Оригінальне повідомлення від Рост
У мене це як правило означає надмірне ігнорування духовною працею в угоду
матеріальним речам. Тобто, втрачається сенс життя, а від цього страждає душа.
Пропоную зробити експеримент - вибрати час і з`їздити в Унівську Лавру. Це
монастир 16-го століття, хоча перші монахи поселились там ще в дванадцятому.
Взагалі місце унікальне, коли під`їжджаєш, вся територія монастиря так ніби
відділена від усього світу і стоїть поза часом.
Найбільше мені подобається приїхати в будень, коли мало сторонніх, після обіду,
щоб залишитись на вечірню.
Можна, при бажанні, поговорити з кимось із отців.
Якщо нема власного автомобіля, з верху Личаківської іздять маршрутки, щодві
години.
А проста переключка з однієї матеріальної речі на іншу душі не допоможе.
ПС. Взагалі, реальна допомога в такі моменти - це молитва. Але молитись теж треба
вміти. Є цілі трактати отців, присвячені правильній молитовній практиці.
Ну, це я до того, що будь-які засоби все рівно всередині в нас. Зовнішні обставини
тільки можуть посприяти, але не ззовні вирішення проблем. |