получили его, потому что скоро 31 октября и будут выборы Президента
Украины.
>> Это письмо было написано ЧаМан-Дей-Иванком в Киевской Руси в 1037 году и с тех
пор обошло 568 раз планету Земля. И оно несёт счастье.
>> Однажды оно попало в Донецкую область к подростку Вите. И он не достаточно
поверил в возможное счастье и отослал это письмо не 10 своим друганам, а только
трём. И его постигло несчастье: в 1968 году он был осуждён по статье 142 Уголовного
кодекса за грабёж и на три года был лишён свободы. Но этот подросток Виктор,
который уже был известен как Янукович, зековскими молитвами снял с себя
проклятье, поетому отсидел только один год и семь месяцев.
>> Но великая сила, заключённая в этом письме счастья, решила ещё раз испытать
молодого Витю Я., и опять попало к нему в руки. На этот раз Витя был вообще
обарзевший от злости и порвал его на мелкие части. И пришлось Вите Януковичу
отсидеть в 1970 году по статье 102 Уголовного кодекса за нанесение телесных
повреждений средней степени тяжести.
>> После того, как Витя зону прохавал, он прозрел. Вернувшись домой, он отыскал
останки этого письма счастья, порванного перед второй отсидкой, склеил его и
разослал 10 братанам.
>> И к нему пришло счастье! Уголовное дело против Виктора Януковича по статье
117 УК - изнасилование - было чудесным образом закрыто, поскольку пострадавшая
отозвала своё заявление! И было счастье Вите.
>> Вспомнил об этом письме Витя, когда был уже Виктором Фёдоровичем
Януковичем и работал директором автобазы "Орджоникидзеуголь" в г. Енакиево
Донецкой области. Тогда против него было возбуждено уголовное дело за хищение
государственного имущества в особо крупных размерах (расстрельная статья).
В.Ф.Янукович вспомнил об этом письме и переписал его 100 своим знакомым. И
свершилось чудо! Уголовное дело было замято при помощи космонавта Берегового,
который в то время баллотировался в Верховный Совет СССР по г. Енакиево. Обе
предыдущие судимости отменены при неопределенных обстоятельствах, а важная
документация уголовных дел удивительным образом
куда-то исчезла.
>> ВНИМАНИЕ! Сейчас это письмо счастья опять попало к премьер-министру
В.Ф.Януковичу. Он помнит чудное воздействие силы этого письма счастья, поетому
приказал запустить это письмо на ризографе, сделать 100 тысяч копий и разослать за
средства Кабмина всем своим знакомым по Украине. Когда он это сделает, сила письма
принесёт Виктору Фёдоровичу счастье, и он станет Президентом Украины! Но тогда
всем остальным будет несчастье!
>> Опередите Виктора Януковича! Отошлите это письмо счастья 10 своим дорогим
людям, которым Вы желаете счастья, и после 31октября счастье придёт к Вам, а не к
Януковичу. Времени мало!
>> Если Вы не отошлёте это письмо 10 своим друзьям до 31 октября, Вас ждёт
несчастье в Украине, криминально-фашистская диктатура и жизнь не по законам и
правам, а по понятиям.
>> Отошлите это письмо счастья! Но смотрите, чтоб оно не попало к Виктору
Медведчуку или Леониду Кучме. Иначе они его разошлют, и счастье прийдёт не к Вам, а
к Кучме-Медведчуку-Януковичу.
>> Будте очень осторожны!
> P.S. Не посылайте это письмо отправителю. С него хватит одного счастья.
>> 31.10.2004-kajuk#h7`0d8w7 - это эзотерический код, который содержит силу письма
счастья.
А я, Яндрух, підписуюся красно під отим листом-щашчя як той, хто дістав 'го від
одного із численних посередників нашого премьєр-министра (а може і його злих
ворогів, хто його зна'?...) і передаю 'го далі!
+
|
|
|
Тарас Сокальський
Почесний Академік
Повідомлень: 1154
Зареєстрований: 25-4-2003
Місто: Чернівці
Нема на форумі
Настрій: Бойовий
|
|
Можна заявку на патент подати??? Мені ідейка в голову встрілила -- щоб на виборах
ніяка к.... в мій бюлетень зайвих хрестиків не домалювала, варто скористатися
старим школярським фокусом -- натерти порожні клітинки свічкою  . Тільки от з рекламою цеї штуки треба бути
обережним, бо цим можуть і вороги скористатися  .
Тримайтеся!
|
|
|
Користувач Олесь
Почесний Академік
Повідомлень: 1275
Зареєстрований: 3-2-2003
Місто: Baden-Wurtemberg
Нема на форумі
Настрій: повстанський
|
|
Не можу стриматися, щоб не запостити. Російський підручник для початкової школи
"Навіщо потрібні податки":
http://www.livejournal.com/users/skiv/330081.html
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ось маємо кілька анехдотів!
***
Теща звертається до зятя:
- Шо то у вас на пательні було - ледь відмила?
- Оце? Тефлонове покриття...
***
- Як кличуть твою маму?
- Не знаю...
- Ну а як її тато кличе?
- Йди сюди...
***
У п'ятикласника в рюкзаці мама знайшла набір "садо-мазо". Через це на кухні
збирається сімейна рада.
Батько:
- Ну, я так розумію, що шмагати марно.
***
У ресторані два хлопці спостерігають за двома дівчатами.
- Може, підійдемо, познайомимося? - питає один.
- Так, але трохи пізніше. Нехай спершу розплатяться.
***
(анікдот на мотоциклетну тему - автомобілісти, як хочуть, можуть не читати!)
Їдуть двоє чуваків на мотоциклі з коляскою. Той, що сидить в колясці, мовить:
- Не жени так швидко, коляска без дна.
Той, що сидить за кермом, відказує:
- А ти гадаєш, шо мотоцик з мотором?
***
Ось це й усе, людоньки!!
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
"ЦІЛКОВИТИЙ МАРАЗМ", АБО ПОВНИЙ "ПЕ"
ПО-УКРАЇНСЬКОМУ
Яндрух, як громадянин і патріота свеї диржави теж худив на вибОри.
Але за кого саме проголосував, то я вам не скажу. Лише вповім от що.
Як прийшов-им на свою дільницю, ду сільради Жучків (ше перед першою турою), шоби
перевірити, чи всьо там гутове ду вибОрів, то, як перечитав передвиборну програму
Дмитра Курчинского, то дуже-ми вона запала до душі: во де справжній партіота (навит
більший, ніж я!) своєї держави! во з ким тре-а розбудовувати нашу Україну! во на кого
тре покладати правдиві надії! А не на тих, хто сі рве ду курита!!
Дмитро Курчинский, - він ся не тєгне ані ду Гамерики, ані ду рОсії, - він свій хлоп!
Він вболіває за свій нарід, за свою націю; щоби ми жили в мирі та злагоді; щоби не
стріляти в воріженьків, а показували їм дулі і грали на сопілках! Він вважає, що
наша держава - св'ященна! І в тому мають свій інтЕрес навіть небеса!!
Ну, одно слово, вже не буду ту багато говорив - можете самі собі ше раз
пересвідчитися у щирих та непідробних поривах патрійотичної душі пана
Корчинського!
ПЕРЕДВИБОРНА ПРОГРАМА КАНДИДАТА В
ПРЕЗИДЕНТИ УКРАЇНИ КОРЧИНСЬКОГО ДМИТРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА
The election dope of Dmytro Korchynskiy as a presidential contender, invented by, in fact, Dmytro
Korchynskiy; compiled by Яndpyx
Дурня: код - ЦУz[я]Рк, № 0019; складено Дмитром
Корчинським, 16 липня 2004 р.Б.; упорядив - Яндрух (вже по виборах)
(Примітка: курсив - мій. - Я.)
1. Сховатися за компроміс, щоб вдарити з
тилу
Принцип виборчої демократії протирічить
духові українського народу. Я йду на вибори так само, як виходжу на вулицю,
хоч волів би вийти в степ, беру в банку кредит, замість того, щоб кинути туди
гранату. Я йду на компроміси з системою не тому, що люблю її, а тому що боюся.
Свій страх я можу виправдати тільки грандіозністю наших планів. Коли йдеш брати
банк, дотримуйся правил дорожнього руху.
Кільцем звільнених зон БРАТСТВО задушить
систему. Спочатку ми візьмемо владу, а тоді вже переможемо на виборах.
Якщо вибори на той час ще будуть в моді.
Мої опоненти належать до бюрократичної
верхівки. Вони гадають, що якщо вони займаються політикою, то всі мухи навкруги
мають здохнути з нудоти. А насправді політика - це коли весело.
Політика займає місце між літературою і
музикою. Це мистецтво тим більше прекрасне, чим більш небезпечне. Наполеонівські
походи були симфонією, дипломатія Бісмарка - романом. Ви гадаєте я балотуюся? Я
граю на сопілці!
2. Визиск небес. Промислове виробництво
містики
Ситуація в країні може поліпшитися двома
шляхами. Або ми всі як один починаємо наполегливо й самовіддано працювати на
благо Вітчизни, або з неба спускаються янголи і без нашої участі нам усе тут
влаштовують якнайкраще. Позаяк я раціоналіст і не вірю в чудеса, то
буду чекати янголів. Янголи (і біси) присутні у наших справах (і в нашій
історії) значно більшою мірою, ніж здається.
Ми мешкаємо на містичній території. В назві
"Україна" приховано натяк на те, що це прикордоння. Між світом живих і світом
духів.
Нам тут все трактують політологи. Соціологи
здійснюють соціологічні дослідження. І чим більше трактують, чим більше
досліджують - тим більше каламуті. Все могли б пояснити циганки та
бабки-ворожки. Та в них не те питають.
Історики теж не потрібні. Вони своїми
схемами ґвалтують нашу національну бісівщину. Подивіться на українську
минувшину неупередженим оком. Події без причин, без закінчень, уривки, очманілі
персонажі, з очима, повернутими в себе, упирі і святі.
Наша справжня історія - астральна. Вона
вся по той бік. її мав би писати не Плутарх, а святий Іоан. Це вам не Фінляндія,
- це Україна. Вся наша політика чистої води гоголівщина, отже поезія. В наших
річках може не стати риби, а русалки в них будуть завжди.
Нам не вдаються раціональні вчинки. То й
не треба! Як не варто, наприклад, кочівникам картати себе за неуспіхи у
рільництві: їм треба вдосконалюватися в обході лівого флангу супротивника,
щоб мати те саме, що й землероби, тільки вдвічі швидше.
Ми маємо експортувати не металопрокат, а
містику. Вдається ж американцям експортувати сни - продукцію Голівуду. А сто
років тому ніхто б не повірив, що цей фокус може стати надпотужною економічною
галуззю. Лише безнадійно відсталі від моди провінціали можуть все ще перейматися
розширенням ринків. УІР нації конкурують на ниві розширення свідомості. Але ж
саме цим ми й займалися тисячу років, сидячи по берегах нашого Дніпра і на
верхівках наших курганів. Нарешті ми в кон'юктурі! Кабінет Міністрів має змінити
форму своїх засідань. їм потрібно придбати кришталеву кулю і споглядати
крізь неї свічку. Або взятись за руки й утворити магічне коло. Або
піти до церкви і помолитися.
Ми - не Америка і не Афганістан. У нас
янголи і біси почувають себе краще, ніж економісти і терористи. У нас
підсвідомість влаштована по-іншому. Марно шукати у співвітчизника фрейдистських
комплексів. Натомість він з вами привітається і усміхнеться, а через тиждень у вас
нирки відваляться. Це, до речі, про національну оборону.
3. Для того, щоб визначитись в
міжнародних стосунках, треба спочатку визначитися в поняттях
Нас вчать основам демократії діячі, котрі
встигли ще побувати членами гітлерюгенда, або ті, хто відрізав вуха
в'єтконгівцям.
Європа зобов'язана визволенням від фашизму,
насамперед, нам, в другу чергу - росіянам і іншим народам Радянського Союзу. Після
цього у них вистачає зухвалості вимагати від нас доказів, що ми дозріли до
членства в Євросоюзі та інших євроструктурах!.
Боляче бачити, як бідують наші ветерани, але
в цьому винний не тільки наш уряд, але й уряди багатьох європейських країн. Вони
всі повинні платити пенсії нашим ветеранам. А деякі повинні регулярно
каятись і просити вибачення в українського народу. У відповідності з тією
технологією, до якої їх привчили наші брати євреї. І нехай вони не плутають свою
Другу Світову з нашою Великою Вітчизняною.
Євросоюз - це врятовані нами країни, котрі
нині гребують бачити нас у своєму колі. Наші заслуги перед західним світом
безмірні, наші жертви безпрецедентні, наше ім'я залишиться у віках.
Дійсно, наш сьогоднішній стан не відповідає
нашій величі, оскільки ми досі не отямились від понесених втрат. Бо українцям
довелося в цьому столітті знищити дві імперії: німецьку ми знищили героїзмом,
радянську - саботажем. Ми чекаємо подяки, захвату, грошей, почесного місця на
ринках і безвізового режиму для всіх громадян України.
4. Подолати себе – відновити
церемоніал
Тільки тому, що Україну не помічають і
відкидають будівничі сучасного Світу, вона стане його наріжним каменем. Нас
піднесуть наші слабкості. Сьогодні наша "крайня хата" набирає
всесвітньо-історичного значення. Це останній рубіж оборони особистості перед
наступом відчужених суспільних форм, анонімної бюрократичної диктатури. Із
надгризених яблук ми зведемо нашу фортецю! Українці не борються з
системою - вони її ігнорують. В країні, де кожний сам собі гетьман, люди
обирають владу, яку зручно зневажати. Ми спостерігаємо за саморозвитком
системи, відчуваючи цікавість змішану з огидою. Вони нам гуманітарну допомогу, а
ми їм дулю. Вони нам права людини, а ми їм корупцію. Вони нам Інтернет, а ми
привчаємо до хабарів їхні комп'ютери. Вони нам екологію, а ми їм Чорнобиль.
Тому що ми не хочемо благополуччя, ми хочемо бути багатшими за всіх. Ми не хочемо
стабільності, ми хочемо бути найголовнішими. Українець не хоче гуманізму,
він хоче бути начальником гуманістів. Ми не хочемо миру, ми хочемо бути
миротворцями. Якщо людству судилось перетворитися в отару овечок, тільки
українській пастух врятує їх від українських вовків.
Щоб виріс дуб, повинен згнити жолудь. Процес
гниття ми в Україні здійснили в рекордно стислі терміни. На цьому історичному, або
вірніше сказати, біологічному етапі були потрібні не орли, а хробаки.
Вони зробили свою роботу. Пагін почав пробиватися, і нам з вами вже не потрібно
копирсатися в гною, а час підняти голову до неба. Основні події будуть
відбуватися Tам. Тобто, я закликаю думати про ідеальне. Не перейматися тим, як
би дожити до наступної посівної, а вже зараз будувати плани захоплення світових
ринків діацетілморфіну.
5. БРАТСТВО - партія Ісуса Христа
Насправді монополярний світ несе в собі загрози набагато більші, ніж ті, котрі
визрівають у свідомості наївних геополітиків під впливом неподоланих дитячих
страхів. Справжня загроза глобалізації - це проблема екзестеційного вакууму.
XXI століття сколихнуть не геополітичні, а філософські конфлікти. Глибини
підсвідомості виринуть на поверхню. Відчуження викличе більший жах, ніж ядерна
загроза. Художньо висловлюючись: "Ми вже на гільйотині, а вони нас лякають
лупою".
Релігії будуть творити XXI століття попри
технології. Від захисту прав людини радикальна західна думка зробила крок до
захисту прав тварини. Зелені захищають права корисних копалин. А я з БРАТСТВОМ
захищаю права Духа Святого і материнські права Матері Божої. Коли прийде час
пристосувати фондові біржі та галузеві банки під молитовні, все ж таки
бажано, щоб зверху там чіпляли хрести, а не півмісяці.
Всі люди поділяються на дві категорії: на
тих хто походять від мавпи й на тих хто від Адама і Єви. Я представляю інтереси тих,
хто від Адама. Визначіться зі своїми предками і, залежно від цього,
проголосуйте. Амінь.
(Хто вважає, шо передвиборна програма пана Корчинського
не гідна бути представленою у всесвітньому золотому фонді "Усякої дурні" - нехай
перший пожбурить в мене каменем. - Я.)
Слава Україні
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Перед постом можна ще поласувати.
(А під час - шо, не можна? - Я.)
ПОЇВ САЛА - І НАСТРІЙ ПОЛІПШИВСЯ
Українці люблять сало. Це аксіома. І скільки б газети та журнали не лякали нас
зайвими калоріями та холестерином, ми не можемо відмовитись поласувати шматочком
сала з хроном чи з цибулею та часником.
(Ось таке я потрафив знайти в одній казеті. Там одна, така собі, Леся Писанка
[хотів би я поглянути на власні очі на ту... Лесю... Писанку...] співає дифірамби
національному українському харчові №1, які покірний ваш слуга й переповідає тут.
Стилістику й орфоґрафію пані-авторки збережено. - Я.)
Буває, прибіжиш з роботи голодний як вовк, і поки ще не готова вечеря, зробиш
невеличкий бутерброд з салом, яке завжди передають нам родичі з Рівненщини (ну,
вже можна би було без таких інтимних подробиць... - Я.), і вже світ здається не
таким тьмяним, і настрій відразу поліпшується (авжеж, то ґеніальне
відкриття...). Жарти жартами, але й справді сало нас завжди виручає (во, як!),
коли нічого іншого немає під рукою, а треба щось узяти з собою в дорогу. Такий
бутерброд ситний, довго зберігається і не псується. А щодо холестерину, то сало
чомусь звинувачують у гріхах частіше, ніж більш "панське" вершкове масло, яке
ми їмо без застережень.
Як розповідає лікар-санолог Львівської обласної клінічної лікарні Костянтин
Бєляєв, який зібрав дуже багато спеціальної літератури про роль жирів у нашому
харчуванні і, зокрема, про сало, наш національний продукт досить корисний, якщо
вживати його помірковано. Сало містить насичені і ненасичені жирні кислоти,
холестерин, жиророзчинні вітаміни E, K. В одній з наукових старих книжок було
написано, що особливо багато мікроелементів та вітамінів у шкірці (чого?
крайньої плоті?!!...). В українському державному НДІ медико-соціальних проблем
інвалідності, що у Дніпропетровську, 36 хворим на хронічний панкреатит (не в період
загострення) вводили в раціон сало і довели, що вживання 50 г свинячого сала на добу
не спричинило загострення хвороби, навпаки, пацієнти почувалися значно краще,
поліпшилася їхня розумова та фізична працездатність.
Порівняно з вершковим маслом, свиняче сало містить у десять разів більше
лінолевої кислоти, має "готову" арахідонову кислоту та вітамін B1, яких
практично немає у вершковому маслі.
Отже, ми сказали добре слово про сало, а тепер підемо на базар. Тут треба вибирати
сало з м'якою шкірочкою, що посмалили соломою, а не паяльною лампою. Можете
розпитати господаря, чим годували свинку, бо саме ті мікроелементи та вітаміни,
які отримала домашня тварина під час годівлі, і залишаються в салі.
Засолене сало "Ароматне". Свіже сало бажано нарізати смужками 2-2,5
сантиметра завширшки, покласти у цупкий поліетиленовий пакет. Щедро посипати
сало сіллю, чорним перцем, витиснути на нього декілька зубчиків часнику, кинути
лаврове листя. Все добре перемішати, поставити на ніч у прохолодне місце. Уже
наступного ранку можна ласувати.
Смачний бутерброд. Шматок пшеничного хліба змащуємо тоненько
майонезом, потовченим часником і посипаємо дрібненько порізаною цибулею. Кладемо
нарізані кружальцями помідори, посипаємо сіллю і перцем. Кладемо шматок сала
(товщина залежить від вашого апетиту) і завершуємо комбінацію шматком чорного
хліба (типу бородинського). Поєднання хліба двох сортів надає бутерброду
специфічного смаку.
___
Ось таку оду нашому рідненькому салові склала панянка (а може пані?) Леся Писанка
[мабуть, таки справді "писанка"]. Вона, мабуть, попри висміювання
"ів-салоїдів" нашим північним сусідою, потайки від усіх, але певно залюбки
наминає бутерброди з салом. От і молодець! Чому молодець? Та тому, що чоловікам не
подобаються "сухі терки" з Fashion TV - нам більше до вподоби "пампушки з
апетитними" формами"! Ось так!
Слава українському салові!!
Пропоную розпочати "гостру" дискусію на тему - шо, кому, які подобають: чи
оті "пампушки", ачи "вішалки"; або "ті", що межи тим
"діапазоном"; або "ті", що підходять згідно якихось своїх - персональних!
- критеріїв - повний "мікс", тобто.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Анекдоти до свята!!
*
- Ірусю, татко вчора прийшов тверезим?
- Не знаю. Він тільки попрохав дзеркало, щоб подивитися, хто прийшов.
*
Якщо вранці ви показали дзеркалу язика, а воно вам у відповідь кулак, це означає,
що вчора ви погано закусували.
*
Дружина - чоловікові:
- Знову напився! Вчора я була такою щасливою бачити тебе тверезим...
- А сьогодні моя черга бути щасливим.
*
Інопланетянин прибув на Землю і пішов до робочого колективу налагоджувати
контакт. Робочий колектив якраз відзначав день зарплати і на появу
інопланетянина зреагував спокійно.
- Я з Сіріуса, - заявив інопланетянин, бажаючи привернути до себе увагу.
- Петре, налий Сіріусу! - пролунала відповідь.
Випили. Закусили. Інопланетянин вирішив покращити становище.
- Та ні, ви не зрозуміли. Я - з Сіріуса!
- Петре, налий Сіріусові! - пролунала відповідь.
Випили. Закусили. Інопланетянин, сп'янівши, язиком, що вже заплітався,
проказав:
- Н-ні, ви не з-з-зрозуміли... Я - інопланетянин...
- Так, Петре: Сіріусові більше не наливати!
*
- Любий, коли ми одружимося, я дозволю тобі поцілувати себе в тому місці, де ще
ніхто до тебе мене не цілував.
- І де ж це місце, люба?
- На Гаваях.
*
І насамкінець.
Знав я колись одного добродія. Тож він, пан Цибульський якого на ймення, любив
пополювати, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то і
свійських лущить.
*
Ось це й усе на сьогодні, любі дівчата та хлоп'ята!
(Не напивайтеся сьогодні...)
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Реалії на Гамериччині: хто ж такі насправді оті американські мачо?
(переказав один спудей, наш співвітчизник)
В одному пабі ми із моїм китайським приятелем, студентом з Пекіна, Чі Веєм, стояли
перед стійкою і спостерігали по телевізору за поєдинком із Майком Тайсоном. Поряд
сидів хлопака, що ми їх називаємо "сині", з наколками на руках, коротко
стрижений. Ну геть тобі macho чи в гіршому разі er. Коли той "синій"
пішов, а відтак знову з'явився з квартами пива, його місце була зайняла вже
якась краля, що до цього часу разом із своєю колєжанкою і ще одним факером стояла в
нас за спиною.
- Звиняйте, але то моє місце, - зауважив наколотий, і жінка слухняно встала.
Факер цієї колєжанки зауважив "синьому", що той міг би й поступитися місцем
жінці, через що, до речі, навіть мене здивував. Річ у тім, що американці якось радо
сприйняли вимоги феміністок рівноправності, й у них, американських чоловіків, не
хапає за серце від одного тільки вигляду на представницю слабкої статі, що несе
велику торбу. Наколотий так і відповів:
- Next time.
Чи то-пак, якось іншим разом. Дуже часто отаке доводиться там чути, коли тебе
ввічливо розводять.
Але факер вирішив, що його слово таки має бути останнє, або ж просто перед двома
подругами захтів покрасуватися. Він іще там щось мовив і додав: мовляв, може,
вийдемо, в натурі, побалакаємо.
- Вже отут? - рвучко розвернувся до нього "синій" і, сплигнувши зі свого місця,
вхопив факера за лікоть. Обидва джентльмени стали хутко просуватися в бік
дверей.
"!" - тільки те й мовив Чі, стежачи очима за обидвома "когутами".
"Либонь, зараз бійка буде! Гайда подивимось! Ну геть чисто тобі як у нас!" -
підштовхнув я свого китайського приятеля.
Проте обидвох дуелянтів уже вів назад пабний викидайло, вичитуючи їм наче
п'ятикласникам. Ті слухняно вернули до своєї стійки. Трохи пізніше факер навіть
вибачався в "синього", і той немов так недбало дарував йому то. Справжній macho
man.
(Як видно, круті ковбої на Гамериччині вже перевелися - мабуть, тільки на одній
Голівудщині ще їхня популяція квітне...)
Для довідки:
1. macho, macho man - мачо, крутий чувак, справжній чоловік, "самець",
2. Фак! - Чорт! Блін! Шляк!
3. "факер"(знев.) - чмо, "дятел"
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Різдвяна казонька для діток, а також і дорослих
(а хто сказав, що ми не діти - ми просто діти великі...)
Щоби добре смакувало 12 страв сьогодні на Свят-вечір!
(не забутьте тільки трохи лишити для мерлих, що необмінно прийдуть до вас
уночі...)
КАЗКА ПРО ТВЕРДИЙ ГОРІХ
(На Новий рік діти радці медицини Штальбаума одержали чудові подарунки від
своїх батьків. Навколо прегарної ялинки, яка променіла сотнями малесеньких
свічок, що, мов ті зірочки, поблискували в її темному вітті, і привітно запрошувала
дітей натішитися її квітками та плодами, Марі (їй було тільки сім років) побачила
ляльок, маленьке зґрабне кухонне начиння, але найдужче її втішила шовкова
сукенка, обшита яскравими стрічками. Вона висіла на вішалці якраз перед очима в
Марі, і її можна було оглянути з усіх боків. І Марі й оглядала її з усіх боків та раз
по раз вигукувала:
- Ой, яка гарна, ой, яка мила сукенка! І мені дозволять її надягти, напевне
дозволять!
Фриц тим часом уже три або й чотири рази клусом і вчвал об'їхав навколо ялинки
на новому гнідому коні, якого він справді побачив на прив'язі біля столу з
подарунками.
- Ну й дикий огир! - сказав він, злязячи, нарешті, з коня. - Та нічого, я його
вкоськаю.
А хрещений Марі, старший радця суду пан Дросельмаєр, що на все був великий
майстер (навіть розумівся на годинниках і вмів їх сам робити!), подарував дітям,
змайстрований своїми руками, дивовижний маленький замок із безліччю дзеркальних
вікон та позолочених вежок, який стояв на столі під вікном. А також прецікавого
маленького чоловічка, що стояв тихо й скромно біля ялинки під самим її віттям, та
походив із роду Лускунчиків та вмів робити лиш те, що споконвіку робили його
предки - лускати горіхи... - Я.)
...
- То як, Марі, - повів далі хрещений, - знаєш ти казку про королівну Пірліпат?
- Ні, не знаю, - відповіла Марі. - Розкажіть, любий дядечку Дросельмаєре, розкажіть!
- Сподіваюся, дорогий пане Дросельмаєре, - мовила мати, - що цього разу ваша казка не
буде така страшна, як завжди?
- Анітрохи, шановна пані Штальбаум, - відповів Дросельмаєр. - Навпаки, те, що я
матиму честь розповісти вам, буде дуже веселе.
- Розкажіть нам її, ну розкажіть! - знов загукали діти.
І старший радця суду почав так:
Казка про твердий горіх
- Мати нашої Пірліпат була дружиною короля, а отже, королевою, а сама Пірліпат,
тільки-но з'явилася на світ, тієї ж миті стала природженою королівною. Король не
міг намилуватися гарненькою донечкою, що лежала в колисці, радість так і рвалася з
його грудей, він танцював, стрибав на одній нозі і раз по раз вигукував:
"Ура! Чи хто коли бачив кращу дівчинку, ніж моя Пірліпатонька?"
А міністри, ґенерали, радці та офіцери штабу стрибали, як і їхній володар, на одній
нозі й віддано вигукували:
"Ні! Не бачив ніхто!"
Та й справді, кожен визнав би, що кращої дитини за королівну Пірліпат ще на світі
не було. Личко ніби виткане з білого, як лілея, і рожевого, як троянда, шовку, очі
ніби дві живі, блискучі краплі небесної блакиті, а волосячко закручувалося в
золотаві кучері. До того ж Пірліпат з'явилася на світ із двома рядочками білих,
мов перли, зубів, якими через дві години після народження так міцно вкусила за
палець державного канцлера, коли він хотів приглянутися до неї ближче, що той аж
крикнув:
"Ой-ой-ой!"
А втім, дехто каже, що він крикнув:
"Ай-ай-ай!"
Хто з них має слушність, важко сказати, - ще й досі, коли заходить про це мова,
голоси різко поділяються.
Одне слово, Пірліпат справді вкусила державного канцлера за палець, і захоплений
народ довідався, що вона має характер і що в її маленькій, гарній, як у янгола,
голівці не бракує глузду.
Як ми вже сказали, всі тішилися, лише королева була дуже налякана й стривожена -
ніхто не знав чому. Найперше впадало в око, що вона звеліла пильно стерегти
колиску Пірліпат. Окрім того, що на дверях стояли охоронці, дві служниці мусили
сидіти біля самої колиски, а ще шість - по кутках кімнати. Та найбільше дивувала
всіх інша її химера: кожна з тих шести служниць мала тримати на колінах кота й цілу
ніч гладити його, щоб він безперестанку муркотів. Ви, любі діти (і не тільки ви, а
й ми... - Я), нізащо не вгадаєте, чому королева так робила, але я знаю чому, а зараз
розповім і вам.
Одного разу до двору батька Пірліпат з'їхалося багато могутніх королів та
гожих королевичів, і почалися веселі розваги: лицарські турніри, вистави та
бенкети. Батькові Пірліпат кортіло показати, що в нього є вдосталь золота й
срібла, тому він вирішив добре потрусити державну скарбницю і влаштував справжнє
свято. А тут іще головний кухар по секрету розповів йому приємну новину, яку
двірський звіздар (наш знаменитий звіздар Круціфукс мав би його знати... - Я.)
вичитав з розташування небесних світил: настав час різати свиней і худобу. Отож
наш король наказав готувати великий бенкет із ковбасою. Він швиденько сів у
карету й особисто запросив усіх королів та королевичів тільки на тарілку юшки,
гадаючи вразити їх потім розкішним пригощенням. А повернувшись додому, дуже
ласкаво сказав королеві:
"Ти ж бо знаєш, серденько, як я люблю ковбасу!"
Королева зрозуміла, до чого він хилить: це означало, що вона сама, як уже не раз
бувало, повинна взятися до цієї корисної справи - начиняти й пекти ковбаси.
Головному скарбникові наказано негайно принести до кухні великого золотого
казана й срібні горнята, у піч підкинути сандалових дров, королева обв'язалася
візерунчастим фартухом, і незабаром від казана пішов незрівнянний запах
ковбасного навару. Той чудовий запах досяг аж до зали засідань державної ради, і
король, мліючи з утіхи, не витримав.
"З вашого дозволу, панове, я на хвилину вийду!" - сказав він, забіг до кухні,
обняв королеву, помішав золотим берлом м'ясо в казані і, заспокоєний,
повернувся до зали.
Настала та важлива хвилина, коли треба було нарізати шматочками сало й
підсмажувати його на срібних сковородах. Двірські дами відступили від печі, бо
королева з вірної любові й пошани до свого вельможного чоловіка хотіла зробити це
сама.
Тільки-но сало почало смажитися, звідкись почувся тонесенький голосок, що ледь
чутно залебедів:
"Дай і мені смаженини, сестро! Я теж хочу поласувати, бо я також королева. Дай
мені смаженини!"
Королева знала, що то був голос пані Мишильди, яка вже багато років жила в
королівському палаці. Пані Мишильда казала, що вона родичка королівської сім'ї
і сама теж володарює в країні Мишаччині, а тому мала великий двір під піччю.
Королева була добра, щедра жінка, і хоч вона взагалі не визнавала пані Мишильду
королевою і своєю сестрою, проте в такі святкові дні, як цей, від щирого серця
пригощала її.
Пані Мишильда радісно прискочила до вогню й почала зґрабними лапками хапати
шматочки сала, що їх давала їй королева. Та раптом з-під печі повискакували всі
кумасі й тітоньки пані Мишильди і навіть її семеро синів, зухвалі шибеники, й
накинулися гуртом на сало. Перелякана королева нічого не могла з ними вдіяти. На
щастя, нагодилася старша управителька і прогнала настирливих гостей, тож якась
дещиця сала ще лишилася. Викликали двірського математика і за його вказівками ті
залишки дуже вправно розподілили на всі ковбаси.
Залунали сурми й литаври, всі присутні володарі й королевичі в розкішному
святковому вбранні, хто верхи на білих конях, а хто в кришталевих каретах, прибули
на святковий бенкет із ковбасами. Король прийняв їх гостинно й шанобливо, а потім
у короні і з берлом у руці, як і належить володареві, сів на покуті.
Ще коли подали ліверну ковбасу, всі помітили, що король дедалі блідне, закочує очі,
тихо зітхає, наче серце йому крає якийсь тяжкий біль. Та коли подали кров'янку,
він захлипав, застогнав, заголосив, затулив обличчя руками й відкинувся на спинку
крісла.
Усі схопилися з-за столу, лейб-медик даремно пробував намацати пульс у
бідолашного короля, якого, здавалося, долало глибоке невідоме горе. Аж
нарешті-нарешті, після того як його довго вмовляли і вживали всіляких сильних
засобів - давали йому нюхати смалене пір'я тощо, - король нібито почав трохи
оживати й ледь чутно промурмотів:
"Замало сала!"
Тоді королева в розпачі впала йому до ніг і крізь сльози мовила:
"О мій королю, мій бідолашний, нещасний володарю! Яке горе довелося вам
витерпіти! Але ви бачите провину біля своїх ніг - покарайте, суворо покарайте мене!
Пані Мишильда зі своїми сімома синами, кумасями й тітоньками з'їла сало і..." -
на цьому слові королева впала непритомна додолу.
А король, охоплений гнівом, зірвався на рівні ноги й вигукнув:
"Де старша управителька? Хай скаже, як це сталося!"
Старша управителька розповіла, що знала, і король вирішив помститися на пані
Мишильді та її родині за те, що вони пожерли сало, призначене на його ковбаси.
Скликано таємну державну раду, на якій вирішено подати в суд на пані Мишильду й
конфіскувати все її майно. Але король боявся, що, поки триватиме слідство, вона
з'їсть у нього ще чимало сала, тому справу передали двірському годинникареві й
ворожбитові. Цей чоловік - його звали так само, як і мене, Кристіан Еліас
Дросельмаєр - пообіцяв за допомогою одного хитромудрого винаходу на віки вічні
вигнати з палацу пані Мишильду та її родину. І справді, він винайшов невеличкі,
дуже хитро зроблені прилади, в яких на ниточці підвішували присмажене сало і які
Дросельмаєр понаставляв навколо злодійчиного помешкання.
Пані Мишильда була надто мудра й досвідчена, щоб не розгадати Дросельмаєрових
хитрощів, але дарма вона повчала, дарма застерігала своїх родичів - зваблювані
чудовим запахом, усі семеро синів її і багато-багато кумась та тітоньок забралися
в Дросельмаєрові прилади, і саме тоді, як вони хотіли схопити сало, ґратки
опустилися, вони опинилися в полоні й потім загинули на кухні ганебною смертю.
Пані Мишильда зі жменькою своїх уцілілих одноплемінців залишила місце горя і
плачу. Сум, розпач і жадоба помсти сповнювали її серце. Двір не тямився з радощів,
проте королева була стурбована, бо добре знала вдачу пані Мишильди й зрозуміла, що
вона неодмінно захоче помститися за смерть своїх синів і родичів.
І справді, одного разу - королева тоді саме готувала для свого вельможного
чоловіка печінковий паштет, що його він дуже любив, - перед нею раптом з'явилася
пані Мишильда і сказала:
"Моїх синів, моїх кумась і тітоньок забито. Бережися, королево, щоб володарка
мишей не перекусила твоєї королівни надвоє. Бережися!"
Після цього вона зникла й більше не показувалася. Проте королева так
перелякалася, що впустила паштет у вогонь, і таким чином пані Мишильда вдруге
зіпсавала королю його улюблену страву, і це його дуже розгнівало.
- Але на сьогодні годі, решту дізнаєтеся завтра.
На Марі казка хрещеного справила особливе враження, та дарма вона просила його
розповідати далі. Він підвівся і сказав:
- Чого багато, те шкодить здоров'ю, решта лишиться на завтра.
Коли він уже рушив до дверей, Фриц запитав:
- Скажіть, дядечку Дросельмаєре, а це правда, що пастку на мишей винайшли ви?
Мати розсердилася.
Але старший радця суду дуже дивно всміхнувся й тихо мовив:
- А хіба я не вправний годинникар? То чом би я не міг винайти пастку на мишей?
Ернст Теодор Амадей Гофман "Лускунчик і Мишачий Король"
(А продовження казочки про твердий горіх - властиво, її друга частина - наступного
разу: через рік... Ну, хіба би дуже-дуже просили, то вже - най буде: розкажу, ну, тобто,
переповім вже-во на Старий Новий рік!)
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Вчорашня сумнівна розвага під назвою “засідання Верховного Суду” мала, як на
мене, дві цікавих родзинки:
Головний блазень Шуфрич дозволив собі у своєму виступі поетичний відступ, що
починався словами: “голосуй, не голосуй...”, ну і так далі. Тобто далі
пропонувалося заримувати, що в нас може зробити кожна дитина, зважаючи на
поширеність ненормативної лексики. І ото було сказано в найвищому судовому
органі держави, і ЙОМУ (себто Шуфричеві) ЗА ЦЕ НІЧОГО НЕ БУЛО! Жодного зауваження
про неповагу до присутніх! Навіть склалося враження, що це сподобалося, такий
смішечок прокотився. Цікаво, чи вдалося перекладачеві адекватно перекласти все
це швейцарським адвокатам, щоб вони мали уявлення, з ким мають справу?
А інший доповідаючий довго і нудно, в компартійному стилі “жог глаголом” про
жахливі порушення, що мали місце на виборах в Севастополі. Але цікавішим за сам
виступ є прізвище доповідача – ВЕРНИДУБОВ. Тобто чудове козацьке (навіть
казкове!) прізвище Вернидуб шляхом приєднання потрібного суфіксу перетворилося
на прізвище, більш приємне для вуха севастопольця. Отакі правнуки славних
прадідів.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ "ЗА ВСІХ, КОГО ПРИРУЧИВ ТИ"
Отоді й заявився лис.
- Добрий день, - сказав лис.
- Добрий день, - чемно відповів маленький принц і озирнувся, проте нікого не
побачив.
- Я тут, - пролунав голос, - під яблунею.
- Хто ти? - спитав маленький принц. - Ти такий гарний...
- Я - лис, - сказав той.
- Пограйся зо мною, - попросив маленький принц. - Мені так сумно...
- Я не можу з тобою гратися, - відказав лис. - Я не приручений.
- О! Вибач, - мовив маленький принц.
І, подумавши, додав:
- А що означає "приручити"?
- Ти нетутешній, - сказав лис. - Що ти шукаєш?
- Я шукаю людей, - відповів маленький принц. - А що означає "приручити"?
- Люди, - сказав лис, - мають рушниці і ходять на полювання. Це так ускладнює життя! І
ще вони розводять курей. Це єдина користь од них. Ти шукаєш курей?
- Ні, - мовив маленький принц. - Я шукаю друзів. А що означає "приручити"?
- Це давно забуте поняття, - сказав лис. - Воно означає привернути до себе...
- Привернути до себе?
- Ну певно, - сказав лис. - Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як
сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис,
такий же, як сто тисяч інших лисів. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні
один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у
цілому світі...
- Я вже трохи розумію, - озвався маленький принц. - Є одна троянда... здається, вона
приручила мене...
- Можливо, - сказав лис. - На Землі чого тільки не побачиш...
- О, це не на Землі, - заперечив маленький принц.
Лис, здавалося, страшенно здивувався:
- На іншій планеті?
- Так.
- А на тій планеті є мисливці?
- Ні.
- Ну, це цікаво! А кури є?
- Ні!
- Нема нічого досконалого на світі! - зітхнув лис.
А потім він знову повернувся до того ж:
- Моє життя одноманітне. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Усі кури однакові.
І люди однакові. І мені трохи нудно. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби
сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши
чиїсь кроки, я ховаюся в нору. А твоя хода, як музика, викличе мене з нори. А потім -
дивись! Бачиш, он там, на полях, достигають хліба? Я не їм хліба. Мені зерно ні до
чого. Лани хлібів не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це
буде чудово, якщо ти мене приручиш! Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я
полюблю шелест хлібів під подихом вітру...
Лис замовк і довго дивився на маленького принца.
- Будь ласка... приручи мене! - попросив знову.
- Я б з радістю, - відповів маленький принц, - але в мене мало часу. Мені ще треба
знайти друзів і узнати багато всяких речей.
- Узнати можна тільки те, що приручиш, - сказав лис. - У людей вже немає часу щось
узнавати. Вони купують речі готовими в торговців. Але ж немає таких торговців, що
продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Як хочеш мати друга - приручи
мене!
- А що для цього треба робити? - спитав маленький принц.
- Треба бути дуже терплячим, - відповів лис. - Спочатку ти сядеш трохи далі від мене
на траву, ось так. Я краєм ока поглядатиму на тебе, дивитимусь, а ти нічого не
казатимеш. Мова - це джерело непорозуміння. Але кожен день ти сідатимеш трохи
ближче...
На другий день маленький принц прийшов знову.
- Ліпше, якби ти приходив ув один і той же час, - сказав йому лис. - Якщо ти прийдеш,
наприклад, о четвертій годині дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе
щасливим. І чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим я буду. О четвертій
годині я вже почну хвилюватися і непокоїтись; я узнаю ціну щастю! А якщо ти
приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на котру годину готувати своє
серце... Мають бути обряди.
- А що таке обряди? - поцікавився маленький принц.
- Це теж давно забута річ, - відповів лис. - Це те, що робить один день несхожим на
інші дні, одну годину - на всі інші години. Є, наприклад, такий обряд у моїх
мисливців. У четвер вони танцюють із сільськими дівчатами. Це такий чудовий день -
четвер! Я йду прогулятися і доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали
коли попало, всі дні були б схожі один на один, і я зовсім не мав би вільного часу.
Так маленький принц приручив лиса. І коли настав час прощатися, лис мовив:
- О! Я плакатиму по тобі...
- Ти сам винен, - сказав маленький принц. - Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав,
щоб я тебе приручив...
- Ну звісно, - потвердив лис.
- Але ж ти плакатимеш! - сказав маленький принц.
- Ну звісно, - відповів лис.
- Виходить, ти нічого не виграв.
- Виграв, - заперечив лис. - Згадай, що я казав про золоті хліба.
Потім він додав:
- Піди ще подивись на троянди. Ти зрозумієш, що твоя троянда - єдина в світі. А коли
вернешся попрощатися зо мною, я подарую тобі одну таємницю.
Маленький принц пішов подивитися на троянди.
- Ви зовсім не схожі на мою троянду, - сказав він їм, - ви ще ніщо. Ніхто вас не
приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він був схожий на
сто тисяч інших лисів. Але я з ним потоваришував, і тепер він став єдиним у цілому
світі.
Троянди дуже зніяковіли.
- Ви гарні, але пусті, - сказав іще маленький принц. - Заради вас не захочеться
вмерти. Певна річ, звичайний перехожий і про мою троянду подумає, що вона така ж, як
і ви. Але вона одна-єдина, дорожча від усіх вас. Бо я полив її. Бо я накрив її скляним
ковпаком. Бо я затулив її ширмою. Бо задля неї я знищив гусінь (залишив тільки двох
чи трьох, щоб вивелись метелики). Бо я чув її, коли вона скаржилась чи похвалялась і
навіть коли замовкала. Бо це моя троянда.
І маленький принц вернувся до лиса.
- Прощай... - сказав він.
- Прощай, - відповів лис. - Ось мій секрет. Він дуже простий: добре бачить тільки
серце. Найголовнішого очима не побачиш.
- Найголовнішого очима не побачиш, - повторив маленький принц, щоб краще
запам'ятати.
- Твоя троянда така дорога тобі через те, що ти віддав їй стільки часу.
- Моя троянда така дорога мені... - повторив маленький принц, щоб краще
запам'ятати.
- Люди забули цю істину, - сказав лис. - Але ти не повинен забути. Ти назавжди береш
на себе відповідальність за того, кого приручив. Ти відповідаєш за свою
троянду...
- Я відповідаю за свою троянду... - повторив маленький принц, щоб краще
запам'ятати.
[Уривок з твору Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц"]
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
ПРИМХЛИВА ТРОЯНДА...
...яка, втім, твоя найулюбленіша в світі, бо вона - одна-єдина.
Дуже скоро я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца
завжди росли прості квіти - у них був тільки один ряд пелюсток, їм потрібно було
зовсім мало місця, і вони нікого не турбували. Вранці ті квіти розпускались у
траві, а ввечері в'янули. А ця якось проросла із зернятка, занесеного невідомо
звідки, і маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші росточки. То
міг бути якийсь новий вид баобаба. Проте незабаром кущик перестав рости і
зібрався цвісти. Маленький принц, який стежив за величезним пуп'янком,
відчував, що ось-ось побачить якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій
кімнатці, ще не була готова - вона все чепурилася. Дбайливо добирала барви. Вона
виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. Вона не хотіла виходити
скуйовджена, як ото мак-самосій. Вона хотіла появитися в усьому сяйві своєї краси.
О, то була страшенна кокетка! Отож її таємниче вбирання тривало багато днів.
Нарешті одного ранку, саме коли сходило сонце, вона показалась.
Як ретельно вона готувалася, скільки точної праці доклала, а тепер, позіхаючи,
мовила:
- Ох, я насилу прокинулась!.. Вибачте... Я ще не зачесана...
Маленький принц не міг стримати свого захоплення:
- Які ви гарні!
- Справді? - тихо мовила квітка у від повідь. - І я народилася разом із сонцем...
Маленький принц догадався, що красуня не занадто скромна, але вона була така
зворушливо гарна!
- Здається, пора снідати, - за хвилю додала вона. - Будьте ласкаві, подбайте про
мене...
Збентежений маленький принц знайшов поливалку з свіжою водою і полив квітку.
Скоро виявилося, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і маленький принц геть
замучився з нею. Одного разу, говорячи про свої чотири колючки, вона сказала
йому:
- Нехай приходять хоч тигри з пазурами - не страшно!
- На моїй планеті тигрів немає, - заперечив маленький принц. - До того ж тигри не
їдять трави.
- Я не трава, - тихо відповіла квітка.
- Вибачте...
- Я зовсім не боюся тигрів, а от протягів не переношу. У вас немає ширми?
"Не переносить протягів... кепсько для рослини, - подумки відзначив маленький
принц. - Дуже складно з цією квіткою..."
- Увечері накрийте мене ковпаком. У вас надто холодно. Незатишна планета. Там,
звідки я прибула...
І урвала. Її занесло сюди ще зернятком. Вона нічого не могла знати про інші світи.
Хотіла так наївно збрехати і викрила себе - знітилася, потім кашлянула два-три
рази - хай маленький принц відчує свою вину.
- Де ж та ширма?
- Я хотів піти пошукати її, але ж ви говорили до мене!
Тоді вона закашляла дужче - надумала покарати його муками сумління.
Отож незабаром у маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, прокинулися
сумніви. Слова, що не мали ніякої ваги, він узяв близько до серця і відчув себе дуже
нещасливим.
- Мені не треба було її слухати, - довірливо сказав він мені одного разу.- Ніколи не
треба слухати квітів. Треба дивитися на них і дихати їхніми пахощами. Моя квітка
сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. Ота розмова про
тигрячі пазурі мала б зворушити мене, а я розсердився...
І ще він признався:
- Тоді я ще нічого не розумів! Треба було судити про все по її вчинках, а не словах.
Вона дала мені свої пахощі, осяяла мене. Я не повинен був тікати! За тими наївними
хитрощами я мав би вгадати ніжність. У квітів так багато суперечностей! Але я був
надто молодий, щоб уміти любити.
##
Мені здається, що він утік з перелітними птахами. Вранці того дня старанно прибрав
свою планету. Ретельно прочистив діючі вулкани. Він мав два діючих вулкани. На них
було дуже зручно розігрівати сніданок. І ще у нього був один погаслий вулкан. Але,
як він казав, хто знає, що може трапитись! Отож він прочистив і згаслий вулкан.
Добре прочищені вулкани горять рівно і тихо, без вивержень. Виверження вулкана -
це ніби пожежа в димарі, коли там горить сажа. На Землі, ясна річ, вулканів не
прочистиш - для цього ми надто малі. Тому вони й завдають нам стільки прикрощів.
Пойнятий смутком, маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Він
думав, що ніколи більше не повернеться. Але вся ця звична робота того ранку була
йому надзвичайно приємна. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити
її ковпаком, він мало не заплакав.
- Прощайте, - сказав квітці маленький принц.
Та вона не відповіла.
- Прощайте, - повторив він.
Вона кашлянула. Але не від простуди.
- Я була дурна, - озвалася нарешті квітка. - Вибач мені. І постарайся бути щасливим.
Маленький принц був дуже здивований, що вона не дорікала йому. Стояв збентежений,
зі скляним ковпаком у руках. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.
- Ну, звісно, я люблю тебе, - мовила квітка. - Ти не знав цього, то моя вина. Але це не
має ніякого значення. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути
щасливим... Залиш цей ковпак. Він мені вже не потрібен.
- А вітер...
- Я не так і застуджена... Нічна прохолода буде мені корисна. Я ж квітка.
- А звірі...
- Треба стерпіти, коли появиться дві-три гусениці, - я ж хочу познайомитися з
метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш
далеко. А великих звірів я не боюсь. У мене теж є пазурі.
І вона простодушно показала свої чотири колючки. Потім додала:
- Не тягни, це мене дратує! Ти ж надумав іти. Вирушай.
Бо не хотіла, щоб маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда
квітка...
[Уривок з твору Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц"]
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ось і настала пора завітати сюди до нас славному гамериканському гуморові!
TOTALLY ABSURD INVENTIONS, АБО ПОВНИЙ "ПЕ" ПО-АМЕРИКАНСЬКИ
Especially for Круціфукс (бо він любить пиво, ##-##)
Надголівне Барило
Keg Head
US Patent 5,966,374* / Випущено 1999
То як, пане Круціфуксе, сильно хочете бути душею товариства, людиною, з якою всі
воліють тусуватися? Бути центром уваги - Ваша найзаповітніша мрія? Якщо так, тоді
Вам потрібне Надголівне Барило! Оцей новий, такий неодмінний для Вас,
апарат-дозатор з розливання Вашого улюбленого напою є почасти каска-шолом, а
почасти барильцем, скомпоноване на Ваше бажання. Зараз на самім початку вечірки в
Вашому домі займіть місце коло парадного входу, тож матимете змогу зустрічати
спраглих гостей з великою усмішкою та прохолодним і таким, що добре втамовує
спрагу, напоєм.
То не для полохливих: під час вечірки довкола Вас разом із Вашим Надголівним
Барилом цілісіньку ніч гурмуватиметься спраглий люд. Але не підпускайте його
близько до своєї голови - вони не повинні здогадатися, шо там у вас усередині: бо
там - дурнувате пиво! Ще б пак!!
Далі буде...
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Доки сніг не зійде,..
... а сліпуче проміння серед білого дня доки не перестане виїдати очі,...
доти не ступити на благодатну земельку вкоханих теренів.
Всьо, набридло щоразу, як приїхати, відкидати сніг та робити стежки, відгрібати
хату з снігових заметів й діставатися до бабусі, котра зимує разом із Борманом та
Кицькою.
Тож востаннє розчистивши подвіра від снігу аж до останньої сніжинки, було
вирішено, що до настання справжньої весни - поки сніг увесь на полях не зійде! - не
показувати там носа.
Забезпечивши на тривалий період часу бабусю продуктами і стосиком старих ґазет,
Бормана - кістками з ресторану, а Кицьку... е-е, шось там перепаде від баби (чи Борко
в найгіршому разі поділиться кісточкою...), було гальопово покинуто рідні пенати
задля нагально вигулькнувших справ ув одному прильвівському містечку, де, певно,
щоразу восени збирають добрий врожай винограду, а відтак роблять з нього вино!
(Ну, там, в разі чого, є телефон... Зрештою, світ не без лихих людей, хіба нє?..)
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Анекдоти!!
***
- Ти бачив сон про мавпочок і бегемота?
- Ні, не бачив.
- Подивися. Класний сон!
***
Bчора на лекції обкурений проффесор показував
електромагнітні хвилі. Половина студентів їх побачила...
***
Хлопець приходить у жіночий гуртожиток. Вахтерка його й
питає:
- Вам до кого?
- А до кого б ви порадили?
***
Гномик у крамниці:
- Зважте мені, будь ласка, сім грамів сиру.
- Ви що, знущаєтеся?
- Якби я знущався, то попрохав би Вас його мені
порізати.
***
Зустрічаються двоє приятелів:
- Одного разу я переплутав дружину із грабіжником. Як вона
пручалася, як кричала, коли я викидав її з вікна!..
- Та це ще нічого! Я якось переплутав грабіжника з дружиною,
то він так пручався, так кричав!..
***
У психушці пацієнт:
- Лікарю, заберіть від мене сусіда по палаті, що зображує
мотоцикла.
- Вам заважає шум?
- Та ні, вихлопні гази.
***
- Чому всі блондинки відкривають йогурти зразу в
магазині?
- Бо на них написано "Відкривати тут"!
***
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Шалена їзда на буксирі, через що божеволіє Милосердний Самарянин
www.motoring.co.za
(Було се в славному місті Берліні, що, як відомо, в Німеччині)
Чи не в самому пеклі опинився один польський автомобіліст-бідака, після того як
погодився на пропозицію „милосердного самарянина”, що ото проїжджав був собі,
взяти себе на буксир.
Як повідомила поліція, 36-річний німець, який, власне, й запропонував допомогу,
прив’язав буксирну линву до завмерлої на узбіччі автівки, а відтак, піддавши
газу, пішов по автобану зі швидкістю 160 км/год.
Для того щоб гер Самарянин спинився, поляк, який під час отої шаленої поїздки був
за кермом у своїй машині, пробував блимати фарами та сигналити.
Та це не діяло. Лиш коли він дико пустив свою машину по всій проїжджій частині, аж
тоді німець „докумекав”, у чім річ, і, сповільнивши хід, зупинився.
Німця доправили до психіатричної лікарні, повідомила поліція.
(А передала це все аґенція Reuters)
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Поєдналися в часі дві інформації:
а) на каналі НТН в рубриці «Скажи» проводили опитування молоді – кого вона вважає
королем і королевою поп-музики. З великим відривом титул короля здобув Майкл
Джексон.
б) суд присяжних сказав – «не винен» за всіма 10-ма пунктами обвинувачення.
Цікаве явище – король вже давно мовчить, дуже помітно здивачів, викликав цілу
купу брудних підозр, але ... залишається королем.
І ще приходить до голови така дурня: якщо він справді не винен, навіщо в попередні
рази відкуплявся від обвинувачень за грубі мільйони? ...
|
|
|
Tempika
Почесний Академік
Повідомлень: 2732
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: усміхнена
|
|
...та й тепер би відкупився, якби мав ті мільйони...
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
О, бачу-бачу: пані Ірина з Тетяною хочуть надати нового віддиху нашій „Усякій
дурні”…
Бачать, що довго не поновлюється новими винаходами, та й, мабуть, отак заохочують
покірного всіх отут слугу до вигадування найновіших винаходів.
Але тепера ото, шановні панІ, шось ми ніц до голови не лізе… не лізе… Муза моя
кинула мене напризволяще…
Бо, наприклад, винахід з тою мальвою-луандою мене надихнула власне мальва, що
торік виросла в нас на городі на Жучках. Ну, але навесно моя бабця її зрізала: бо,
бачте, занадто довга виросла - до даху аж випнялася!
І ото як стали відбуватися в нас усякі революції разом із виборами, то геть чисто
всьо полишило голову покірного усіх… (і так далі): то, знаєте, треба налаштуватись
на „певну хвилю”, щоб стати придумувати нові винаходи… Бо перед тими вибОрами,
певно, злетів з „отієї хвилі”, пішов манівцями, стало заносити на поворотах,
посіяв паніку на форумі – ніякої творчої роботи!
А пам’ятаю, тоді виношував гарний задум одного такого винаходу: пригадуєте, як
тоді ми експромтували на „тему бобових”? Отож, я тоді був задумав якось схрестити
оту „бобову тему” з мотоциклетними вихлопними системами (метикуєте, до чого я
хилю, ##-##...). Ну, але як уже був упімнув, дорогу ми перейшла "чорна кішка революції"
(не та „кицюня”, про яку нам усім торочив, здається, Капітошка…) і, отже, ідея
прилаштувати до крісел у респектабельному ресторані по глушникові Yoshimura (sic! в чувака напевне дзвіницю зносить!!) з
тріском провалилася. 
Тож тепера всі сподівання тільки на повернення музи… 
(Десь забарилася, кицюня…)
|
|
|
| Сторінки:
1
..
6
7
8
9
10
11 |
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
