Форум Рідного Міста

Українці - не письменники

Наталка - 31-7-2004 у 19:38

Прочитайте і скажіть, будьте ласкаві, що ви думаєте про цю писанину? У мене склалося таке враження, ніби це або стаття на чиєсь дурне замовлення, або просто провокація.

"Українці – не письменники

Ще пару років, і українські книги вимруть як вид, а їхнє місце назавжди займуть російські, котрі в себе на батьківщині є четвертими по…

…прибутковості після нафти, металургії й автопромисловості. І тут не допоможуть навіть 150 мільйонів гривень на підтримку українських видань, що Кабмін збирається виділити в 2004 році.

Досить порівняти ситуацію на книжковому ринку України і Росії, на друковану продукцію якої за 8 років українці витратили $1 млрд. (на "рідну" – у 30 разів менше!). Про поезію і "малі форми", думаю, згадувати не варто – їхня непопулярність зв'язана, скоріше, зі світовими культурними процесами, ніж з політикою держав. А от усілякі романи нині популярні як ніколи, у тому числі малоінтелектуальне чтиво, типу детективів Дар’ї Донцової. Про них і поговоримо.

Очевидно, внаслідок переваги в характері нордичних елементів, нашим північним сусідам "великі форми", що вимагають посидючості і глибокого аналізу, вдавалися досить непогано ще з XVIII століття.

Першим популярним опусом стала "Подорож з Петербурга в Москву" А. Радищева. А через сотню років російська література збагатилася такими шедеврами романістики, що стала вважатися однією із самих просунутих у світі.

Л. Толстой, що майже десять років витратив на створення "Війни і миру", Ф. Достоєвський та І. Тургенєв залишили після себе стільки якісних здобутків, що ними зачитуються й в епоху високих технологій. Відчутний внесок зробив М. Булгаков, а також І. Купрін і А. Чехов. Останні, щоправда, писали не романи, але все рівно цікаво. В радянські роки відрізнилися М. Шолохов, Ільф і Петров і А. Фадєєв ( "Молода гвардія" ).

Не дивно, що й зараз книгарні заповнені горами російських книг. Більшість, звичайно, не відрізняються особливою якістю стилю і манери, але їх можна хоча б захоплено читати. А коли береш романи Б. Акуніна, І. Стогова, Макса Фрая, то й зовсім зачитуєшся так, що проїжджаєш потрібну станцію метро. Зрозуміло, такі книги будуть продаватися багатотисячними тиражами, тому що їх розкуповують.

Що стосується української літератури, то рідкісна поява масштабних літературних робіт у нас, скоріше, особливість національного характеру, ніж провина влади. А класиків-романістів узагалі можна перерахувати по пальцях.

Багато і цікаво писав, мабуть, тільки М. Гоголь, але робив він це переважно в... Росії. І. Нечуй-Левицький, що написав ряд гарних творів, І. Франко, що взагалі працював дуже багато, у тому числі і над романами, а також М. Стельмах і П. Куліш, що створив довгу, але досить нудотну "Чорну раду", – от й усі значні українські прозаїки часів царської Росії. У минулому ж столітті відзначилися О. Довженко, І. Багряний і О. Гончар.

Зараз у нас є один живий класик – П. Загребельний, якого люблять читачі, поважають видавці і навіть вчать у школі. Час від часу він видає нові романи, досить цікаві і, як не дивно, актуальні. Є талановитий "детективщик" А. Курков, що друкується на Заході і тому, напевно, популярний у нас. Ці двоє стоять особняком від "національного літературного процесу" і дуже непогано себе почувають.

Сам же цей процес у нас формує незмінна групка людей, що вважаються відомими письменниками, скоріше, "за вислугу років", ніж за якісність, а головне – "цікавість" ними написаного.

Молоді письменники, на жаль, особливим талантом не відрізняються. І всеукраїнський конкурс "Коронація слова" тільки зайвий раз це доводить: у порівнянні з гостросюжетними трилерами "коронації", бульварні романчики російських авторів просто шедеври.

Однак не всі так погано з нашою культурою. Просто розвивається вона трошки в іншому напрямку. Причому знову ж – за традицією. Адже історично склалося, що українці – "співуча нація". Співати ми любимо і робимо це часто і багато.

Наші виконавці поступово завойовують популярність у Європі, а про Росію нічого й говорити – там "Океан Ельзи", "ВВ" і "ВіаГра" виступають повним ходом уже давно, а Вєрка Сердючка узагалі змусила пів-росії танцювати під "ще не вмерла Україна".

Так, може, варто приділити увага саме музичності нашого народу і швидше "відкрити" ще пару десятків молодих талантів (благо, вони є)? А писати довіримо росіянам – у них це краще виходить?

Микита Лисицький"

Андрій Пелещишин - 31-7-2004 у 20:02

Пані Наталю, я вже про таке ось-тут писав http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=1299

читаючи таке, а ще крім того поширюючи лінки на статтю та пишучи до неї коментарі, Ви лише збільшуєте в інтернеті популярність цього матеріалу та змістовність ресурсу. Автору вочевидь абсолютно не розходиться на думці читатів, матеріал явно провокативний (як вірно підмітив один з наших дописувачів, це те, чого я страшенно не люблю). Я такі матеріали просто ігнорую, і Вам раджу.
Інтернет переповнений сміттям - але як правило сміття лежить, там де і слід (на смітниках, що не лізуть у вічі). А обговорюючи інформаційне сміття ми лише витягаємо його на світ Божий, забруднюючи тим самим його..

Наталка - 1-8-2004 у 12:17

Гаразд, на загал я згодна, тому знімаю посилання, але статтю все ж викладу, бо, на мій погляд (я можу, звісно, й помилятися), деякі речі краще справді ігнорувати, а на деякі доводиться відповідати, щоби не виникло хибної думки, ніби мовчання - знак згоди. Мені просто цікаво - у мене одної склалася думка, що це писав не зовсім здоровий чоловік?

Андрій Пелещишин - 1-8-2004 у 13:25

Пані Наталю, та не переймайтеся Ви так тим. Автор просто хоче самоутвердитися, а іншого способу як банальна провокація з "інтелектуальним" відтінком не придумав.. Ви, Наталю, своїм існуванням і творчістю уже перекреслюєте його твердження.

Хочете заперечити автору? Пишіт більше своїх чудових творів.
А ще можна почати нову гілку (щоби "оце" в горі не баламкалося) де зробити якісний аналіз української літератури від часів дописемної творчості чи хоча би "Слова о полку.." до сучасності. Вам би і випадало почати ;)

Андрій Пелещишин - 1-8-2004 у 13:28

Пропоную альтернативну гілку, яка би мала бути достойною відповіддю автору "шедевру":
http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=2877&page=1

fish - 2-8-2004 у 09:11

ну... хлопчик писав про українську літературу, користуючись одним джерелом: переглядав полички якоїсь провінційної книгарні. Звідси і "Єдиний класик Загребельний" :)))

Наталка - 2-8-2004 у 14:36

Ага, і тлуста "Чорна рада". :) Ви будете сміятися, але мені цей аналіз здається чимось таким відверто-блазнюватим, що ну просто з голови не вилазе думка про замовлення. Хоча - хто? Навіщо?
А в топік "Українці - письменники!" я неодмінно допишу. Без хронологій, без повчань, мішаючи класику і сучасність, але - я маю що сказати.
Долучайтесь!

Dmy - 2-8-2004 у 19:06

Ви про щось таке надзвичайне і незнайоме дискутуєте :yawn:
Припустимо, я знаю, що Павло Загребельний - це улюблений письменник Володимира Цибулька. А хто тоді такий Макс Фрай? :rolleyes:

tysovska - 4-8-2004 у 13:13

Дратує не те, що хтось там вважає, ніби укр. письменники гірші. Дратує, що книжку, яка відверто шовіністична й імперська, в Україні пропагують. От наприклад, Дарія Донцова пише:
Цитата:

“...произошло то, что случилось с народами Африки, истово боровшимися за свою независимость. Когда проклятые колонизаторы наконец-то покинули “черный континент”, выяснилось, что свобода не всегда приносит счастье и процветание. У бедных государств не было денег на еду, медицинское обслуживание и образование граждан. Голод, эпидемия, развал экономики - вот следствие неуемного желания иметь независимость. Можно ли разрешить трехлетнему ребенку жить так, как он хочет?” (Д.Донцова, “Букет прекрасных дам”)

Вона нам пише, що ми - трирічні діти, тож нема чого гратись у незалежність. І ми це читаємо і платимо за це гроші! Та на державному рівні треба ставити питання заборони ввезення таких книжок в Україну!

Tempika - 4-8-2004 у 13:19

...а порадьте мені, що почитати з укр. писоменників сучасності
(написане за остіннє десятиліття, приміром).... бажано в
електронному вигляді... дякую наперед. :-))

Андрій Пелещишин - 4-8-2004 у 13:39

Якщо радити, то краще таки в цьому треді
http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=2877&page=1

Андрій Корж - 4-8-2004 у 14:06

> А хто тоді такий Макс Фрай

Макс Фрай (Светлана Мартинчік) - письменниця з Одеси.
Одне з багатьох імен російськомовної української літератури.

Стаття нічого не варта, але, напевно, це проблема, що велика частина (й не гірша!) української літератури пишеться російською мовою .

Книги Фрая (російскою) тут:
http://lib.ru/RUFANT/FRY/

tysovska - 4-8-2004 у 14:15

В інтернеті є дуже мало, порадити можу хіба що сайт часопису "Сучасність":
http://uvkr.org.ua/suchasnist/
Там є, до речі, і романи Шкляра, і Євгенії Кононенко (т.зв. "масові" книги), і є також "елітарні". Взагалі журнал непоганий, навіть дивно, що в вільному доступі - не за гроші.

Dmy - 4-8-2004 у 15:47

Цитата:
Першим відправив користувач Андрій Корж
> А хто тоді такий Макс Фрай

Макс Фрай (Светлана Мартинчік) - письменниця з Одеси.
Одне з багатьох імен російськомовної української літератури.
Книги Фрая (російскою) тут:
http://lib.ru/RUFANT/FRY/

Та дякую, звичайно, але російською за життя я вже начитався досхочу. Запитував тому, що у статті він (вона) в купі зі Стоговим якимось і ще цим - Акуніним, не пам'ятаю його хвамілії, подані як щонайменше три Гемінгвеї. Добре, що хоч з Одєси. Раптом у пані справді талант, тоді, невтомно працюючи над собою, вона може колись вивчить мову і прислужиться літературі.

vps - 7-10-2004 у 09:42

Насправді, українська книга сьогодні дійсно перебуває в занепаді. І це наслідок не культурного, а політично-економічного стану держави.

Наталка - 7-10-2004 у 11:03

От якраз зараз - вже ні, не в занепаді. Ще років зо два тому я б погодилася. Звісно, все, що нині робиться у книговидавничій справі - це порятунок потопельників, як справа рук самих потопельників, і держава тут нічим не допомогає, але, на щастя, вже не занепад. :)

tysovska - 7-10-2004 у 12:57

Ой, боюся, що все-таки і дійсно в занепаді, бо у нас практично нема комерційних видавництв. Більшість видавництв без підтримки спонсорів не може вижити. Розпочинаючи нову серію, видавець майже ніколи не може гарантувати, що вона продовжуватиметься: це як спонсор скаже. І в нас нема дистрибуційної мережі по Україні, щоб книжка доходила до всіх без винятку читачів. Наклади в 1-2 тис. примірників (навіть Андрухович - накладом 3 тис.!) - це просто смішно для наших 48 мільйонів населення. І наші видавці б'ються лобом об стіну, бо продати, як виявилося, набагато важче, ніж надрукувати.

Наталка - 7-10-2004 у 13:26

2 tysovska: Тут ще проблема в тому, що наші видавці хочуть грошей, авторів і редакторів у одній особі і ще багато чого, тільки продавати книжки вони чомусь не хочуть, хоча це навіть не їхній обов’язок - це їхні гроші. Ось і виходять тиражі - на сльози курям... А книги продаються, я навіть на Форумі спостерігала - є оголошення, є реклама - розлітаються, як узимку гарячі пиріжки. Звісно, Форум Видавців - це раз на рік, а працювати з книгою треба щодня. Хто це буде робити? Держава? Та на фіга воно їй? Автори? Може бути, але коли тоді писати? І що до занепаду я все ж не погоджуюся. Хоча, звісно, Ренесансом це теж не назвеш, як не хотілося б...

сумна - 7-10-2004 у 14:04

Цитата:
Першим відправив користувач Наталка
... працювати з книгою треба щодня. Хто це буде робити? ... Автори? Може бути, але коли тоді писати? ...


Ніколи не забуду, як Костянтин Москалець спалював наклад своєї книги, який (наклад) виявився нікому не потрібним. З видавництва привезли йому, звалили - і роби що хочеш. А "пропихати" якось не в його натурі.

tysovska - 7-10-2004 у 15:21

Цитата:
Ніколи не забуду, як Костянтин Москалець спалював наклад своєї книги, який (наклад) виявився нікому не потрібним. З видавництва привезли йому, звалили - і роби що хочеш. А "пропихати" якось не в його натурі.

Я перепрошую, але такий афронт - не надто красиво виглядає. До речі, в усьому світі продажем книжок видавництва не займаються. Для цього є книготоргівельні фірми й книгорозповсюджувачі. Ми не можемо звинувачувати (принаймні не всі) видавництва у бездіяльності, бо вони і справді багато роблять для того, щоб на ринку з'явився вибір книжок на різні смаки. І я поважаю братів Капранових за те, що вони саме прагнуть налагодити книгорозповсюдження по Україні. Я вчора по роботі зустрічалася з одним українським дистрибутором (харчова галузь) і чула захопливу історію, як протягом 13 років вони з одного київського кіоску виросли до найбільшого розповсюджувача по Україні. Тобто, якщо Капранови почали років два-три тому, то за десять років ми, дасть Бог, матимемо нормальну книжкову мережу. А якщо тим часом з'являться й інші зацікавлені!..

Наталка - 8-10-2004 у 09:54

Зараз цим мають займатися саме видавництва, і те, що в усьому світі вони цим не займаються - це не зовсім правильно. Займаються, бо вкладають в книгу свої гроші, і вже тому зацікавлені її збути. А продають вони її книгарням, посередникам, чи ще комусь - автору, чесно кажучи, все одно. Принаймні, авторам вони не кидають тираж на руки з великим привітом, і листи бестселерів формують видавництва. Вони це відслідковують. Автор на Заході живе собі, і горя не знає, бо у нього є редактор, літературний агент, представник від видавництва, тощо. Я не працювала з братами Капрановими, тому можу лише приєднатися до поваги пані Тисовської до них, рівно як і до всіх видавців, які взагалі випускають книги, але якщо мережа книгорозповсюдження зруйнована, то її треба відтворювати, як це, наприклад, роблять ті ж Капранови. На щастя, з практикою віддавання тиражу автору з дружнім побажанням "роби з ним, що хочеш", я теж не стикалася. І я не звинувачую усіх в бездіяльності, я бачу те, що бачу, а називається це "тенденція, одначе". Хоча останнім часом справи йдуть на краще, чому я й писала, що на занепад не погоджуюся. :)

tysovska - 8-10-2004 у 10:47

Пані Наталю, мені доводилося спілкуватися з закордонними письменниками (канадськими й американськими), тому можу стверджувати, що райдужна картина їхнього життя, яку ви намалювали, не зовсім вірна. Я особисто в Канаді була на презентації поетичної книжки одного автора, який власноруч змушений був розповсюджувати наклад. Насправді з продажу своїх книжок у світі можуть жити одиниці авторів. Наприклад, Томас Кінг, який у Північній Америці зараз - автор номер один, чиї книжки уже ввійшли до шкільних і університетських програм, продовжує викладати в котромусь канадському університеті, бо насправді його шалена популярність великого зиску йому не принесла. І з агентами не все так гладко. Саме тому, скажімо, "Penguin Books" час від часу у своїх філіях, кожна з яких займається публікацією книжок конкретного жанру, відкриває для авторів вільний доступ для присилання творів - тобто, сам видавець далеко не завжди хоче користуватися послугами агентів. А ви зайдіть на сайти молодих американських письменників і почитайте листи тих авторів, яких агенти обманювали. Та там є цілі переліки агентів, із якими не рекомендують мати справу! І в Росії, скажімо, "Ексмо" за першу книжку автора при накладі 10 тис. (це звичайний наклад для першої книжки) платить 7 тис. руб., тобто, на наші гроші, 1260 грн. Чи адекватна це оплата за кілька місяців праці? Тому я все-таки виступаю за те, щоб кожен займався своєю справою: видавництва - виданням, продавці - продажем. А автори мають усвідомити, що з письменницької праці зможуть нормально жити тільки одиниці, тож і вирішувати треба, чого більше хочеться: грошей чи творчості.

Наталка - 8-10-2004 у 11:12

Та я й не малювала райдужної картини, а зобразила схему, за якою звичайно працюють закордонні видавці. На рахунок одиниць, які можуть жити з продажу книжок - вибачте, не згодна, це не одиниці, я також особисто знайома з американською авторкою, яка, продавши свій перший роман у бозна якому мохнатому році за 7500$, вирахувала, що, пишучи два романи на рік, вона зароблятиме більше, ніж вчителюючи, і кинула цю справу (викладання). Очевидно, що скрізь є проблеми, але я не підтримую ту точку зору, що видавництва мають видрукувати книгу, скласти руки і чекати вдячних посередників. В нашому цирку такого номеру все одно найближчим часом не планується, а таке заняття "кожен своєю справою" обертається тим, про що ми говорили вище. Всі займаються своєю справою, тільки автор - не своєю. (імхо)
Обирати, чого більше хочеться - грошей чи творчості... оце, на мій погляд, дійсно не коректно. З чого обирати? Або пиши, або заробляй гроші? Письменницька праця - це така ж сама праця, як і будь-яка інша. Якщо людина здібна і працьовита, чому вона не може жити з творчості? Я розумію, це наші реалії, як зараз модно казати, але сам підхід мене вбиває. Ми ж не говоримо лікарю: "обирай, чого тобі більше хочеться - грошей чи людей лікувати". Я далека від мрії, що за видані твори буду гроші лопатою грести (це теж не в нашому цирку), але сама постановка питання мені не подобається вже років десять. Хоча це нічого не змінює...
І в будь-якому випадку видавництво має рекламувати свої книги, якщо бажає зацікавити ними бодай тих же розповсюджувачів (знову ж таки, на мою думку).

tysovska - 8-10-2004 у 11:25

Ніхто не каже, що видавництва, надрукувавши книжку, мають скласти руки. Але схема роботи видавництва за кордоном дещо інша, ніж у нас. Надзвичайно рідко видавець на свій страх і ризик видає щось, на що нема, так би мовити, попереднього замовлення книгорозповсюджувача і, таким чином, ринку. Тобто, якщо автор невідомий, найчастіше він має написати щось у жанрі, який зараз має популярність. Якщо автор з іменем, видавництво може ризикнути надрукувати будь-що, що він напише, але це все одно ризик, бо ось свіженький приклад: є такий аменриканський письменник Дон Делільйо. Він написав десь п'ять книжок, усі вони були бестселерами. Критики захлиналися від захвату. Минулого року він випустив нову книжку, яка просто з тріском провалилася. Тобто, видавець на цьому дуже сильно пролетів. За кордоном усе диктує ринок, і 99% письменників змушені жити за законами ринку (і душити творчість).

Наталка - 8-10-2004 у 11:36

Цитата:
Першим відправив користувач tysovska
Надзвичайно рідко видавець на свій страх і ризик видає щось, на що нема, так би мовити, попереднього замовлення книгорозповсюджувача і, таким чином, ринку. Тобто, якщо автор невідомий, найчастіше він має написати щось у жанрі, який зараз має популярність. Якщо автор з іменем, видавництво може ризикнути надрукувати будь-що, що він напише, але це все одно ризик, бо ось свіженький приклад: є такий аменриканський письменник Дон Делільйо. Він написав десь п'ять книжок, усі вони були бестселерами. Критики захлиналися від захвату. Минулого року він випустив нову книжку, яка просто з тріском провалилася. Тобто, видавець на цьому дуже сильно пролетів. За кордоном усе диктує ринок, і 99% письменників змушені жити за законами ринку (і душити творчість).


Ой, ну чому відразу душити? Я бачу, що ця дискусія далеко може зайти, а по суті буде переливанням з пустого в порожнє. Я вже все сказала, хіба додам, що десь ринок душить творчість, а десь юрбами ходять невизнані генії, які у романах пишуть приписки в кінці: "Кому не сподобалося, той сам дурак" (їй-богу, бачила на власні очі). Їх нічого не душить, навіть власне сумління. А що до західної системи книговидання і книгорозповсюдження, то кожна медаль має дві сторони. Не буває абсолютно ідеальної системи, взагалі не буває нічого абсолютно ідеального. В при кожній системі знайдуться люди, які залишаться такими, якими вони є, і в творчості, і в житті. (За яскравий приклад можна взяти музичну ситуацію в сучасній Україні). :)