Форум Рідного Міста
Ви не ввійшли [Ввійти - Зареєструватися]
Вниз

Версія для друку  
Автор: Тема: Осінні замальовки
Олексій Мачехін
Модератор
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: теплий

cool.gif написано 9-10-2003 у 20:53
Осінні замальовки


- Київ восени.
- Подобається? А ти на двір поглянь, пострибай через калюжі, пострушуй воду з плеч, вкотре згадай де забув парасолю... Все одно подобається? Дивно.
Та що там, я теж його люблю в осінню пору. Коли їдеш через Дніпро над зеленими островами під високими білими горами в небі. Їдеш і бачиш ледь пожовклі дерева.
- Та де вони пожовклі? Хіба ж це можна так назвати? Підбирай слова краще, розумник! Не слухайте його, люди. То він не подумавши сказав. Слухайте лучче сюди. Наприкінці вересня...
- Та ні! Де ж той вересень?! То жовтень вже був!
- Ну гаразд. Напри...
- Я...
- ...на початку жовтня в Києві вже починають жовтіти дерева. Ледь-ледь. Хто швидше, яке довше, але те, що він бачив, так просто не назовеш. А бачив він зелене море над синьою водою - він бачив дніпровські острови. І ось в цьому морі - на гребнях завмерлих крутобоких хвиль - потрошку починають проступати горностаєві краплинки золота. То на самісіньких кінчиках гілок високих кленів засяяло сонячним теплом перше осіннє листячко. Зеленеє море, золота піна. Барвистий багатий килим, де серед вишуканого різномаїття лише один колір не зелений, а золотий...
- ... а навколо вода. Блакитно-синя, сіро-небесна. І ти їдеш, їдеш, їдеш...і дивишся на ці гори, небеса, воду, церкви, хрести, сонце. Це потім вже все стане сірим. Небо наллється свинцем а голі чорні дерева зарясніють круками. А зараз ти радієш від самого погляду на рідне своє місто. Спокій і відпочинок, течія і час. Осінь.
- Ну то доказуй вже як почав! Вночі ще сильніше - коли їдеш вночі назад, то вже й не видно нічого попід мостом окрім тих осінніх дерев. Та вони вже видаються хмарами, що виступають з безмежного туману темряви. Води не видно - залишились вогні, зорі і ці дерева. Спокій. І вже геть потім - через прірву часу - зустрічаю друга та пропоную йому пиво. Знаєте як добре мати друзів, яким від тебе насправді нічого не треба? Краватка, костюм. "Є пропозиція пройтися понад Дніпром". "Пропозиція приймається".
- Та годі. Розкажи краще про що балакали.
- Тю! Та яка ж різниця? Що вам до того? Ходили й розмовляли. Палкі суперечки, стискання рук, ще пиво, Дніпро, міст, Володимир, вогні. Вітер, спокій.
Вже потім, коли один йду на фунікулер, насолоджуюсь затишком осіннього вечора, жовтим світлом люстр і тишою ночі. "Ви ще поїдете?". "Да, хвилин за десять. Що у вас за проїзд?". "Тримайте, пані...". І хоч маєш квиток, все одно хочеться чимось догодити цій вечірній літній жінці, романтичній служниці осінньої ночі. Фунікулер рушає і під ноги уходить Дніпро та той самий міст, з якого взимку знов полетять на сіру кригу самогубці.

- Коли виходиш з фунікулеру то зустрічаєшся з золотом древніх соборів. Побіг - маршрутка.
- А хіба ж я мав один осінній вечір? От сьогодні візьміть - шевченківський парк, що біля університету. Де взяти слова аби передати щастя і несамовитий захват від тих вогнів під чорним осіннім небом? Де взяти барви щоб змалювати червону будівлю навпроти величного погляду? Трохи далі ще один погляд, ще одна будівля. Тарас і Михайло - початок і кінець.
- Тим часом в навушниках музика - "ти признайся мені..." - ні, пані, то я просто Вам посміхнувся. То я просто щасливий бачити Вас, я просто щасливий - не звертайте уваги, з людьми таке іноді трапляється. Шкода що минає.
- Встають сині куполи собору. Світильнички на жовтих стінах - ще один нарис ночі. Тополі згинаються намагаючись пропустити вітер. Бульвар і вітер. Вечір і сонце ліхтарів.
- Раптом дощ. Де ти забув парасолю?
- Та бог із нею - ти ж поглянь тільки як танцюють у світлі ліхтарика ці невловимі краплі. Ти уявляєш як довго вона летіла щоб знайти твоє молоде обличчя? Як довго вагалась перед тим, як розпочала цей стрімкий танок з небесної хмари на твоє земне усміхнене чоло? Зрадій йому, усміхнись, подякуй. Коли востаннє дякував дощу? Коли востаннє дивився нагору? Чому б не зупинитись і не зробити це прямо тут і зараз?
- Та ти, я бачу, романтик! А ну як змокнеш?
- То висохну.
- А ну як засумуєш?
- То візьму пива. Давно вже час дізнатись яке воно на смак, це живе, непастеризоване.
- Доречи, гидотне.
- А то вже не твоя справа.
- А ну як сядуть батарейки?
- То в сумці запасні є, та відчепись, дай порадіти дощу!
- Ну добре, тішся.
- Допивши пиво широкими кроками спуск на вокзал, в метро. Найкраща забавка - роздивлятися обличчя - які ж вони різні! Цікаво, чи такі ж різні вони були вчора? А торік? А сто років тому? А тисячу? Коли ми нарешті будемо дивитися людям в очі? Коли помічатимемо найдрібніші деталі? Де ваші погляди, люди, що чекають потяг на метро "вокзальна"? Де відблиск у ваших очах цих латунних літер на стіні вкритій старою полатаною плиткою? Де пам'ять про напіввідкритий рот цієї жінки, що читає рекламу на стіні? Де завтра буде згадка про білі стіни тунелю ескалатора? Очі на мене. Як би мені не забути про цей погляд?
- Та забудеш. Все одно забудеш. Скільки разів просив себе не забути вечір, хвилину, запах, мить, голос, погляд, звук, думку, тепло, слово, рух, шепіт, відблиск... Шкода говорити. Ти забудеш і все.
- Але сьогодні я щасливий. "Пані, можна до Вас під парасольку?". "Так, звісно"
- Цього не було!
- Але я про то мріяв.
- Та скажи людям правду - ти змок у цьому осінньому непривітному місті. Ти потрапив під дощ і змерз як цуцик. Навіть пиво тобі не зарадило.
- Ні. Я гуляв улюбленим містом і дивився навколо. Я нарешті підвів очі горі і зазирнув людям в очі. Я роздивлявся дощ, я згадував про друзів, я слухав музику. Я був щасливим. Я є щасливий. І я люблю Вас, Люди.
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Наталка
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: різнобарвний

[*] написано 9-10-2003 у 21:21


Олесю, ти надзвичайно талановитий! :) Чарівні замальовки...
А в мене теж "Червона Рута" грає :P




Це все наснилось мені - губи Його пахнуть літом;
руки Його ніжніші за будь-які весни. (с) Соломія Чубай.
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Олексій Мачехін
Модератор
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: теплий

[*] написано 9-10-2003 у 21:23


Я відчуваю що потрошку стаю графоманом... Треба мабуть зав'язувати з цим - я ж програміст за фахом а мене від комп'ютерів вже нудити починає.



Цінуй чужі думки, але не настільки, щоб привласнювати їх.
Дмитро АРСЕНИЧ
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Наталка
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: різнобарвний

[*] написано 9-10-2003 у 21:29


Цитата:
Першим відправив користувач Olexiy
Я відчуваю що потрошку стаю графоманом... Треба мабуть зав'язувати з цим - я ж програміст за фахом а мене від комп'ютерів вже нудити починає.


Олесю, графоманство - то є хвороблива пристрасть до писання, не залежно від наявності/відсутності таланту та результатів того писання. А в тебе є талант - сліпому видно. Програмістів за фахом безліч, а чи багато з них мають творчу душу? :saint:
Мене від бухгалтерії теж нудить :( Не подумай, що я тебе до чогось примушую, та на мій погляд, зав’язувати з творчістю не можна! Не дарма вважається, що закопувати талант в землю - гріх. Великий. :)




Це все наснилось мені - губи Його пахнуть літом;
руки Його ніжніші за будь-які весни. (с) Соломія Чубай.
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Олексій Мачехін
Модератор
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: теплий

[*] написано 9-10-2003 у 21:53


Ось як зазнаюсь! Будуте тоді знати як зайве хвалити.
Дякую за теплі слова (О! - вже зазнаюсь)
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Наталка
Почесний Академік
*****



Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: різнобарвний

[*] написано 9-10-2003 у 22:00


На мою упереджену думку, сказати талановитій людині, що вона зробила щось добре і талановите - то не зайва похвала. В таких випадках вона не може бути зайвою. Таланти просувати слід, бо бездарі самі проб’ються. От якщо лукавити, хвалити щось, до чого не лежить душа - о! Це погано. Це дійсно зайве.
Олесю, щоби не зазнавався, включи Ot Vinta - НЕ СПАТЬ!!! :)




Це все наснилось мені - губи Його пахнуть літом;
руки Його ніжніші за будь-які весни. (с) Соломія Чубай.
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Volodymyr
Академік
****



Повідомлень: 468
Зареєстрований: 3-9-2003
Місто: гостомель
Нема на форумі

Настрій: в очікуванні...

[*] написано 10-10-2003 у 19:05


майже про мене вчорашнього... особливо останні рядки... дякую...

нічого, що я його вивісив у іншому місці?




він побачив сьогодні у себе в оці
вчорашню сльозу...
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Олексій Мачехін
Модератор
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі

Настрій: теплий

[*] написано 10-10-2003 у 20:45


Ні, звісно, тільки хоч ім'я поставте.



Цінуй чужі думки, але не настільки, щоб привласнювати їх.
Дмитро АРСЕНИЧ
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Nazar
Почесний Академік
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 2395
Зареєстрований: 2-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: бракує музики

[*] написано 10-10-2003 у 20:58


Дякую, Олесь!
То суперово!
Справді руки рвуться продовжити в такій самій розмові та такому настрою стан того друта, з яким просто говорив. Обов"язково поставлю то собі в чергу після Грифону, а може перед, головне, щоби перемогти час!
Той друг також сильно тішився дощем, той дощ кожною краплинкою грів його теплі асоціації та нагадував собою про себе, але іншому місті, рідному місті, місті де чекають, де люблять, яке не скупчення людей без очей, а яке своєю любов"ю до всіх просто дивує....
Місто, то є дощ, бо дощ також був містом, він і зараз є ним.
А ще він є теплим по настрою.




Люби українське!
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Volodymyr
Академік
****



Повідомлень: 468
Зареєстрований: 3-9-2003
Місто: гостомель
Нема на форумі

Настрій: в очікуванні...

[*] написано 10-10-2003 у 21:04


дякую... пане олексій мачехін :)



він побачив сьогодні у себе в оці
вчорашню сльозу...
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Андрій Пелещишин
Адміністратор
********

Фотографія користувача


Повідомлень: 9223
Зареєстрований: 19-6-2002
Місто: Львів, Україна
Нема на форумі

Настрій: Настрій не вказаний

[*] написано 10-10-2003 у 22:28


Цитата:
Ні, звісно, тільки хоч ім'я постав.



І лінк на ресурс, де вперше було опубліковано оповідання




Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Людина
Новак
*



Повідомлень: 13
Зареєстрований: 2-9-2003
Місто: Україна
Нема на форумі

Настрій: казковий

[*] написано 18-9-2004 у 00:07


Насправді не існує ніяких пор року - нині я знаю це точно. Тепер, коли дерева вдягаються в жовто-червоні вбрання а горобина хизується кривавим гроном, що розсипане поміж рудого листя, я нарешті усвідомив, що осені не існує. Так само, як не існує й весни чи то пак зими. У всьому світі існує тільки одна всепронизлива суть і суть ця - Літо, яке народжується, міцніє, старіє і вмирає щороку. Все інше - календарі і свята, сівби і жнива, вітри і ріки, життя наші - все це лише тільки прояв його і обертання навколо нього.
Ось і зараз я стою на порозі його сивини, коли зелених фарб лишилось зовсім мало а натомість жовті заволодівають ним. Цей поріг пахне осіннім дощем і холодною ніччю. Він парує над землею димарами та вечірніми туманами, розтікається крижаною вечірньою росою по ламким, достиглим травам і сірому мохові. Цей поріг милує затяжними зорями і шелестить підсушеним листям, яке ось вже скоро почне опадати. Він гріє дубовими дровами і огортає, відповідно, затишком із присмаком дубового диму.

А ввижається, ніби ось щойно тільки народжувалось воно - це Літо. Коли вуха, втомлені вітром-без-Літа, чекали тої благословенної миті, в яку озветься Літо першим шелестінням своїм. І воно народжувалось, і воно шелестіло... "Сс-сдрасс-сс-сс-сс-туй" - привітались дерева і я добре запам`ятав цю мить, бо відтоді ми почали зустрічатись щоранку. Спочатку воно часто було похмурим і навіть іноді плакало, але вже скоро зміцніло і набралось сил. Ще мить і ми роззнайомились ближче, подовгу гуляли, сміялись при зустрічі, усміхались одне-одному прощаючись. А бувало, зустрічались і вночі, під затишним мерегтінням чорного оксамитовго неба із ледь відчутним бузковим відтінком.

Тоді, спочатку, воно заповнювало душу березовим соком і напувало очі переспівом таких незвичних, яскравих кольорів. Воно запрошувало насолодитися своєю юністю, зваблювало мене, звиваючи вінки із перших квітів; привертало тонкими струмками, вбиралось в білий квіт і спокушувало запаморочливим дурманом своїх незрівнянних парфумів; воно пробивало сіру багнюку першими паростками, застеляючи її перед моїми стопами м`якою зеленою ковдрою і розкривало над головою круглі парасолі верб, тополь і кленів. Потім, спочатку певне соромлячись, давало поцілувати себе в жовту щоку духмяної черешні, згодом сміливіше, ледь-ледь чутно доторкнулось до губ суницею а далі, вже геть розкуто, нагородила соковитим цілукнком стиглої полуниці.

І вже після полуниць воно перестало бути юним. Це стало справжнє, вродливе, розквітчане і солодке Літо, яке віддавало себе до стоту аби лишень показати свої нечувані щедроти. Заливаючи землю дощами воно розсипало по стеблах кущів краплі малини й ожини, заповнювало вулики медом, розвішувало по деревах гирлянди яблук і слив, сходило на левадах духмяними травами, ніжило прогрітою водою і пестило яскравим сонцем. Це був справжній вир, це пора, коли не існувало слова "мало". Воно веселилось, стікало щирою щедрістю, раділо, сміялось, кружляло і співало. Воно було повсюди - куди не глянь, то побачиш та де не заховайся всюди тебе знайде. Воно лилося, линуло, летіло, бігло, тремтіло і якось зовсім непомітно, ледь-ледь, потрошку, починало перегорати.

Це почалось ще в липні, коли визріли абрикоси. Тоді воно вперше нагадало про бурштин. А коли прийшов час персиків і динь, вже й на траву і на берези встиг перекинутися цей тривожний жар - Літо стало старіти. Напочатку ледь помітно, крізь перші зморшки прохолодних вечорів і пронизливо-яскравих зоряних ночей почала проступати легка невпевненість. А ось вже зараз, коли кульки омели розфарбували старий глід у найрізноманітніші червоно-бордові відтінки, коли раннього але доволі темного вечера закидаєш в камін деревинку і, загортаючи ноги в теплий вовняний плед, присьорбуєш травяний чай під наполегливе шелестіння осінньої зливи, мимоволі починаєш прощатися з ним.

Що ж попереду? Хіба це така таємниця? Попереду його смерть. Літо, звісно, буде іще пручатись, намагатиметься з останніх сил зігріти, приголубити. Воно віддасть всього себе, аби лише подарувати хочаб один теплий день, але тим часом скидатиме останню одіж. Воно з останніх сил привітно усміхатиметься зранку і ридатиме вночі від власного безсилля. А в якусь мить намагатиметься залишити в серці надію, даруючи останє своє прощай - проблиск теплого сонячного проміння, і... і піде. Проте цю мить, на горе, я, як і завжди, чомусь не запам`ятаю. Лишень коли зранку-без-Літа розріже очі мені сонце-без-Літа, я здивуюся, як непомітно воно пішло... Я здивуюся і мені стане сумно. А тоді почну чекати, бо вже зараз я знаю - воно не пішло безслідно, його плодюче зерно залишилось в цій вологій, змерзлій землі і коли прийде час, воно обов`язково пробудиться і залашестить мені перші слова вітання. Я знаю це точно. І тому я буду його чекати.
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Tempika
Почесний Академік
*****

Фотографія користувача


Повідомлень: 2736
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі

Настрій: усміхнена

[*] написано 18-9-2004 у 09:39


...вот и осень началась...
..россыпь мокрых листьев-клякс,
неба гаснущий экран...
я люблю твой, осень, шарм...
..серый, черный, золотой, –
элегантен платья крой,
шпильки тонкие дождя,
тень-тумана ткань нежна...
...я вдохну твой первый знак, –
тлеющих костров сквозняк,
аромат увядших трав...
вот и осень... дождь-пора...

:-))

...может быть, осень звучит виновато
просекой пауз в дождливом стаккато,
может быть, снам-сентябрям непокорных
взветренных улиц надорвано горло...
может быть, плетью летящего ветра
грустное бдение сердца задето,
я позабыла, что можно влюбляться,
только покинув осеннее братство –
слитность ветвей и тревожного неба,
слитность щемящей прохлады и хлеба
в скованных рук непокорной коросте...
может быть, я лишь терплю тебя, осень...

...і люблю осінь, і знаю, що відцвітання не лишає надії...
дякую хлопцям за чудові замальовки... :-))
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Юля Троцюк
Новак
*



Повідомлень: 5
Зареєстрований: 25-9-2004
Місто: Луцьк-Київ
Нема на форумі

Настрій: Спокійний

[*] написано 9-10-2004 у 12:29


Дуже гарно написано. Навіть заздрю тобі, по-білому. Завжди любила людей, які знаходять потрібні слова для вираження своєї думки.



Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача

  Догори

Статичне дзеркало форуму

Львів
Pоwered by XМB
Developed by Avеnture Media & The XМB Group © 2002-2006



Інші проекти:
Наука-Онлайн - Об'єднання українських науковців
Львів - Фотоблог міста
ІБАС. Інформаційна, бібліотечна та архівна справа - Сучасна освітня спеціальність
School review 1725
Реклама: