Форум Рідного Міста
Ви не ввійшли [Ввійти - Зареєструватися]
Вниз

Версія для друку  
 Сторінки:  1  2
Автор: Тема: Улюблені вірші про кохання
Соломія Федушко
Модератор
********

Фотографія користувача


Повідомлень: 1925
Зареєстрований: 7-7-2009
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: щаслива

[*] написано 13-5-2010 у 19:27


Цитата:
Оригінальне повідомлення від Юрій Сєров
Соломіє, ви не перші: див. написано 3-3-2009 в 21:21 :)


ІМХО, цей вірш вартий подвійної уваги ;)




WebStyleTalk - дослідження Інтернет-комунікації

Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Соломія Федушко
Модератор
********

Фотографія користувача


Повідомлень: 1925
Зареєстрований: 7-7-2009
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: щаслива

[*] написано 22-7-2010 у 22:35


Дуже сподобались ось ці слова Григорія Чубая :) Й справді, деколи слова нічого не варті...

Не говорім палких освідчень

Не говорім палких освідчень –
Словес безбарвних перетертих.
Бо зорі вниз летять у відчаї,
В ту ніч освідчуючись смерті.

Бо трави в темінь проростаючи,
Життю освідчуються в ночі.
Тож зрозуміймо, не питаючи,
Свою задуманість пророчу.

І розкажім собі обіймами
Про тишину над оболонями.
Най зорі падають невпіймані,
Минаючи твої долоні!

Тож розкажім собі безмовно так,
Тож розкажім собі цілунками,
Як спивши соку велемовного,
Вночі трава зростає лунко.

І будьмо так! – мовчання мовбито,
З багатомовними очима…
Свою любов безслівно мовити
Навчімо, дівчинко, навчімо.




WebStyleTalk - дослідження Інтернет-комунікації

Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Ярина Швець
Дописувач
**



Повідомлень: 42
Зареєстрований: 2-8-2010
Нема на форумі

Настрій: піднесений))

[*] написано 9-10-2010 у 19:13


Галина Гордасевич
«А жінка в світ приходить для любові!»

А жінка в світ приходить для любові
Любити ляльку доки ще мала
Любити маму поки підросла
А тільки –но, як ступить за поріг
Любити небо і м‘який моріг.
Дім батьківський і квіти чорноброві
Бо жінка в світ приходить для любові.
Росте вона, ростуть її роки
Ростуть її і радості й надії
І от приходять роки молодії
По світу вже вона не йде – несеться !
Уважно прислухається до серця
Щоб в шумі літ і в шелесті дібров
Почути, що прийшла її любов
Ота любов, що перша і остання
Такої ще ні в кого не було !
І ти щаслива в серці в тебе рай
І відшумів весільний водограй.
І попливли літа, літа, літа….
Усіх годуєш, хоч сама голодна
І часом нерви стримати негодна
Та будеш захищати, як в бою
Оту сімейну каторгу свою.
І попливли літа, літа, літа…..
А що ? Якби усе почати знов ?
Оце той борщ щоденний – це любов,
Сорочка чисто випрана – любов
І очі діточок ясні – любов.
Все так було б, якби почати знов !
Жіноча доля в світі – це ЛЮБОВ !
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Тарас Сорока
Дійсний член
***



Повідомлень: 214
Зареєстрований: 29-2-2004
Нема на форумі

Настрій: Настрій не вказаний

[*] написано 9-10-2010 у 19:54


Зайдіть на сайт Дотик Словом
http://dotyk.in.ua/

в розділі

Любовно-eротична лірика
http://dotyk.in.ua/poetyka.htm

є немало віршів - може якийсь стане улюбленим :)
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Соломія Федушко
Модератор
********

Фотографія користувача


Повідомлень: 1925
Зареєстрований: 7-7-2009
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: щаслива

[*] написано 24-10-2010 у 20:15


Доволі милий віршик :) Чоловіча романтика від Остапа Лопушинського :)

Любов болить
Любов болить і біль лікує,
і серце моє просить жити,
тепла твого мені бракує,
тебе не в змозі розлюбити.

Прости мені мої бровади.
Мої зізнання теж прости.
Над серцем моїм маєш владу,
його як схочеш відпусти.

Я заблукав у морі смутку,
серед чужих страшних ідей.
Вже не важливі всі здобутки,
немає втіхи від людей.

Не треба суму ні печалі,
сумних і галасливих фраз,
спокійно ми підемо далі,
нам наше місце вкаже час…

Люблю тебе… Любити мушу!
бо ще не скоро я забуду
твій ясний розум, очі, губи,
і те тепло…
Що так приємно гріло душу.




WebStyleTalk - дослідження Інтернет-комунікації

Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Соломія Федушко
Модератор
********

Фотографія користувача


Повідомлень: 1925
Зареєстрований: 7-7-2009
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: щаслива

[*] написано 5-11-2010 у 00:00
Чекай...терпи...


Чекай. Терпи. І знов страждай.
Надійся може покохає.
Не відпускай. Та й не тримай,
Бо хто тримає – той втрачає.

Терпи. Надійся. І молись.
Можливо він прийде до тебе.
Як не сьогодні, то колись.
Тобі чекати тільки треба.

Надійся. Вір. Не забувай.
І виглядай поки не смеркло.
Якщо ти хочеш мати рай,
То доведеться йти крізь пекло.
Анастасія Грім




WebStyleTalk - дослідження Інтернет-комунікації

Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Юрій Марків
Академік
****

Фотографія користувача


Повідомлень: 727
Зареєстрований: 10-12-2003
Місто: Lviv
Нема на форумі

Настрій: :-)

[*] написано 5-11-2010 у 23:54


Моя двоюрідна сестричка попросила надіслати її віршик знайомим дівчатам і запитати, як враження. Зазвичай вона пише для дітей, а тут спробувала себе у новому напрямку.

На березовому листі
Напишу тобі "люблю",
Нерозбірливо підпишусь,
Листопадом надішлю.

Буду відповідь чекати,
І мовчання не стерплю,
Разом із дощем заплачу -
Розумієш, я ж люблю!

Та знайду у серці барви,
У веселку розіллю!
Як же можна сумувати,
Якщо я тебе люблю?

Заведу старий будильник
І світанок не просплю.
Сонцем вишлю телеграму:
"Знай, що я тебе люблю!"
М. Тарнавська
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Наталя Ярош
Заблокований




Повідомлень: 4
Зареєстрований: 26-11-2011
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: Хороший

[*] написано 27-11-2011 у 12:06


ПРО НАС
Любов жива у нас з тобою,
Гуляли сніжною зимою,
Ішли по вулиці щасливі,
Ще зовсім юні і красиві.
У парі добре,ми це знали
І ранок разом зустрічали,
Були хорошими стосунки,
Розмови теплі,поцілунки.
Весною квіти дарував,
Тебе ласкаво обнімав.
Високо в небі зорі ясні
Недовго сяяли і гасли.
Пливли у човнику рікою,
Заснули тихо під вербою.
І схожий сон приснився нам,
Що ми заходимо у храм.
У ньому тиша,світло ясне,
Палає свічка і не гасне.
І гарний ангел нам сказав:
ПОБУДЬТЕ ТУТ,Я ВАС ЧЕКАВ.......




Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Ольга Косовська
Дійсний член
***

Фотографія користувача


Повідомлень: 121
Зареєстрований: 23-10-2009
Місто: Дрогобич
Нема на форумі

Настрій: щоб не плакать, я сміюся ...

[*] написано 27-11-2011 у 12:44


Я не вмію гарно говорити, не получається мені висловити всі свої думки і мрії, саме тими словами як я то відчуваю, і тоді на допомогу приходять вірші та пісні.

Ти де? Блукаєш? Спиш? Малюєш?
Чи п’єш терпкий зелений чай?
В блокнот думки свої нотуєш?
Я думаю про тебе, знай.

Чи, може, ти читаєш книгу
І слухаєш трамвая звук,
Що за вікном стукоче тихо?
То знай – це мого серця стук.

Можливо, ти лежиш у ліжку
І просто мрієш перед сном
Про зорі, про обійми й літо?
Знай, мрію про твоє тепло.

Забудь про біль, самотність, смуток.
Пожовкле листя ти збирай
Й лови повітряний цілунок.
Я поруч мрію бути, знай...




Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Юрій Марків
Академік
****

Фотографія користувача


Повідомлень: 727
Зареєстрований: 10-12-2003
Місто: Lviv
Нема на форумі

Настрій: :-)

[*] написано 27-11-2011 у 14:10


Ходив на курси польської мови, щоб оволодіти граматикою, там вчили декілька віршів напам'ять. Цей вже 10 років не виходить з голови.

Miłość - Maria Pawlikowska-Jasnorzewska

Wciąż rozmyślasz. Uparcie i skrycie.
Patrzysz w okno i smutek masz w oku...
Przecież mnie kochasz nad życie?
Sam mówiłeś przeszłego roku...

Śmiejesz się, lecz coś tkwi poza tym.
Patrzysz w niebo, na rzeźby obłoków...
Przecież ja jestem niebem i światem?
Sam mówiłeś przeszłego roku.

Не претендую на вміння перекладати вірші, та лише для тих, хто не розуміє цю мову, пропоную свій дослівний переклад:

Кохання - Марія Павліковска-Ясножевска

Ти постійно замислений. Вперто і приховано.
Дивишся у вікно і смуток маєш в очах.
Ти ж мене кохаєш більше, ніж життя?
Сам казав це минулого року...

Смієшся, та щось за цим ховається.
Дивишся в небо, на вирізьблені хмари...
Це ж я - небо і світ?
Сам казав це минулого року.
Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Соломія Федушко
Модератор
********

Фотографія користувача


Повідомлень: 1925
Зареєстрований: 7-7-2009
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: щаслива

[*] написано 28-11-2011 у 01:03


Чомусь мені не дивно, що він вже стільки часу вам з голови не виходить.... :)



WebStyleTalk - дослідження Інтернет-комунікації

Переглянути профіль користувача Зайти на домашню сторінку користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Ірина Заячук
Новак
*

Фотографія користувача


Повідомлень: 3
Зареєстрований: 28-11-2011
Місто: Львів
Нема на форумі

Настрій: 50/50

[*] написано 29-11-2011 у 21:37


Іван Франко

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха,—
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!




Carpe diem!
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Оксана Пилипей
Новак
*



Повідомлень: 18
Зареєстрований: 31-3-2012
Нема на форумі


[*] написано 3-5-2012 у 22:28


«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…»

Леся Українка

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!

Візьми мене з собою.

Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

7.11.1900
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Володимир Озерянко
Заблокований




Повідомлень: 25
Зареєстрований: 15-11-2012
Нема на форумі


[*] написано 4-11-2013 у 07:06
Любов - морква?


ЛЮБОВ ПРИЙШЛА?

Прийди, любов! Прийди! - Благають серце серіали.
Ось навіть Тропіканка марить про любов щодня.
Тож вирішила я, коли це модно так вже стало, -
Себе одну кохати палко, - й не шукати щастя навмання…

Отож - себе люблю, себе ж одну ревную;
Люблю себе і вдома, і в гаю.
Люблю себе, коли з тобою я танцюю,
Люблю себе, коли сама собі у дзеркало пою!

Навіщо ще когось любити? Честі забагато!
Нікому і нічого задармА, не винна я!
Навіщо про любов безвільно парубкам співати?
Обличчя колір зберегти повинна – ой-ля-ля!

Сьогодні посміхнуся, граючи, - тобі.
А завтра ревнощі в душі чужій я розпАлю…
Немов метеликів здолає всіх вас полум’я любові.
Я ж, - посміхаюсь таємниче, мов Джоконда, бо одну себе люблю…

Тож марно ти пісні співав мені - про ніч похмільну!
Пішов би ти до біса зі своїм коханням! - А доки…
Са-ма. Се-бе. Лю-блю. Ревную себе вільно.
І проживу отак до ста своїх років…




Володимир Озерянко
Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Тарас Сокальський
Академік
****



Повідомлень: 986
Зареєстрований: 25-4-2003
Місто: Чернівці
Нема на форумі

Настрій: Бойовий

[*] написано 27-9-2015 у 20:51


Буде ранок, і ти не вдержиш – він перевертень, а не птах.
Він тиняється, наче дервіш, у дрімучих своїх світах.
Може взяти або нокаутом, або тихо звести на ню.
Запросивши тебе на каву там чи іще на якусь брехню,

і вливати не грог, не чачу – а таке, що вбиває страх,
і природу твою дівчачу ніби вийняли із нутра…
Мов осердя твоє рубінове заридало потоком вин.
І для нього ти все зробила, ви… піднялися б уже з колін.

Так розніжила і зморила – і ножі в тобі, і моря,
духи пралісу розмарином у лампаді твоїй горять.
Стрепенулась – мов дерев'яна – шхуна серед вселенських вод.
Новоявленим доріаном він зухвало зійшов на борт.

Хай би тільки лишився, я б йому... хай зупиниться – я дійду…
І відхаркуєш його ямбами – наче смертник свою біду,
І стискаєшся, наче вересень у гарячих іще гілках…
Він повернеться… переверне все.
Він перевертень, а не птах.

----------------------------------
Малігоночка неймовірна...




Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
Тарас Сокальський
Академік
****



Повідомлень: 986
Зареєстрований: 25-4-2003
Місто: Чернівці
Нема на форумі

Настрій: Бойовий

[*] написано 11-7-2017 у 22:23


Екстремальні обставини загострюють почуття...

Анна Малігон

***
Ця країна в тобі триває, – інший рівень, червоний пояс.
Пожиттєве татуювання, мідний голос, наскрізний бонус.

Ці шляхи, придорожні ринви, ці дими у її волоссі…
Скільки з нею не говорив би, жодне слово не прийнялося.

Перетнувши cніги скажені, повертайся в її неспокій.
Доки воля горить у жмені, доки голос її високий.

Доки куля ще без коріння у бліденькій дівочій шиї,
Буде снитись тобі країна в обідку вогняної шини.

Скільки з нею не говори ти – а земля повертає зерна…
Там, де склалося, щоб горіти, не до вивчення іноземних…

Хто залив тобі цю отруту? З ким ти намертво перетнешся?
Хто заплів у твої маршрути ці розпечені перехрестя?

Тут не буде ніхто шукати. Ні за ким не зчиняють пам'ять.
Тут жінки – з полином цукати, розтинають пітьму серпами.

Їхня мова – прозорі сіті, їхня мова – тернові квіти,
Тут жінки найніжніші в світі, кожна може тебе спалити.

Але є такі суголосся, той рубіж, що спиняє мови.
Тільки дим у її волоссі, тільки ніч – поміж вас – зимова,

Тільки рухи її дитинні, помаранча в руці, мов сонце.
Доки є вона – в цій країні – ти вже матимеш охоронця.

Все це сталось – нехай і всує, все хороше ще не здійснилось,
Доки серце її пульсує, - скільки в ньому тебе вмістилось?..

Вона міцно тебе тримає, доки світло – без перебоїв
Ця країна в тобі триває під печаттю її любові…
22 . 02 . 2014 р.




Переглянути профіль користувача Переглянути всі повідомлення цього користувача
 Сторінки:  1  2

  Догори

Статичне дзеркало форуму

Львів
Pоwered by XМB
Developed by Avеnture Media & The XМB Group © 2002-2006
Технічна пiдтримка - Ріднет, Львів


Інші проекти:
Наука-Онлайн - Соціальна мережа українських науковців
Львів - Фотоблог міста

Реклама: