сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Генетична пам'ять перестає бути вигадкою
Генетики знаходять підтвердження думці про те, що посттравматичний синдром може
передаватися у спадок – не через виховання, а генетичним шляхом.
Властиво, це вже давно твердили ті, кого відносять до «метафізики», але наука
такого не визнавала.
Швейцарські вчені проводили експеримент із мишами. Мишенят чоловічого роду
відділяли від матерів у перших два тижні життя, від чого в них розвивалася
депресія. Згодом вже у них народжувалися депресивні мишенята, тобто потомство
таких травмованих самців також було депресивним. Гіпотеза полягає у тому, що в
мишенят, відлучених від мами, не «вмикались» певні гени – і ця «вимкненість»
передалася у спадок дітям; фактор виховання тут ні до чого, бо травмовані самці, як
загалом самці у мишей, участі у вихованні потомства не беруть.
Загалом існує такий напрямок у генетичній науці, що зветься епігенетикою. Раніше
він вважався маргінальним, але зараз дедалі більше набирає ваги і начебто навіть,
за прогнозами, може до певної міри «посунути» психологію.
Одним із засновників епігенетики був радянський вчений Дмитро Бєляєв. Головний
його експеримент вважається взагалі одним із найвидатніших в історії генетики:
це експеримент зі «злими» і «добрими» чорнобурками і щурами. Бєляєв задався
питанням: що сталося зі псом в процесі еволюції? Адже дійсно, пси надзвичайно
різноманітні – величезні ньюфаундленди й крихітні той-пуделі, патлаті й
гладкошерсті чи голі, з носами якої завгодно форми і т.п. І все це сталося з ними за
зовсім короткий час, буквально миттєво з точки зору генетики. Якщо б вся причина
полягала лише у спонтанних мутаціях, то вовку, щоб мутувати до той-пуделя,
потрібні були б мільйони років. От Бєляєв і припустив, що окрім мутацій і штучного
відбору відбувається ще й щось інше.
Дослід Бєляєва полягав ось у чому. Чорнобурок (а взяли їх у експеримент тому, що
вони схожі на собак, але людина їх ніколи не одомашнювала) і поділили на 2 групи:
тих, що агресивно реагували на людей, і тих, що не дуже людей боялися. Продовжували
схрещування в межах груп і цілеспрямований відбір по цих двох ознаках. Так от, 2-а
група вже зовсім скоро являла собою вже цілком домашніх лисиць. Мало того, сталися
зміни фенотипу – окрас, зовнішні ознаки, репродуктивний цикл і т.п. Одна з теорій:
у «добрих» лисиць був низький рівень гормонів стресу, а тому і в приплоду
«вмикаються» або «не вмикаються» певні гени, і все це відбувається з покоління у
покоління. Хоча в самих генах мутацій при цьому не стається.
Якщо ж казати про людей, то дослідження показали, що у дітей жертв холокосту
спостерігається низький рівень кортизолу, що пов’язано з ризиком захворювання
на посттравматичний синдром. Ці діти навіть самоназву собі придумали – «жертви
жертв».
Ну і от, до чого веду. Якщо пригадати, скільки серед нас нащадків жертв голодомору,
сталінських репресій, колективізації, кгб-шних переслідувань і т.п., то чи варто
дивуватися, що саме отака в нас історія і така дійсність.
Моя старша сестра в дитинстві жахливо боялася залишатися вдома сама. Навіть не те,
що вона залишається сама, а звук ключа в замку, що замикає двері ззовні, доводив її
до шалу. Потім, через багато років, мама розповіла, що найстрашнішим, що пережила в
тюрмі, був звук ключів у замку, коли викликають на допит (була засуджена по 58-й
статті, покарання відбувала у Воркуті).
Отож, треба нам 40 років, щоб прийшло покоління не лише «нелякане», але й очищене
від страху батьків.
|
|
|
Катерина Слобода
Модератор
Повідомлень: 1245
Зареєстрований: 29-9-2008
Нема на форумі
Настрій: є...точно є... 
|
|
Дякую, дуже цікаво!
Я ніколи і не сумнівалася в тому, що генетична пам'ять не вигадка. То ж по-суті
записана інформація.
Але мене завжди більше цікавили такі явища як вплив негативної інформації
(наприклад прокльонів) на структуру хромосом. Не можу зараз пригадати де
читала...німці забили на сполох, бо в них все більше і більше народжується дітей з
генними аномаліями...часто трапляються випадки, коли в хромосомах відсутні цілі
куски генів...почали досліджувати в чому справа, виявили закономірність, діди і
прадіди тих дітей переважно були задіяні в злочинах фашизму...
чи можна припустити, що між цим є прямий зв'язок?
|
|
|
Іван Дівеєв
Академік
Повідомлень: 332
Зареєстрований: 9-5-2007
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
це круто!
The best is yet to come
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Цитата: Початково розміщене учасником Катерина Слобода  | Дякую, дуже цікаво!
Я ніколи і не сумнівалася в тому, що генетична пам'ять не вигадка. То ж по-суті
записана інформація.
Але мене завжди більше цікавили такі явища як вплив негативної інформації
(наприклад прокльонів) на структуру хромосом. Не можу зараз пригадати де
читала...німці забили на сполох, бо в них все більше і більше народжується дітей з
генними аномаліями...часто трапляються випадки, коли в хромосомах відсутні цілі
куски генів...почали досліджувати в чому справа, виявили закономірність, діди і
прадіди тих дітей переважно були задіяні в злочинах фашизму...
чи можна припустити, що між цим є прямий зв'язок? |
Дякую, Катю!
Все це дійсно дуже цікаво і складно, і вчені надзвичайно обережні в оцінках, коли
йдеться про якісь закономірності.
Із пояснень вченого-генетика на запитання, яким є механізм успадкування ознаки,
яка не закріплена у ДНК.
В клітинному ядрі ДНК лежить не просто «голою», а пов’язаною з численними
спеціальними білками таким чином, що дістатися до неї напряму неможливо. Вся ця
конструкція (ДНК+білки) зветься хроматином. А оскільки білки з ДНК пов’язуються
різні, то й хроматин може мати різні властивості. Буває «активний» хроматин, ДНК у
складі котрого легко прочитати, а буває «неактивний» - такі ділянки у геномі
працюють значно гірше. Насправді цей механізм значно складніший, бо існують
численні свої механізми зміни структури хроматину: взаємодія зі спеціальними
білками, хімічна модифікація наявних на ДНК білків і самої ДНК і т.д. Нащадкам ДНК
передається не у голому вигляді, а також зі всіма модифікованими білками, і при
цьому зберігається епігенетична «розмітка» хроматину. Тобто там, де у батьків був
«активний» хроматин, у дітей теж він буде активним.
Але насправді – ось воно! – все набагато складніше, бо при утворенні статевих
клітин частина розмітки зберігається, а частина – стирається.
Зміни в хроматин вносять спеціальні ферменти. Їх регуляція якимось єдиним
механізмом не описується, бо механізмів багато і всі вони складні. І чому у
певному конкретному випадку спрацьовує той чи інший механізм – це взагалі нікому
не відомо.
Це слова вченого, і з них можна почерпнути певний оптимізм. Ген не відкриває
таємницю механізму зберігання - стирання - зчитування, і нехай це буде межею для
людського розуму.
|
|
|
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
