Форум Рідного Міста
Ви не ввійшли [Ввійти - Зареєструватися]
Вниз

Версія для друку  
 Сторінки:  1  2
Автор: Тема: Надобраніч
Людина
Новак
*



Повідомлень: 13
Зареєстрований: 2-9-2003
Місто: Україна
Нема на форумі

Настрій: казковий

[*] написано 2-9-2003 у 16:40
Надобраніч


Десь високо-високо під небесами, в маленкій такій білій хатинці із солом'яною стріхою та невеличкими віконцями, в м'якому ліжку, засланому свіжою білизною та духмяними піринами, лежало собі таке манюнє янголятко. Лежало, малеча, і куталось в теплу ковдрочку - крилечка склав, підмостився, підгорнувся, позіха-а-а-ає - спатки хоче. Тай час вже пізній був - зорі давно навколо хатинки висять - в віконця зазирають, хто там ще не спить? Край ліжечка його матуся-янголиця присіла - волосся світле, струнка така, невеличка, усміхається, ковдрочку підтикає, колискову співає дитинці. Тут янголятко і питає в неї:
- Мамо, а хто такі люди?
- Люди? Люди, синку, це створіння божії - такі самі як і ми з тобою, тільки крил не мають.
- А де вони живуть, мамо?
- Вони на Землі живуть, синочку, засинай, миленький, - Мама нахилилася до янголятка вкриваючи його білосніжними крильми, потерлася з малим носиком, усміхнулась йому ніжно.
На столі тим часом мерегтів жовтенький каганчик від якого пахло сонечним теплом і лісовим вітерцем. Янголятко, зігрівшись під мамчиним крилом, згорнувся калачиком і почав потрошку сопіти. Та коли мама підвела крила і вже хотіла здійнятись з ліжка, дитя знову відкрило очічки:
- А чому, мамо, вони на землі живуть, а ми на небі?
- Бо кожний має жити там, де йому призначено Богом. Ми - на небі, ближче до Бога, вони - на землі.
- А що вони роблять там, на землі? - Запитав маленький янгол простягаючи тоненьку ручку до маминого крила - хотів аби вона його знову накрила.
- Не знаю, синку... Живуть просто - їм, певно, важко там, далеко від Бога, - янголиця знову накрила малого крилом, - люди його прагнуть - моляться, сподіваються на нього, прохають.
- А хіба у них немає Бога?
- Є, звісно, але їм важко його побачити. Дивись - на Небі він всюди і всюди його видно. Ти бачиш, чуєш його і від того тобі добре. А на Землі Бога видно гірше. І тому якщо люди його бачать, то намагаються взяти собі, заховати в серці і плекати його якнайдовше. Кажуть, це дуже важко - берегти в собі Бога, якщо ти людина і ще важче побачити Бога в іншій людині - так ретельно вони ховають його в серцях.
- Але ж якщо пригледітися, то його видно?
- Ну звісно видно, синку.
- Коли я виросту і навчуся літати, то спущуся на Землю і розповім людям про Бога - хай вони знають що він є всюди.
- Спи, - усміхнулась мати.
- А чого ти смієшся? Я справді розповім! - підхопилось янголя.
- Розповіси, добре, - усміхнулась янголиця вкладаючи його знову на ліжко - тільки вони тобі не повірять, вони одне одному дуже рідко вірять, а іншим то й годі.
- Тоді я залишу крила і так їм розповім - вперто, хоча вже і пошепки сказав маленький хлопчик.
- Але ж ти не зможеш повернутися на Небо - відповіла йому мати - тобі доведеться стати людиною і залишитися на Землі.
- Тоді я хочу бути людиною, я хочу розказати людям про Бога.
- Дурниці, сонечко, засинай, маленький, - пригорнула його мама і поцілувала в манюній носик.
- А я хочу - вперто крізь сон повторив янголятко.

Янголиця злетіла і, загасивши каганчик, тихенько пішла в спальню, де на неї давно вже чекав янгол.
А коли вони прокинулись зранку, то знайшли в дитячому ліжечку лише маленькі крила - вночі янголятко прокинулось і пішло до людей - розповідати їм про Бога.
Так ти і з'явився у нас, синку. А тепер засинай, миленький. Добраніч, моє сонечко.
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Людина
Новак
*



Повідомлень: 13
Зареєстрований: 2-9-2003
Місто: Україна
Нема на форумі

Настрій: казковий

[*] написано 2-9-2003 у 16:41


Як ви до казочок, форумці?
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Odarka
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1970
Зареєстрований: 17-2-2003
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: вже йде до зими

[*] написано 2-9-2003 у 17:00


Цитата:
Першим відправив користувач Людина
Як ви до казочок, форумці?


Ця казка просто супер:D
Я казки обожнюю, тільки їх би й читала:)
Мені так легко зробилорся на душі коли цю красу перечитала. Дуже тобі дякую, людино!:)
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Андрій Пелещишин
Адміністратор
********

Фотографія користувача


Повідомлень: 9029
Зареєстрований: 19-6-2002
Місто: Львів, Україна
Нема на форумі

Настрій: Настрій не вказаний

[*] написано 2-9-2003 у 17:06


Казка дійсно просто супер!

Але я змушений попросити автора припинити писати під вибраним псевдо. Таке ім'я дуже сильно порушує заборону на використання в якості псевдо загальних назв. При реєстрації Ви підтвердили, що збираєтеся дотримуватися правил Форуму, а там це було вказано.

Ми всі дійсно будемо дуже раді бачити Вас на Форумі, але я дуже прошу Вас перереєструватися під іншим іменем. Наразі у Вас лише два повідомлення і поміняти нік не є проблемою.




Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
fish
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі

Настрій: присутній

[*] написано 2-9-2003 у 17:20


хтось уже бачив, та я кину, раз така на диво підходяща тема.

7. Казочка на добраніч
Ані сьогодні, ані завтра, ні післязавтра я не буду дивитися, як палає вогонь, і не буду дивитися, як тече ріка, і не буду дивитися взагалі, я закрию очі і слухатиму, як зимова бурулька тішиться очікуванням того, як розповідатиме казки, собі на добраніч, людям на весну.

Я буду слухати і почую все, чого мені так хотілося, але не було, і так довго не було, що врешті навіть весна настала без мене. Так образливо, уявляєш?

Для того, щоб розколоти світ навпіл, треба багато попрацювати, але не стільки, як треба для того, щоб, дивлячись на тебе, Бог, принаймні, сміявся, а не плакав.

Але знов ходжу я, мов Сон з Дрімотою, десь обабіч, не наважуюся зайти до кімнати, щоб, нарешті, почати оповідь. Наразі про кохання, щоб вам було цікаво.

Були собі хлопчик та дівчинка і було їм одне одного настільки забагато в світі, що вони просто не знали, що з цим робити. І, щоб робити принаймні щось, вони вдавалися до ритуалів.

Вони пили каву, і ходили в кіно, і їли сніг одне в одного з долонь – і від цього їх не меншало, це просто створювало певну динаміку, в результаті чого вони жили довго, щасливо і особливо – померли в один день.

Парасолька Йони Блунда зачиняється так раптово, що повітрю стає тісно. Заглядаючи у вікна до маленьких дітей, я часто бачила голодних котиків, що вилизували солодке молоко з їхніх очей, і вилизували їм очі. Потім я зрозуміла, що мені просто наснився поганий сон, але все вже було зіпсовано. Доведеться починати спочатку.

Отже, були собі хлопчик та дівчинка. І було їм одне одного в цьому світі настільки замало, аж вони не знали, що їм робити з цим світом. І, щоб робити принаймні щось, вони вдавалися до ритуалів.

І вони пили соляний розчин, і ходили на дискотеки, і кохалися, пройшовши перед тим перевірку на СНІД, але навіть від цього їх не побільшало, хоча це й створювало певну динаміку, в результаті чого вони жили довго й щасливо і, врешті, померли. Здається, від скарлатини.

Під капелюхом у нього нічого нема. Я не перевіряла, я так думаю. Якщо дід-казкар жодного разу не підняв голови, оповідаючи малятам чергову казку, може він просто стомився? І то нічого, йому на зміну прийде товстий вовняний кіт-рукавичка, завше дотепний і бадьорий. І тільки найупертішим і найдопитливішим щовечора дідо знов і знов оповідатиме свою казку, щоразу починаючи спочатку і щоразу не доводячи до кінця. Отже…

Були собі хлопчик та дівчинка. І було їм настільки одне одного забагато, що вони уже й не знали, що їм робити. І, щоб робити принаймні щось, вони вдавалися до ритуалів.

Вони пили кров одне з одного, і ходили наліво, і завжди вірили, що увесь цей світ не кращий за них. І від усього цього вони, мабуть, мали б зменшитися удвічі і почорніти, але їх не меншало, це тільки створювало певну динаміку, а взагалі, вони жили довго і щасливо і ніколи не помруть.

От і дійшла кінця моя казочка. Вона вийшла такою довгою, що всі, хто слухав її від початку, пішли собі або повмирали. Тільки Бог лишився з усіх слухачів, бо куди ж він подінеться. І Він навіть сміявся під кінець. Приглушено хихотів, витираючи сльози. Бо так, як я вірила в можливість кохання, не вірив уже й Він.




карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Odarka
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1970
Зареєстрований: 17-2-2003
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: вже йде до зими

[*] написано 2-9-2003 у 17:26


Кльово! Фіш ти суперово пишеш!
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
fish
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі

Настрій: присутній

[*] написано 2-9-2003 у 17:38


дякую :saint:



карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Чарівник з міста Гамельн
Академік
****



Повідомлень: 495
Зареєстрований: 14-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: Настрій не вказаний

thumbup.gif написано 2-9-2003 у 20:29


Класно!

В 1000 разів краще, ніж "казочка" псевдо-філософа П. Коельйо, яку я мав нещастя вчора прочитати :-)



Novy Svet
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Чарівник з міста Гамельн
Академік
****



Повідомлень: 495
Зареєстрований: 14-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: Настрій не вказаний

[*] написано 3-9-2003 у 10:26


Наталці

А куди твоя казка про черепаху поділась!?



Novy Svet
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Людина
Новак
*



Повідомлень: 13
Зареєстрований: 2-9-2003
Місто: Україна
Нема на форумі

Настрій: казковий

[*] написано 3-9-2003 у 14:51


Якось сиділо малесеньке кошенятко на дворі. Мокро йому було і сумно - дощ іде холодний, по землі вода біжить а киця сидить самотня - притиснулась до стіни і труситься від холоду. Очки зажмурює, бо водичка зі стріхи крапле і бризки розлітаються. Хутрячко злиплось давно - не гріє вже зовсім. Сумно, страшно малечі, бо навколо немає де заховатися від дощу - всі під'їзди закриті, мамця-кішка десь поділась, а дощ ллє, ллє і немає йому кінця зовсім.
А ще по вулиці люди бігають - всі кудись поспішають. Хто парасольку в руці тримає, хто в плащ загортається і немає нікому діла до маленької кошенятки.
Киця заплакала тоді від суму - так їй моторошно стало і себе жаль дуже, а дощ не перестає, ще сильніше крапає. Сидить кицюнька і плаче собі, плаче. Тихенько дуже плаче - бо навколо всі чужі ходять а кошенятко було ще маленьке і тому чужих дуже боялось.
А по дорозі машини мокрі їздять. Розбрискують брудні калюжі і бризки ті всі на нашу кішечку летять. Від того їй ще сумніше стало, але дужче плакати маленьке не могло вже. Та й хто побачить сльози під час дощу, коли і так все мокре?
Ось так сиділо воно, нещасне, і дивилося на дощ, на людей, на ті машини, на струмочки брудні, на хмари.
На тому боці дороги з'явився величезний страшний пес. Він вийшов з двору, підійшов до краю дороги і раптом побіг поміж машин на нашу кицю. Уявляєш як страшно їй стало? А пес біг все швидше і швидше - ось він вже летить на кошенятко, дивиться на нього - очей не зводить. У кішки віднялися лапки - вони і здерев'яніли від холоду, а тепер геть поватніли від жаху! Величезний пес скаче на неї! А у кошеня і сил вже немає - зовсім змерзло і натомилось. А пес все ближче - осьо вже зовсім поруч, розкриває пащу! Присіла тоді киця в калюжі, лапки підібрала і заплющила очі. І собака схопив її та побіг назад - через дорогу, знову повз мокрі машини, між людей, по калюжам і поточкам осіннім.
А коли перебіг на той бік, то мерщій назад у двір і там застрибнув в підвал. Відніс собака кішку у теплий куточок і обережно поклав на м'яку ганчірочку. Киця розплющила очі, а навколо сухо і затишно. Пес вилизав її, дав трішки поїсти і ліг поруч. Так вони і заснули обоє - великий страшний пес і малесеньке змерзле кошенятко у нього під бочком. А зранку, коли зійшло тепленьке сонечко, киця знайшла свою маму.
Що ти кажеш? Ну звісно вона подякувала песику! І мама подякувала. І вони ще багато разів зустрічались і бавились разом і молочко пили з однієї мисочки.
Засинай, доню, а коли прокинешся - і наша мама одразу з роботи прийде. Давай, люлі, сонечко.
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Odarka
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1970
Зареєстрований: 17-2-2003
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: вже йде до зими

[*] написано 3-9-2003 у 15:07


Людино, багато у тебе таких казочок, ти сам(а) їх пишеш?
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
fish
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі

Настрій: присутній

[*] написано 3-9-2003 у 15:22


:)



карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Василь Яворський
Почесний Академік
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 1246
Зареєстрований: 4-8-2003
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: Відповідний

[*] написано 3-9-2003 у 15:36


Всім трьом казкам по найвищому балу!
Супер!




Будні великого міста

На Диявола - з хрестом, на ворога - з мечем (с) Д. Донцов

Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
fish
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі

Настрій: присутній

[*] написано 3-9-2003 у 16:23


тут ще четверта була ы теж симпатична :)



карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Василь Яворський
Почесний Академік
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 1246
Зареєстрований: 4-8-2003
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: Відповідний

[*] написано 3-9-2003 у 16:37


Цитата:
Першим відправив користувач fish
тут ще четверта була ы теж симпатична :)


А де вона :( Хочу почитати




Будні великого міста

На Диявола - з хрестом, на ворога - з мечем (с) Д. Донцов

Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Олексій Мачехін
Модератор
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: теплий

[*] написано 3-9-2003 у 16:38


Наталка її сьогодні зранку чомусь витерла. Але тред мені дуже подобається - давайте ще казок ;)
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
fish
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі

Настрій: присутній

[*] написано 3-9-2003 у 16:51


давайте я просто лінк кину на свої вісім, хто схоче, хай чита.
http://www.zsu.zp.ua/99/k6.htm




карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Наталка
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: різнобарвний

[*] написано 3-9-2003 у 19:59


Я її просто доопрацювала, зовсім трохи - дякую за увагу. Повертаю знов. :)
2 fish: Дякую за посилання. Ти дуже талановита.

КАЗКА ПРО ЗАКОХАНУ В ДОЩ ЧЕРЕПАШКУ
В одній далекій від моря і спекотній пустелі жила-була черепашка. Вона була молодою, як для черепашки – розміняла всього другу сотню літ – проте дуже самотньою. У черепашки зовсім не було друзів – та й де їх узяти, в пустелі? Навколо був тільки пісок, гори піску, рухливі, але не живі бархани, верблюжі колючки – а хіба можна вважати другом того, хто боляче колеться? – і спека. Її завжди оточувала спека. Черепашці хотілося плакати, але сльози все одно миттєво висихали на очах і не приносили полегшення, тому проливати їх не було ніякого сенсу. Доводилось страждати мовчки.
Черепашка була дуже гарненькою, хоч і не знала про це – адже в пустелі не було свічад. Вона мала барвистий панцир, блискучі чорні очі-намистинки і завжди усміхнений рот – усміхнений навіть тоді, коли вона страждала. Все одно її почуттів ніхто не бачив, так що сумувала вона чи раділа – не мало ніякого значення. Черепашка пробувала розмовляти з небом, але воно, здалеку таке глибоке і синє, що вона могла б порівняти його з морем, якби коли-небудь бачила море, зблизька завжди виявлялось розпеченим і майже білим. І ніколи її не слухало. Тоді черепашка підповзала до верблюжої колючки і відчайдушно шепотіла їй щось на вухо, але капосна рослина замість відповіді встромляла свої голки в беззахисні черепашачі вуста. Черепашка кривилася, але здалеку – і якщо неуважно дивитися – ця гримаса болю дуже скидалась на усмішку.
Зрідка пустелею проходили люди – стримані і водночас голосисті, смагляві, в довгих білих бурнусах. Часом вони йшли біля верблюдів, часом їхали, зручно вмостившись між двох горбів, але ніхто з них жодного разу не звернув увагу на черепашку. Вона квапилась, як могла, швидко перебираючи товстенькими лапками по піску, який постійно з-під них стікав, щоб потрапити їм на очі, та навіть коли це їй вдавалося – а вдавалося їй це рідко – люди сміялись і казали: “Повзе, мов черепаха”. І тоді сама спека не могла осушити сліз черепашки, що котилися з її очей і губились в куточках усміхненого рота.
Та найгірше черепашці велося, коли починалась піщана буря. Тоді вона втягувала голову в панцир, міцно заплющувала очі і підспівувала вітру, котрий зі страшними завиваннями бавився піском. Вона хотіла поговорити з вітром, але так і не наважилась, бо вітер був злим. І коловся болючіше, аніж верблюжа колючка. А ще він любив так засипати піском черепашку, що їй доводилось довго-довго вибиратись на поверхню – до пекучого сонця, німого неба і до своєї самотності.
І от одного разу в пустелі пішов дощ. Він почався несподівано – черепашка зовсім не була готова приймати гостей. Небо почорніло, і з нього на розгублену черепашку впало кілька крапель води. Черепашка погано знала, що таке вода, бо дощі в пустелі бувають так рідко – раз на століття, а на її сто років не припало жодного дощу. І доки вона намагалась вгадати, що то таке тепле, схоже на її ще не висушені пустелею сльози, впало їй на обличчя, в небі щось загуркотіло, і з сердитої хмари полився сріблястий дощ. Зачарована цим несподіваним, витонченим і приємним гостем, черепашка вирішила: або пан, або пропав. І розповіла дощу про свою самотність.
Дощ слухав її уважно. Шепотів щось вкрадливе і заспокійливе, торкаючись її лиця своїми вогкими чуттєвими пальцями. Переливався, як гірський кришталь на сонці – втім, ані гір, ані кришталю черепашка зроду-віку не бачила, їй просто сподобалось, як переливається дощ. Та найбільше їй сподобалось, що дощ її зрозумів. І він йшов довго – достатньо довго для того, аби почути від неї все про її самотність і біль, про пустелю навкруги, і пустелю в душі, про те, що у неї немає навіть імені – бо ніхто її не кличе, і нікому дати їй те ім’я... Дощ був таким прекрасним – свіжим, чистим, зворушливо-вологим, чарівним. І черепашка закохалася в нього.
Вона зрозуміла, що кохає його, лише коли він зник. Просто перестав слухати її, перестав пестити її довгими прозорими струменями, перестав йти. Черепашка подумала, що це все через неї, що вона бридка, і гірко заплакала. Вона плакала довго, так, що вії злиплися, а очі і повіки почервоніли, та раптом її плач увірвався, бо черепашка глянула на небо і помітила в ньому веселку.
Веселка була барвистою, як панцир черепашки, і веселою – бо її зобов’язувало до цього ім’я. Вона виблискувала, як корона із самоцвітів, на блакитному чолі неба, і була горда та пишна. Черепашка шморгнула носом і утерла сльози з очей коротенькою пухкенькою лапкою. Вона зрозуміла, що це – подарунок дощу. Для неї. Вона ніколи раніше не отримувала подарунків, і не знала, що з ними робити. Черепашці захотілося торкнутися веселки, але семибарвний край губився десь за обрієм, так далеко від неї. Черепашка спершу хотіла знайти край веселки, та потім подумала – а що, як дощ раптом повернеться, а її тут не буде? І вона вирішила не ризикувати. Викопала собі ямку у гарячому піску, втягнула лапки у панцир, поклала голову на невеличкий розпечений камінець, і приготувалась чекати. Скільки треба. Скільки завгодно. Головне, щоб дощ прийшов. А якщо він прийде, думала черепашка, тобто коли він прийде, вона розповість йому, яка вона щаслива. І вони разом виберуть для неї ім’я.
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Чарівник з міста Гамельн
Академік
****



Повідомлень: 495
Зареєстрований: 14-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: Настрій не вказаний

[*] написано 3-9-2003 у 19:59


Мені дуже сподобалось.

Особливо "Повінь" та про скельця.



Novy Svet
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Олексій Мачехін
Модератор
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: теплий

[*] написано 3-9-2003 у 20:13


Мені про скельця дуже сподобались :)
А ще нотатки і трамвай.
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
fish
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі

Настрій: присутній

[*] написано 4-9-2003 у 08:26


еге, допрацьовано вдало, засвідчую!
Цікаво порівнювати образ дощу у Людини і Наталки




карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Василь Яворський
Почесний Академік
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 1246
Зареєстрований: 4-8-2003
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: Відповідний

[*] написано 4-9-2003 у 08:50


Нє тоті казки то просто супер :D



Будні великого міста

На Диявола - з хрестом, на ворога - з мечем (с) Д. Донцов

Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Людина
Новак
*



Повідомлень: 13
Зареєстрований: 2-9-2003
Місто: Україна
Нема на форумі

Настрій: казковий

[*] написано 15-9-2003 у 23:21


Сьогодні буде дуже сумна казочка. Влягайся, сину, зручніше й слухай тихенько.
Жив собі якось звичайний чоловік. Звичайний то він звичайний, але мав багато здібностей і талантів - був він дуже чемним та доброзичливим, хоча й дещо забудькуватим. А ще він був дуже добрим та довірливим - бо ж навколо нього жили такі самі люди як він сам і тому він любив їх, зичив їм лише щастя і вірив їм завжди щиро, як то вірять всім блажені, що багато їх і нині ходить по нашій землі. І ніби блажений ходив він нашим світом і усміхався людям - добрий був дядько. Ніколи не вступав він до бою першим, хоча й мав великий хист до герців, талану завзятого йому теж Бог відміряв щедрою рукою. Але бився чоловік лише за крайньої потреби, бо він був мирним, добрим і чесним. Тобі той дядько вже подобається? Аж почекай - краще слухай.
Що маю ще про нього сказати, дитино? Ще той дядько був мудрий. З самої складної халепи міг би він знайти вихід, найгірші негаразди владнати, аби б тільки мав до того бажання. Тільки-но друзі просили його допомоги - завжди він був радий то зробити, хіба тільки пам'ять в нього була коротка і, якщо справа виходила довгою, то на ранок чоловік сей міг про неї й не згадати. Та невже ж це страшна вада? Звісно ж ні, бо й образи він забував так саме швидко - пам'ять, вона ж тільки в хитрих та нечесних людей шкутильгає в потрібному їм місті, а ось в чесних і товариських - якщо вже шкутильгає, то всюди. Всим був цей чоловік гідний та добрий, чемний та правдивий. Видавалося, ніби він і не поміж людей виріс, а серед янголів божих, що й не жінка його молоком годувала а сама Богородиця виховувала, з власних грудей благословенним медом поїла. Мабуть, коли творив його Господь, то мав на думці Адама - першу людину, що створив Він за подобою своєю. Здається, замріявся тоді творець про вічне: про любов, про щирість, про доброту, про гідність і аж ніц тоді не думав про ненависть, зло і зраду, коли ліпив його. Мабуть саме так і було і відпустив тоді його Бог на землю нашу. До людей. Забув Бог, що робив людину і відпускав її до людей, забув що бути йому серед людей, жити з людьми, вмирати людиною.
А люди, синку, вони різні бувають. Бувають щирі та чесні, бувають злі й зрадливі, та майже завжди і майже всі завбачливі й обережні. Не таким був наш дядько, ой не таким. Наївним був, ніби дитина маленька, немов цуценя нерозумне, мав від того багато друзів, та ще й не міг відрізнити - хто справді друг йому а хто лише використати хоче. І це ще пів біди. Він і радий був людям бути потрібним - бо ж це і є справжгє щастя - коли тебе потребують твої любі, друзі твої ближні. Але мав він за друзів й таких, хто не просто його використати хтів, а через нього заподіяти зле його справжнім друзям. Бувають й такі люди - не гербують нічим заради власної вигоди або ж щоб шкоду комусь зробити. Але той чоловік не знав правди і продовжував вірити - вірив до останнього, бо Бог його таким зробив.
Ти вже спиш, сонечко? І правда, нащо такі сумні байки слухати? Не для дітей ці казки, ти вже мені вибач. Але я ж таки розповім.
Коли ж відкрилася вся правда, було запізно. Лихим людям він став непотрібний, а справжні друзі зазнали страшенної шкоди від його довіри й доброзичності. Хіба ж він в тому винен? Мабуть ні, але ж що мені тепер з ним робити?
Затям собі, дитино, на все життя своє: ніколи не можна вірити людям до останнього. Чуєш?!! Ніколи!!! Ніколи!!!
Тихо, тихо, тихо.... Не бійся, люлі, люлі... Тссс...
То тато розкричався, бо серце болить. Ой, лишенько, перелякали дитину. Тихо, тихо, тихесенько... Та ні, то я не плачу, то просто позіхнув трохи та сльози пішли. Лю-лі, лю-лі, засинай...
Тому, сину, або не вір в житті нікому - братам не вір, батькові не вір - вір лише Матері, бо вона вже ніколи не зрадить тебе; або ж не май друзів зовсім. Чому? А бо покинуть тебе твої друзі, проклянуть твої ж брати, діти твої тебе з хати виженуть за те, що вірив їх ворогові і став через те гірше ворога - зрадником став. Ну давай, обійми татка міцніше. То все пусте, то не сльози.
Даруй дурному батькові таку злу науку.
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Василь Яворський
Почесний Академік
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 1246
Зареєстрований: 4-8-2003
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: Відповідний

[*] написано 16-9-2003 у 08:29


... щось таки казочка не дуже весела... на крик душі подібне... але не зле так написано, файно...



Будні великого міста

На Диявола - з хрестом, на ворога - з мечем (с) Д. Донцов

Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
fish
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі

Настрій: присутній

[*] написано 16-9-2003 у 08:52


хочу ще



карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
 Сторінки:  1  2

  Догори

Статичне дзеркало форуму

Львів
Pоwered by XМB
Developed by Avеnture Media & The XМB Group © 2002-2006



Інші проекти:
Наука-Онлайн - Об'єднання українських науковців
Львів - Фотоблог міста
ІБАС. Інформаційна, бібліотечна та архівна справа - Сучасна освітня спеціальність
School review 1488
Реклама: