Дмитро Самохвал
Заблокований
Повідомлень: 76
Зареєстрований: 8-9-2007
Місто: Чигирин
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Жіночий фактор української політики
Оттака агітка з такою гарною молодицею в обрамленні чотирьох перестарілих
дядьків радянської зовнішності втрапила сьогодні мені в руки. І з подивом
дізнався про такий блок – «Всеукраїнська громада», на чолі якого така собі Лідія
Поречкіна. На цій агітці та кількох газетних шпальтах, звичайно, ані слова про те,
хто вона така, ні біографії, ні взагалі якоїсь інформації. На цілій першій
сторінці розміщено розлогу статтю під ще розлогішим заголовком «Лідія Поречкіна:
Ми відстоюємо справедливу й гідну пенсію для кожного трудівника». Посередині є
світлина (чорно-біла), де пані Поречкіна (у профіль) мило бесідує десь, либонь, ув
одній оселі на дивані з гарно вбраним подружжям людей літнього віку, певно
пенсіонерами. На задньому тлі там світлині, на стіні – звичний для радянських
реалій килим. Вдолі на шпальті – «вдячний» відгук від громадянина… Володимира
Литвина, у словах котрого проскакує «прикро, що такі розумні, трудолюбиві, добрі
люди, яким болить Україна, не на головних посадах у державі». А сам він, той
«добродій-трудівник», з села Златоустівка Волноваського р-ну Донецької області.
Але це ще, як то кажуть, «квіточки»: бо на самому долі кожної шпальти вказано, що
друкується матеріал з дозволу газети «Сільські Вісті» (№ 97 від 30 серпня 2007 року).
Отакої! Чия є газета «Сільські Вісті»? Та відомо ж бо, чия – Соц. партії та Мороза.
Щось не піддається все це зодровому глуздові! Заглянемо в Інтернет.
А там відкриваємо все більше нових речей для себе (ех, відстали ми від життя!..).
Отже, на початку вересня соціаліст Бокий «клонував» ще одну газету з такою ж самою
назвою. Але щось ніде не траплялися нам ані близько на ресурсах з «Сільськими
Вістями» бодай якесь посиланя на «Всеукраїнська Громаду». Шукаємо далі: хто ж то
така оця гарна молодиця Лідія Поречкіна?
«Блок «Всеукраїнська громада» веде Лідія Поречкіна — давня
подруга Віктора Ющенка, яка зараз працює його радницею, а до того була заступником
міністра внутрішніх справ на грошових потоках. Поречкіна якийсь час тому очолила
Селянську партію, викуплену на минулих виборах "Приватом", однак потім втратила
посаду. Враховуючи, що блок "Всеукраїнська громада" жодної агітації не веде, і з
огляду на придворний статус Поречкіної, це є технічний проект "Нашої України",
який, наприклад, даватиме додаткових спостерігачів або судитиметься в тих
випадках, коли не буде потреби світитися для їхніх старших братів», стверджує
інтернет-видання “Українська правда”.
Ще в іншому місці, у «Газеті по-українськи», читаємо таке: «Проти
Партії регіонів та очевидно на підтримку ”помаранчевих” та самого президента
створено також Блок ”Всеукраїнська громада”. Адже на його чолі — радник
президента Лідія Поречкіна. — Вони можуть відщипнути щось від ”регіоналів” лише
у Дніпропетровській області, — коментує Олексій Гарань. — Там цей блок може
викликати асоціації з ”Громадою” Павла Лазаренка.
Як там казали класики світової революції: для перемоги всі засоби згодяться. І
мали рацію. Бо ставки великі: на кону – контроль усіх і вся в державі і доступ до
такого жаданого державного корита.
Але хай там що, та рекламний матеріал – найвищої якості. Вищий пілотаж проявили
автори! Таку гарну, пишну молодицю зобразити! Ну, достоту як у Марка Вовчка:
| Цитата: | Пекарня чудова, і пекарка знакома, удівонька. Красота така – на всю околію. Сам
побачиш. Ось і пекарня...
Пекарня і справді чудова: тут і паляниці, і книші, і папушники, буханці, вергуни,
калачі, пампухи, балабушки, а до того сало, ковбаси, драглі, смажена рибка, валяна
рибка, маківники – усякі наїдки і присмаки!
Пекарня і справді чудова: тут і паляниці, і книші, і папушники, буханці, вергуни,
калачі, пампухи, балабушки, а до того сало, ковбаси, драглі, смажена рибка, валяна
рибка, маківники – усякі наїдки і присмаки!
За прилавою препишна чорнява кирпатенька молодиця у червоному очіпку. Як
зобачила дядька Володька, зірвалась з місця, наче її полум’я обхопило:
– Перевіро! Шибеник! Злодюга!
А дядько Володько зумився, аж рота роззявив, хоч возом в’їдь.
– Та на кого ж се ви гніваєтесь, голубонько? З ким сваритесь? – пита. – Та хто ж се
вас угнівив? Та ви скажіть мені, то я того псотника чи псотничку... Та не турбуйтеся,
моє золото...
А золото трохи не удушується з гніву.
– Ти, безчельнику... ти, проява... Які такі коралі нараяв? Завіряв: грапиня спродає...
Зроду б не продала, якби не визволяти грапа... а вони... а ті коралі розпадаються...
трощаться, як скло... Щекачу клятий!
Дядько Володько аж руки до Господа здійма.
– Господи милостивий! Чи я ж таке провідав! Я ж на ту злиденну грапиню покладав
надію, як на рідну маму! То я до неї піду! Я її поспитаю! Я їй не подарую! Нехай
грапська челядь мені голову одітне, а не подарую!
– Ти, продай-душе! ти... Геть з пекарні! Щоб ти тут не пах! Геть!
– А я, голубонько, до вас...
– Геть-геть-геть!
– ...бо мій товариш репетує: «Як зблизька не побачу ту удівоньку – себто вас, – то
або води завідую, або петлі на шию... Ось він стоїть. Спогляньте на його,
голубонько...
А голубонька вже споглянула. У гніву, зопалу не завважила, що коло дверей стоїть
такий галанець – хоч малюй, хоч цілуй!
– Верзете не знать що! – промовила, разом втихаючи.
І, здається, нічого не вдіяла, тільки на півкрочка посунулась поза лавою, та взявши
рушничок, злегенька його струсила, а виявила, наче вималювала, які в неї рученьки
білі, який стан гнучкий, яка постать пишна.
– А нехай же скаже, що брешу! – править Володько. – Нехай скаже!
Та до Хапка.
– Ти присягавсь, що як удівонька загордує, то або втоплюся, або в камінь
розіб’юся? Присягавсь чи ні?
– Та годі вже, пустаче! – ніби свариться удівонька (а хмару з чола наче вітрець
гонить. От-от вже й всміхнеться, та зирк-позирк на Хапка). – У вас на вербі груші. Та
ще й рясно їх...
А Хапко підстріхує вусики та світить вирлами.
– Нехай тому комарі виїдять очі, хто бреше, – вигукує дядько Володько, нібито вже
й сердячись, що так його кривдять. – Хіба мені треба в ту вашу пекарню заглядати,
або того вашого папушника купувати? А що робитиму, як він клещаком в мене
заклещився: «Нехай же хоч подивлюсь зблизька на кралю, нехай же хоч гляну!» Змусив
мене. А що, думаю, раз літо родить – нехай ужива світа, поки літа... І погодивсь:
дивись на свою кралю, а я вже мушу папушником, чи там чим іншим піклуватись.
Розказує, а сам з-під поли торбу та у торбу.
– До папушничка можна і ковбаски – от ся, здається, добра, з часничком... Візьмемо...
І калача можна... і смаженої рибки... як на твою думку, Микито? Підходь ближче – годі
вже соромиться! Та не світи такеньки очима, щоб часом нам стелі не спалить... от тут
і драглі... підходь лишень та подивись. Можна й шматочок сала, еге?
– А можна, – згоджується Хапко, підходячи близенько та викладаючи перед
удівонькою карбованця.
– Беріть от сього папушничка, – радить Хапкові удівонька, – може, мені спасибі
скажете... За ковбаску з часничком теж, сподіваюся, не налаєте. А бублички не до
смаку? А пампухи з медом? Солодкі...
А у самої усміх солодший від того пампуха солодкого... Голосом пестить, оченятами
голубить...
– Таких і в нас у пеклі не густо! – дума Хапко.
Та трохи нахиляючись, наче йому вгодило у серденько, стихенька перепитує:
– Солодкі?..
– А як солодкі, то кидайте мені в торбу, – озивається дядько Володько.
(Поки що, він у ту торбу понахапав і такого, що удівонька, виграваючи очима, і не
постерегла).
– І я ласий до солодкого, – жартує, – сказано: кож¬на душа не з лопуцька, того ж
хоче, що й людська.
Та ніби, схаменувшися, вжахнувсь.
– Забарився з тим закоханцем, а в мене такого діла, що аж голова вочевидь сивіє.
Бувайте ж здоровенькі, голубонько, а я завтра раненько або пропаду, або видеру у
тої злиденної грапині ваші гроші... Се так певно, як со¬нечко сходить і заходить.
Видеру і вам до ручок... Може, товаришем перешлю. Не забороните товаришу вас
одвідати? Не бороніть, галонько, бо товариш сухот достане або щось собі заподіє.
– Чого ж маю боронить, – одказує удівонька, як свята, – у пекарню кожному двері
відчинені... кому треба, той і уступай.
– То й добре, галонько, він не забариться. Еге, Микито? А ви його, серденько,
прикрильте, бо кажу вам, се трохи не панська дитина, роду доброго, заможного... я і
батька його, і дідуся, і прадіда знав. Може, Господь його вам, голубко, приділя...
– Та одкосніться! Вже й так заробили на позиск, – знов впиня удівонька, чи
сварячись чи потураючи.
Та до Хапка, всміхаючись любенько:
– Завтра в мене булочки свіженькі, тепленькі... усякому на здоров'ячко …
А Хапко, виграваючи вирлами:
– Та вже як такі ручки та пучки орудують, то певно не попсують …
А вдівонька, голівку схиляючи, вії шовкові долі приспускаючи:
– Та візьміть одчепного... (Марко Вовчок - Як Хапко солоду відрікся)
|
|
|
|
Тарас Гулка
Академік
Повідомлень: 899
Зареєстрований: 19-6-2002
Місто: м.Львів, Україна
Нема на форумі
Настрій: стабільний
|
|
Дмитре, не зовсім вловив суть вашого допису. Ви хотіли показати своє ставлення
саме до цієї партії, до НУ-НС, до виборів чи до творів Марка Вовчка ? 
ІМХО, щось побідне можна написати ще десь про 13-15 партій, яким нічого не світить на
виборах і, які є цілком технічні. Доречі про це і йдеться і в тому посиланні що ви
навели (в «Газеті по-українськи»).
Або я чогось не зрозумів, або цей допис тягне на звичайний антипіар НУ-НС 
|
|
|
Дмитро Самохвал
Заблокований
Повідомлень: 76
Зареєстрований: 8-9-2007
Місто: Чигирин
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Та ні, пане Тарасе, просто дуже вразила оця рекламна агітка. Нечасто нас балують
такими "шедеврами". Бо ввесь той матеріал писано прекрасною, добірною українською
мовою - рідко буває, погодьтеся! І я неспроста навів уривок з твору Марка Вовчка,
рівно ж як і можна було навести з Нечуя-Левицького - ці автори з наших терен
володіли вишуканою мовою.
До речі, сама пані Поречкіна (по чоловікові, мабуть, прізвище) - також з наших терен,
з Васильківщини (якщо пошукати її скупеньку автобіографію).
|
|
|
Dmy
Почесний Академік
Повідомлень: 3228
Зареєстрований: 9-11-2003
Місто: Донецьк
Нема на форумі
Настрій: Неформатний
|
|
Здогадуюся, чому в Тараса питання виникло. Цитатка-то, що мусить бути суто
допоміжним засобом, вдвічи більше за текст головного повідомлення. Тут, хош-не
хош, замислишся.
Усе мине. Усе мене мине
 |
|
|
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
