Олег Мацех. Що далі, куди йдемо та що робити…
Що далі, куди йдемо та що робити…
Олег Мацех, Громадський форум Львова
30 травня 2007 р.
Нещодавно Україна вкотре стала свідком “домовленостей“ її політичних вождів і,
як стверджує наш гарант, держава продемонструвала дорослу демократію. Але чи
насправді це так? Перед тим, як відповісти на це питання, зробимо певний аналіз та
підіб’ємо підсумки.
З’ясувалося, що для політичних керманичів особисті інтереси є вищими за
державні. Формат, в якому вели перемовини та домовилися сторони, перебував
виключно в площині їхніх інтересів, про інтереси держави та суспільства якось
забули. Домовлялися про дату, реєстр виборців тощо, торгувалися, а подали нам це за
велике досягнення. Ніхто з сторін не порушив питання про справжні причини кризи,
про необхідність глибоких суспільно-політичних змін, про відсутність контролю за
діями влади з боку громадян, про політичну безвідповідальність. Після двох
місяців протистояння політичні вожді врешті решт сіли за стіл переговорів, але
тільки тому, що зрозуміли, що не день вони слабшають, ще трохи – і ніхто з них не
може отримати переваги.
Всім стало зрозуміло - країна важко хвора…
Діагноз
З останніх подій ми можемо зробити два висновки. Перший: політичної еліти в
Україні як такої не існує, а „державні мужі” остаточно втратили репутацію,
продемонструвавши, що шансів стати на інший шлях у них немає. Ресурси держави вони
готові використовувати в своїх цілях. Вся діяльність так званої української
політичної еліти будується на політичних принципах, притаманних періоду
радянської доби, коли, боронячи свої інтереси, група осіб, правлячий клан
переконували нас, що вирішують долю цілої країни. Єдина відмінність у тому, що
раніше вони мали спільну політичну надбудову, а тепер у кожного своя. Суспільство
стало свідком того, як усі сторони конфлікту брутально порушують правила. Кожен
політичний гравець трактує закон, Конституцію України на свій лад, безцеремонно
ними нехтуючи та безкарно використовуючи суди, інші владні інституції на свою
користь. Саме вчинки політиків виштовхнули країну на межу силового сценарію. Стає
очевидним, що ці домовленості не зупинили вповзання країни до хаосу, до правового
нігілізму, через що вона втрачає будь-яку конкурентноздатність у світі.
Другий висновок, який напрошується сам по собі, – наше суспільство спокійно,
пасивно споглядало все те, що відбувалося, наче не розуміло, що ці політичні
процеси стосуються кожного зокрема. Люди або повністю дистанціювалися від того,
що відбувається, або сприймали політичні події, наче черговий телесеріал, який, у
принципі, вже всім набрид. Вони не розуміли, що це не протистояння двох Вікторів, а
загроза існування самої держави. Своїми діями "лідери нації" Віктор Ющенко, Юлія
Тимошенко, Віктор Янукович, Олександр Мороз та інші послідовно вели Україну у
глибоку системну кризу. У європейських демократичних країнах настільки
скомпрометовані політики давно мали б подати у відставку, а можливо й нести
кримінальну відповідальність. Натомість за ситуацію, що склалася, ніхто
відповідальності не поніс і, очевидно, не понесе. Обурення громадян не вийшло за
межі дискусій на роботі, на кухнях і в кав’ярнях.
У демократичному суспільстві народ є носієм влади, він обирає серед себе кращих -
еліту, наділяє її владою, щоб вона відтак виправдала його очікування та діяла в
його інтересах. Демократія – це не лише влада народу, а й влада для народу. В
Україні, як зауважено, владарює кілька корпоративних груп, що, цинічно нехтуючи
законами, дбають лише про власні інтереси. Громадяни позбавлені права обирати
з-поміж себе кращих представників, бо їм нав’язали певні політичні надбудови, які
не мають нічого спільного з реалізацією сподівань людей. Народ не голосує за ту чи
іншу особистість, котра своїм життям, діяльністю показала, чого вона варта. Він
змушений обирати партію чи блок, де за політичним брендом ховаються ниці
людиська.
В часи кучмізму, за мажоритарної виборчої системи, до влади обирали
найнахабніших, найхитріших, та, далебі, не найінтелектуальніших і
найавторитетніших. Є надія, що після помаранчевої революції суспільство
переорієнтувало цінності та змінило свої критерії відбору, але сьогодні воно
позбавлене можливості це продемонструвати.
До того ж у нашій країні відсутні дієві механізми контролю за діями влади з боку
громадян, як і механізми їхньої участі в ухваленні владних рішень, немає жодної
можливості відкликання виборцями того чи іншого депутата, якщо він не виправдав
їхніх сподівань.
Прогноз
Проаналізувавши вищевикладене, можемо спрогнозувати, що вибори, – у такому
вигляді, як плануються, – ситуацію не виправлять і криза буде поглиблюватися.
За відсутності будь-яких стримуючих важелів та реакції суспільства, в умовах
повної безвідповідальності та безкарності, в погоні за своїми інтересами
правлячі клани не зупиняться ні перед чим. У найближчому майбутньому вони або
поглинуть одне одного, або знищать або об’єднаються між собою, і врешті-решт ми
знову потрапимо під панування єдиного клану та опинимося перед загрозою
тоталітаризму. В результаті держава через правлячу диктатуру самоізолюється від
світової спільноти.
Інший сценарій, коли будь-який клан зрозуміє, що не в стані втримати чи захопити
владу, він з метою її збереження, може піти на те, щоб отримати її бодай у кількох
або одному регіоні. Оскільки основні політичні гравці в Україні представляють не
ідеології, а території, до того ж існують глибокі розбіжності між електоратом
Сходу та Заходу, варіант розколу держави є цілком ймовірний.
Якщо ж в результаті боротьби центри влади сильно ослабнуть і в країні запанує
хаос, то цілком реально, що її повністю чи частково поглине чужа держава.
План лікування
Щоб запобігти таким трагічним сценаріям розвитку подій, необхідно, насамперед,
створити умови, щоб найкращі, найгідніші представники суспільства мали
можливість опанувати владою, зійти суспільною вертикаллю. Єдиний шлях для цього
– негайне запровадження відкритих виборчих списків із прозорими та чесними
процедурами виборчого процесу. Другий момент – створення механізму контролю та
відповідальності політиків перед своїм народом у міжвиборчий період. Це будуть
ті стримуючі чинники, які не дозволять владоможцям бути неадекватними своїм
посадам, ці чинники уможливлять постійний контроль за владою тими, хто нею
наділив.
Якщо перше – прихід еліти до влади, тоді друге – це умови для її функціонування.
Ця нова еліта, здобувши владу, повинна, у першу чергу, розпочати впровадження
чіткої системи рівноваг і стримувань між державними інституціями, механізмів
контролю та відповідальності за дії влади тощо.
Всі ці системні нововведення повинні стати основою нової Конституції, яку
необхідно затвердити на загальнонаціональному референдумі. Саме така
легітимізація зробить відповідальним кожного з нас перед Основним законом. Інші
методи утвердження нових правил гри, без суспільної згоди та без приходу нових
людей у владу, певною мірою є утопічними, бо коли ніхто не дотримуватиметься їх,
так ніхто не контролюватиме їх впровадження та виконання.
Якщо все ж, суспільство, отримавши можливість свідомого вибору, обере тих самих за
старою шкалою цінностей, або ж після обрання влади, маючи на те можливість, не
контролюватиме та впливатиме на дії своїх обранців, то це засвідчить, що така
держава приречена, що народ не готовий до демократії і повинен змиритися з
тоталітарним суспільством – весь, або його частина.
Саме тоді з’ясується, чи в стані український народ здійснювати народовладдя за
європейськими принципами. Якщо Україна готова до цього, з її природними та
інтелектуальними багатствами вона стане однією з найпотужніших і
найконкурентніших держав світу.
P.S. Реалізувати викладене вбачається лише єдиним шляхом – широке згуртування
громадськості, бізнесу, наукових, інтелектуальних середовищ з вимогами до
політиків негайно змінити правила гри, дати можливість усвідомленого вибору вже
на найближчих виборах та забезпечити відповідальність обранців перед своїми
виборцями у міжвиборчий період.
І лише тоді з’явиться надія, що формат домовленостей між політиками
відбуватиметься в іншій площині, що Україна нарешті продемонструє демократію,
можливо не дорослу, молоду, та все ж демократію.
Олег Мацех,
Громадський форум Львова 30 травня 2007 р.
З повагою, Сергій.
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
