З України до Баварії і назад
Журналіст Олександр Бутенко працює сьогодні в Німеччині, у виданні "Баварський
вісник". Напередодні виборів він провів власне поитування серед українських
журналістів на тему виборів і ось його результати.
Шановний читачу!
Коли ти перегортатимеш „Українську сторінку”, вибори президента в Україні
вже відбудуться, принаймні, перший тур. А тому, про їхні результати – в наступному
числі „Баварського вісника”. А про хід передвиборної кампанії в Україні ти можеш
дізнатись вже зараз у враженнях українських журналістів. Я запропонував
працівникам медіа, які працюють в Україні, відповісти на три питання і отримав
стільки листів, які навіть в дуже скороченому варіанті не вмістились на цій
сторінці. Не стану нав’язувати тобі, читачу, свої висновки, зроби їх сам,
прочитавши цей зріз думок, але декілька слів мушу таки сказати.
1. Ваші найяскравіші враження від цієї передвиборної кампанії, що запам’яталось
найбільше?
2. На вашу думку, українські ЗМІ у цій передвиборній кампанії висвітлювали
різноманітні пригоди й історії з кандидатами чи конкретні програми кандидатів у
президенти?
3. Як ви вважаєте, журналістика в Україні - це четверта влада чи друга найдавніша
професія? Арґументуйте, будь ласка, вашу позицію.
Михайло Шаманов, „Громадське радіо”:
1. Найбільше запам’ятались скандали навколо кандидатів у Президенти, лідерів
рейтингів соціологічних служб. У випадку з отруєнням Ющенка, навіть після усіх
висновків Генпрокуратури України і Парламентської комісії, важко було повірити,
що людина, за здоров’ям якої щоденно спостерігали, несподівано за кілька днів
“стухає” і стає напівінвалідом і тільки австрійські лікарі встановлюють
діагноз і практично витягують її з того світу. Принаймні, так заявляли лікарі
віденської клініки ”Рудольфіннерхаус”. І другий випадок – коли в Януковича
влучило яйце під час його зустрічі з виборцями в Івано-Франківську. Може це був
піар-крок, аби зробити з себе героя-мученика, забитого “нашоукраїнцями” важкими
тупими предметами”, але був невдалим і смішним.
2. На мою думку, українські ЗМІ зіграли свою роль у передвиборній боротьбі на “5”.
Відбілюючи одного кандидата і прикриваючись статусом його прем’єрства, вони
планомірно, але іноді безарґументовано переконували глядача у “правильному
виборі”. Натомість або просто замовчували, або подавали упереджено позицію
іншого, опозиційного кандидата. Більшість телеканалів висвітлювали діяльність
прем’єр-міністра і кандидата в президенти Віктора Януковича як соціально
спрямовану, економічно обґрунтовану. Відповідно, прем’єр мав можливість
постійно підкидати у ЗМІ заяви про доплати до пенсій і стипендій, надання пільг,
роздачу авт та інше. Інші кандидати таких важелів впливу на громадську думку не
мали. Та вони і не могли донести її до людей, адже ЗМІ висвітлювали лише політичні
заяви, а не економічні.
3. На пальцях можна перерахувати тих журналістів, які залишились четвертою владою,
а не перетворились у читача чи виконувача “темників” чи то Адміністрації
Президента, чи то свого редактора. Більшість медіа перетворились у криве
дзеркало, що спотворює реальність політичного і суспільного життя. У кожному
випуску новин телеканалу Інтер, ICTV, УТ-1, 1+1 можна побачити невідповідність
матеріалу, що подає журналіст, з подіями, що відбулись, або просто у сюжеті подано
тільки одну точку зору, або некоректно подано чи обрізано синхрони. Таким чином
до слухача, читача, глядача доходить спотворена інформація, що формує його
електоральні і політичні настрої. Тому в Україні існує велика група журналістів,
які починають перетворюватись у представників другої найдавнішої професії, або
вже перетворились, і невелика купка журналістів, які вже перестали бути четвертою
владою через обмежену можливість донести до людей правдиву інформацію.
Наталія Виговська, газета "МИГ", м. Запоріжжя
1. Дика кількість біг-бордів по всій області з обличчям кандидата від влади,
прем'єр-міністра Віктора Януковича. Наприклад, біля одного магазину можна було
побачити п'ять-сім таких стендів! Агресивне нав'язування "правильного
вибору" адмінресурсом, тиск та тотальні порушення законодавства. Працівників
великих підприємств спочатку змушували ставити підписи на підтримку провладного
кандидата, зараз погрожують зняттям з роботи, якщо проголосують "не так". Тим,
хто підтримує інших кандидатів (особливо від опозиції), перешкоджають у роботі та
навчанні. Місто засипане антиющенківськими "чорними" агітками, такі ж
брутальні рекламні ролики показують на загальнонаціональних телеканалах. Факти
викручують так, що тільки диву даєшься. І все це – під соусом нескінченних
запевнянь влади, що вона – за чесні, чисті, та прозорі вибори.
2. Українські ЗМІ висвітлювали різноманітні пригоди й історії з кандидатами.
Програми кандидатів подавалися несистематизовано, переважно як рекламні
матеріали в пресі. Аналіз ЗМІ програм кандидатів (навіть головних) фактично не
проводився.
3. Журналістика в Україні - це, скоріш, привладна влада. Тем не менш, деякі паростки
"влади" зародились і навіть розвиваються. Якщо на 10 газет є хоч одна, що хоча б
намагається дати позицію, що відрізняється від офіціальної, а з 10 каналів хоч би
один не працює по "темниках" – це вже перемога. Такі газети є. Канали теж. Їх
мало. Поки що.
Професія часто має забарвлення "другої найдавнішої". Тим паче, коли
журналісти вважають це нормою. Будемо вичавлювати з себе рабів – будуть зміни.
Потрібно постійно підвищувати свій професіоналізм. Бо журналісти часто
забувають, на кого і задля кого вони працюють.
Олександр Гливинський, „Ліга-продакшн,” Новий канал:
1. Найбільше запам‘яталося безлімітне перекручування провладними партіями і
каналами практично усього, що відбувалося в країні і мало стосунок до кандидатів
у президенти. Опозиція свідомо була наречена „провокаторами”. Потік
антиющенківської пропаганди був просто безупинним. На центральних телевізійних
каналах агітролик Ющенка був змонтований так: спочатку йде ролик, в якому
мультяшний Ющенко в ковбойському одязі на коні братається з Бушем, потім був
приклеєний справжній ролик Ющенка з його гаслом “Так!”, а одразу після цього було
“приклеєно” такий же “Так!” із текстом “Так виглядає їхня Україна” і показано
карту України із поділом на три зони (Захід України – 1-й сорт, Центр – другий,
Схід – третій). У той же час, антиагіток Януковича на ТБ взагалі не було. За
тиждень до виборів на телеканалі “Інтер” показали міні-фільм, в якому два куми
сперечаються за кого голосувати – за Ющенка чи за Януковича. У прихильника Ющенка
– лише декларативні заяви: “Ющенко – за народ”, “Він – чесний”, а у його
опонента – видрукувані з Інтернету відомості, котрі показують, що Ющенко у числі
тих, хто привласнив гроші Національного банку, що у нього двоповерховий пентхауз
у центрі Києва, триповерховий будинок за містом, дружина, котра точно працювала
на американські спецслужби. У той же час кримінальне минуле Януковича і його
заміські дачі жодним чином не інтерпретувалася у мас-медіа. Пропаганда стала
професією більшості українських журналістів. Те, як повально колеги під страхом
втрати роботи забули, чого їх навчали у вузах – красномовна ілюстрація тиску
олігархічних кланів України на мас-медіа.
2. Народу нав‘язували думки стосовно особистості кандидата, а не того, що він
обіцяє. Влада, що закулісно володіє майже усіма каналами в державі, доклала всіх
зусиль, щоб виставити Ющенка і його оточення нікчемними. Репортажі про візити
Януковича у міста і села завжди були розширеними, а про виступи Ющенка на
велелюдних мітингах – сухо інформативними. 100 тисячний мітинг на підтримку
Ющенка перед Центрвиборчкомом телеканал “Інтер” показав без жодного
загального плану, що проілюстрував би його численність: лише крупні плани людей, з
яких можна судити, що на підтримку Ющенка прийшло не більше 50 симпатиків.
3. Журналістика в Україні перестала бути четвертою владою після подій 9-го березня
2002 року, коли народна хода до стін адміністрації президента була інтерпретована
не як народний виступ проти поганої влади, а як акція провокаторів. З того часу
таке тавро накладають на кожного, хто осмілюється критикувати владу. З появою
темників Адміністрації президента, які щоденно надсилаються у редакції
телевізійних новин упродовж останніх двох років, усі події висвітлені з позиції
вигідності для влади. Відродженням телевізійної журналістики стала поява на 5-му
каналі новин молодих журналістів Романа Скрипіна та Андрія Шевченка. Їхній
приклад - промінець надії для існування поняття “журналістики” в нашій країні.
Чи відродиться журналістика в Україні з одного промінця і стане, як їй і належить,
“четвертою владою”, а не “п‘ятою колоною” суспільства, напряму залежить від
результатів виборів.
Наталія Красненкова, медіадепартамент коммунікаійної групи „PRT”:
1. Брутальні та неприкриті провокації з боку влади в бік опозиції. Бійка шибoк у
ЦВК ніби-то прихильниками Ющенка під час пікету, брутальне порушення
законодавства і намагання ЦВК створити у Росії, зокрема, додатково декілька
сотень виборчих дільниць! При цьому немає списків українців, що голосують в Росії.
Отруєння Ющенка, а також вибухи на Троєщинському ринку, до яких, ніби-то, причетні
„5 канал” і вагітні жінки. Однакові кадри зйомки речових доказів: серед дротиків
та тротилу – листівки Ющенка.
2. На жаль, українські ЗМІ мають такий рівень самоцензури, що їм навіть „темники”
не потрібні. Самі себе корегуємо. Кадри та вислови „1+1” та „Інтера”, а також УТ-1
лякають ідентичністю. „5 канал” душать, але й в них така любов до Ющенка і така
самоцензура в бік опозиції, що гірко дивитися і на це.
3. Для мене найбільшим і останнім розчаруванням став ефір Романа Скрипіна з Петром
Порошенком на „5-му каналі”. Ніби-то на об’єктивному каналі вони разом “мочили“
опонента Коновалюка. Жодної другої точки зору в студії не лунало: додзвонилися до
Коновалюка і заткнули йому пельку. Надалі сиділи вдвох в кадрі і балакали за
життя. Ось така журналістика!
Микола Комаровський, газета „10 квартал”, м. Луцьк
1. Найяскравіше позитивне враження від передвиборної кампанії – висунення Ющенка
кандидатом на Співочому полі, згуртованість нації. Враження від кампанії „зі
знаком мінус” – спроба замаху на Ющенка (розумію, що юридично не доведено, але –
„факт на лиці”). І побиття міліціонерами у цивільному людей, котрі були біля ЦВК у
ніч з п’ятниці на суботу 23-го жовтня. Курйозний випадок – „курка знесла яєчко, а
яєчко знесло 120-кілограмового дядька”- яєчний екстремізм проти прем’єра.
2. У 99% газетних публікацій та ефірного часу висвітлювались події та розповідалось
про пригоди з кандидатами, а не аналізувались програмні засади кандидатів. З
іншого боку більшість положень кандидатських програм написані ніби під копірку.
3. Прикро, але, як правило, журналістика – це друга найдавніша. Хтось тільки
оступився, кого змусили обставини, а хто й заради задоволення віддався з
потрохами. Робота штабів (відповідно і медійне втілення) зводилось в одному
випадку до грубого чорного піару, а в іншому – до критики влади. На демонстрацію
власних переваг у кандидатів та заангажованих журналістів залишилось дуже мало
часу. Наша газета не виняток. Виняток – „Дзеркало тижня” та „5 канал”. Але і вони
не „четверта влада”, а насамперед журналісти, котрі професійно роблять свою
справу.
Олена Терзі, "Хорошеє радіо", м.Донецьк
1. Думаю, найяскравіші враження від цієї передвиборної кампанії у мене ще
попереду. Події з яйцями та суші викликали у мене лише сором за обох кандидатів та
тих, хто вигадав такі пі-ар ходи для їхніх кампаній. На пересічних громадян це
подіяло майже безвідмовно (на прихильників Януковича у Донбасі, на прихильників
Ющенка – в Західній Україні). Однак, чомусь стає соромно, що в Україні так багато
тих самих пересічних громадян, які бездумно йдуть туди, куди їх ведуть на ціпку
або манять калачем.
2. Однозначно, українські ЗМІ висвітлювали різноманітні пригоди з кандидатами.
Хоча, не треба забувати про партійну пресу. Там програми висвітлювалися дуже
чітко і масово. За великого бажання, можна було ознайомитися з ними, діставши з
поштової скриньки кипу подібних газет, що їх розповсюджують безкоштовно.
3. Звичайно, що журналістика в Україні - це друга найдавніша професія, тим більше,
під час передвиборної гонки. Хто платить, той і заказує музику. Останнім часом
навіть ті ЗМІ, які намагалися відсторонитися якомога далі від конкретних
політичних сил, намагались бути об’єктивними та незалежними, перестали бути
такими. Треба чесно визнати, що рівень демократії у нас в країні ще дуже низький,
аби могли існувати незалежні, чи відносно незалежні ЗМІ. Тому, зараз ми, як
справжні представники другої найдавнішої, лягаємо під потрібних людей. Дуже
неприємно це писати, але це - факт. Якщо ж власне сумління стає проти цього, то
можна ж обрати звільнення? Так і живемо, намагаючись, перетерпіти.
Олександр Журавльов, тижневик “Курьєр”, Луганськ:
1. Такої кількості бруду за весь час української незалежності ще не було!
2. Українські ЗМІ, переважно, висвітлювали різноманітні пригоди й історії з
кандидатами.
3. Журналістика в Україні ще не стала четвертою владою, але доля другої
найдавнішої її вже теж не задовольняє! Журналістика в Україні, як форма влади, ще в
стані формування.
Самойленко Алла, рекламна агенція “Радіостар”:
1. Найяскравіше враження на мене справив шквал бруду, вилитий на тих, хто не
“надійний”, не “послідовний”, не “лідер”, не “патріот”. Схоже, що боротьба
перетворилась на знищення.
2. Українські ЗМІ в виборній кампанії 2004 року вкрай мало висвітлювали програми
кандидатів, а акцентували на окремих історіях з кандидатами і, зазвичай, дуже
необ’єктивно. У деяких кандидатів на фініші перегонів з’явились обіцянки, які
розходилися з нормами чинної Конституції нашої держави. Страшенно обурив
агітаційний фільм, який демонструвався на телеканалі “Інтер” 24 жовтня цього
року. Це нагадувало порпання в брудній білизні, недостойне і огидне. Глядачів
“вчили жити”. Загальнонаціональний канал дозволив собі образити багато
мільйонів людей, які хочуть голосувати за Віктора Ющенка.
3. Загальнодоступні теле- та радіоканали відверто “працювали” на провладного
кандидата.
Не хотілося б називати українську журналістику негарним словом, але повага до неї
є дуже невеликою. Але вірю, що порядних людей - більшість і глибоко поважаю тих, хто
витримав перевірку на громадянську міцність і професійність.
Дмитро Крикун, прес-центр МЦ ”Кандидат”:
1. Враження від кампанії – дивна суміш сподіваних і несподіваних речей. Спочатку
про сподівані. Ганебна поведінка влади та більшості мас-медіа. Ганебна не тому, що
підтримували лише одного кандидата, а в тому, що не спиралася на людей, не були
відбитком справжньої суспільної думки. Несподівана річ – готовність пересічних
людей замислитись над своїм майбутнім.
2. Українські ЗМІ (у більшості) не робили ані того, ані іншого. Вони без ініціативи,
без натхнення оббріхували одного кандидата та незграбно поліпшували імідж
іншому.
3. Українська журналістика перебуває на зламі. Багато що у цьому виборі (див.
питання) залежить від вибору громади 31 жовтня.
Олеся Олешко, інтернет-портал „Політична Україна”:
1. Отруєння Ющенка, „яєчна атака” на Януковича, “бєспрєдєл” в роботі виборчих
дільниць, маніпулювання думкою громадян за допомогою оприлюднення результатів
соціологічних опитувань.
2. „5-й канал” висвітлював усі програми. СТБ, Новий та ICTV (за винятком програм
Кісельова) як могли намагалися викручуватися. УТ-1, „1+1” та „Інтер” працювали
винятково по темниках, підтримуючи самі здогадайтесь кого. Друкована преса
підтримувала своїх власників, або власників своїх власників, інтернет видання
працювали більш-менш об’єктивно (чи бачив це хтось?). Радіо традиційне, не FM
діапазону, було головним рупором Олександра Мороза.
3. Владою ми ще не стали, але маємо шанс.
Оксана Рябчун, обласний тижневик “RIA плюс”, м. Тернопіль:
1. Агресія і негатив. Бійки депутатів у Центральній виборчій комісії в столиці,
постраждалі громадяни внаслідок зіткнень на мітингах, арешти активістів з
молодіжних громадських організацій. З подій нашого реґіону найбільше вразили
групи студентів із прапорами блоку Ющенка вночі на залізничному вокзалі. Як
виявилось, міліція не випустила з міста автобуси, якими вони їхали на мітинг
опозиції у столиці. Змерзлі і змучені вони вперто намагалися поїхати хоч потягом,
хоч попутним авто. На наступний мітинг ті, хто бажав підтримати опозицію, не
змогли навіть взяти квитки і на потяги – просто дали вказівку не продавати
квитків до столиці із цього реґіону. Це незаконно з боку влади, але поза законом,
виходить, опиняєшся ти, як громадянин, який не згоден з діями влади. Годі було
уявити такі утиски ще кілька років тому, тепер це робиться відверто цинічно.
2. Аналізувались не програми, а окремі тези, що стосувалися принципових питань –
статус російської мови в країні, корупція, проросійська чи прозахідна орієнтація
держави. У реґіональних ЗМІ, зокрема, і в нашій газеті, виходив спільний виборчий
додаток із роз’ясненнями програм. Але нас цікавили також історії з кандидатами і
насамперед ті, які спеціально не показали провладні телеканали.
3. Журналістика в Україні - ще не четверта влада, але і найдавнішою професією
займаються вже не всі. Найвпливовіші ЗМІ - центральні телеканали - поділені на дві
групи: провладна і один опозиційний канал. Вони “піарили” своїх кандидатів. В
пресі теж саме. Хіба приватні регіональні газети мають більше свободи говорити
те, що вважають за потрібне. Але ті з них, хто прагнув заробити на виборах,
розміщували змовні матеріали протилежного змісту навіть в одному й тому ж
випуску.
Денис Закиянов, газета "Київські Відомості":
1. Найяскравіші враження - те, що рейтинги кандидатів, які оприлюднюють на
телебаченні, сильно різняться з Інтернет-рейтингами.
2. Телебачення, особливо УТ-1, це сором держави. Щодо газет, то не можу відповісти
однозначно.
3. Думаю, що українська журналістика - це майже влада. Журналіста не можна називати
повією, якщо йому не дає писати жостка цензура. Але часто провладні статті
схиляють читача до опозиційних думок. Я думаю, що українська преса, яка поділена
між конкуруючими олігархами, в цілому дає об’єктивну картину.
Леся Соловчук, газета „Галицькі контракти”:
1. Якщо хтось колись попросить мене написати матеріал про приколи українських
виборів, то абзац про вибори-2004 я присвячу Яйцю, цьому нехитрому „тупому
предмету”.
2. Я дивлюсь лише „5-й канал”. Не тому, що я опозиційно налаштована, а передовсім
тому, що я – журналіст. І мені як повітря треба знати все, що відбулося того чи
іншого дня, а оглядати з різних ракурсів Януковича по всіх загальнонаціональних
каналах – це не для мене. Щодо інших ЗМІ, найповніше вибори висвітлювалися в
Інтернеті.
3. Думаю, більше половини журналістів добре “нагнули”. Для мене такі люди типу
Піховшика – прото вже не журналісти. Я не бачу його майбутнього. Найсумніше те, що
чимало журналістів, які були залучені в передвиборчі технології, справді палко
присіли на ці інструменти. Вони вважають, що це і є справжня журналістика. Це
сумно.
Сергій Білоусов, газета "Бердянськ діловий":
1. Вперше за багато років Україна має реальний вибір не між колишнім
партноменклатурником та чільним комуністом. Сьогодні один з реальних кандидатів
спрямований в європейську цивілізацію, інший — в євразійську. Це ознака зміни
світогляду українців. Найяскравіше враження — люди, які йдуть на мітинги Ющенка
або на мітинги Януковича.
2. "Бердянськ діловий", як і інші видання, що є членами Асоціації видавців
періодичної преси, розповсюджував 5 повнокольорових додатків з аналізом програм
головних кандидатів, враження виборців, правами виборців, правилами голосування
та переліком зловживань, що можуть відбутися. Крім того, на шпальтах газети були
фоторепортажі, репортажі, інтерв'ю з кандидатами, що приїздили до Бердянська.
Провладні районні газети шпальтами друкували статті згідно темників, що
надсилалися Адмістрацією Президента та з Кабінету Міністрів.
3. Вибори чітко показали, що частина видавців та журналістів належать до другої
найдавнішої, особливо в Києві та в газетах державної або місцевої влади. Але все
більше газет в реґіонах намагаються стати якщо не четвертою владою, то хоча б
дзеркалом, в якому суспільство може себе побачити. Це газети, які будуються, як
бізнесові проекти, спрямовані на задоволення потреб читачів, а не олігархів та
влади.
Тетяна Колесниченко, громадсько-політичний тижневик “Є”, газета “Місто”,
Хмельницький:
1-2. Найбільше запам’яталося як місцеві журналісти, наші колеги, готували
провокації проти опозиційного кандидата. Після цих виборів ще очевидніше стало
хто є хто: або ти продаєшся, або відступаєш, під тиском влади, або намагаєшся бути
об’єктивнішим і чесним. Брудніших виборів ще не було. І, напевне, страшніших.
3. Цього разу справа вже була не в грошах. Точніше - не тільки в грошах. Тут
спрацювали інші чинники. Зокрема, й моральні. Багато кому з журналістів вже просто
не хочеться подавати руки. З 10 існуючих у нашому обласному центрі газет лише 3
висвітлювали навколовиборчі події професійно і об’єктивно. Це - крапля в морі.
Вони не змогли дійти до більшості виборців. Проте однобока, тенденційна
інформація інших ЗМІ дійшла.
Юхим Мармер, ”Україна-Центр”, Кіровоград:
1. Спроба отруєння Віктора Ющенка, антизаконні дії міліції, тотальна брехня на
провладних телеканалах.
2. Вже вдруге в Україні реалізується технологія, коли змагання програм у ЗМІ
підмінюється з'ясуванням стосунків з опозицією та активним висвітленням
"роботи" влади.
3. Журналістика в Україні - це таки четверта влада. Вона не менш кульгава та
неспроможна, ніж інші три, але й не більше! І серед сьогоднішних украінських ЗМІ є
достойні і насправді їх немало.
Юрій Карашівський, телекомпанія „Тоніс”.
1. Цей виборчий рік запам’ятається найбрутальнішими технологіями та засобами
впливу на громадськість, а головне – примітивністю та брутальністю
„чорнопіарівських” випадів проти Віктора Ющенка і безпринципність їх
застосування (анти-американо-ющенківська реклама в останні 2 тижні почала
з’являтись навіть на біг-бордах, не кажучи вже про постійну їхню ротацію на ТБ).
Найяскравіше враження – безперечно, поява В. Ющенка 18 жовтня на мітингу на
Європейській площі в Києві з напівпаралізованим обличчям і слідами невідомої
хвороби. Найвеселіше – яйцевий „тач-даун” у виконанні іншого кандидата –
Віктора Януковича. А ще - підведення країни до межі економічної кризи як одного з
методів нашкодити кандидату від опозиції в разі його перемоги.
2. Вся передвиборча компанія була зрежисована суто на пригодах. Програми
кандидатів зазвичай озвучувались ними самими, але далеко не в тому обсязі, який
достатній для оцінки їх виборцями. Характерна особливість: відсутність
конкретики, провокативність, особливо, що стосується так званих „технічних
кандидатів”. Наприклад, в програмі кандидата Базилюка один із пунктів передбачає
„повернення всіх православних храмів Українській православній церкві
Московського Патріархату”. На запитання журналіста, чого домагається цим
пунктом кандидат – нової хвилі міжконфесійних колотнеч, чи повної експансії УПЦ
(МП) в Україні, він просто не знав що відповісти, окрім того, що „це питання дуже
складне і ми, звичайно, будемо його якось вирішувати”.
3. Журналістика в Україні - перша найдавніша професія. Оскільки проституція і досі
в Україні вважається поза законом, а журналістика – цілком легальна. А якщо
серйозно, то журналістика сьогодні – лише важіль для перших трьох гілок влади,
які керують громадською думкою у потрібному їм напрямку. Не має ані
корпоративності в діях самих журналістів, ані достатнього прагнення писати
правду, а не пародію на неї. До того ж, пересмикування фактів є навіть в стані так
званого „каналу чесних новин”, тобто „5 каналу” (щоправда, це може помітити лише
людина, яка сама безпосередньо займається новинами і їздить на ті ж події, що й
журналісти „5-го”). А тому – журналісти продаються за принципом „аби дорожче”. І
успішно працюють як в ролі „шевченків-скрипіних”, так і в ролі „піховшиків”. А
владою журналістика стане лише тоді, коли почне впливати не на симпатії
електорату, а – головне – на рішення посадовців.
Інформаційна довідка.
Газета „Баварський вісник” – щомісячна російськомовна рекламно-інформаційна
газета землі Баварія, Мюнхен, ФРН.
З серпня 2004 року у „Баварському віснику” виходить „Українська сторінка”, єдине
сучасне видання українською мовою в Німеччині.
Редактор „Української сторінки” Олександр Бутенко.
http://www.butenko.com.ua
oleksandr_butenko@web.de
не беріть важкого в голову!
|
