Наруга над українською казкою

Диверсія!

У тижневому числі г.„Високий Замок” порушено тему зухвалого плюндрування українськості її підступними ворогами: “дехто” вирішив бити „в корінь”, в душу нації – взявся по-своєму переписувати народні казки, на яких – будь-де в світі – виховується кожне покоління того чи іншого етносу! Спотворення українських народних казок вражає: там вбивства, кров, ненависть. Одно слово, негативні емоції, які так нищать ще несформовану свідомість дитини...

Ті „казки” я найшов на сайті якоїсь «Дем’янової» (так і хочеться сказати «Демьянова Слобода»...), а точніше - тут. То – вона, якась Свєтлана Дєм’янова, яка зі своїм чоловіком Владіміром Стєблянком (?) та їхнім сином (?) Сашунєй Стєблянко називаються «АВС» (А-Ве-еС? А-Бе-Це? Ей-Бі-Сі? – кат його зна!..). „Вона” банківський працівник, рядить ринком FOREX; „Вовка” (який підозріло схожий на нашого брата-палестинця) – хірурґ, а обоє з дитиною живуть „в Кієвє” і „адамашнівают укрАінскій язик”.


У Донецьку українські казки „переписали” на трилер

--------------------------------------------------------------------------------
Колежанка показала мені дитячу книжку “Мої улюблені казки. Пан Коцький та його друзі”, видану у видавничо-книготорговельній фірмі “Сталкер” у Донецьку. Цю книжку придбала в одній із львівських книгарень для своєї доньки. Звісно, не перечитувала, що усередині.
Ориґінал у г.„Високий Замок”.

Через кілька днів дівчинка прийшла до мами зі словами: “Це не казки. Це якесь знущання”. “Пана Коцького та його друзів” я перечитала за ніч. Через кровожерні подробиці кілька разів хотілося назавжди закрити цю книжку, призначену, до речі, для дошкільного та молодшого шкільного віку (так зазначено в анотаціях). Наші добрі улюблені з дитинства українські народні казки перетворили на “трилер” – приправивши каліцтвами, похованнями замордованих і ріками крові.

Розкриваю першу-ліпшу казку...

Казка “ Мавпина любов” навчає дітей, як не можна поводитися. Після сварки з братами і сестрами найсильніше мавпенятко “побило інших четверо; котрим ударило до землі, кожне викинуло надвір перед дуплом. Всі четверо були убиті, а одно живе”. Прийшла мавпина мати і сказала: “Мені були всі однаково милі. Я була би всіх вас рівно обділила!”. Далі вона “провчила” неслухняного сина. “Вхопила мати й те п’яте, гепнула ним до землі… Так мати робить із недобрими дітьми”, - резюмує казка.

Казка “Змудрована мавпа” (там же) розповідає про безглузду смерть мавпи, яку обхитрив лакей. Цей лакей “…задер голову та й лезом шморгнув собі по шиї. …А мавпа собі бере та й голиться. Підголилася, пошурувала вістрям по шиї, кров її обілляла… Мавпа загинула”.

Казка “Насмішливе слово” – “притча” про оленя, для якого пережити поранення легше, ніж образу. “Олень задрижав з досади і каже: “Зроби мені сокирою рану між рогами”. Та й пригнув голову до чоловіка. Той довго вагався, але в кінці тюкнув сокирою рогатого, і в ту ж хвилину полилася кров, аж до половини високих дерев”. “Дякую тобі за послугу”, – каже поранений. З казки “Чоловік і гадюка” - “Дитина (воно дурне) лоп ложкою ту гадюку по голові, а гадюка не стерпіла й вкусила дитину за руку.

Дитина смертельно зойкнула і впала. Господар вбіг і спересердя вдарив гадюку – відбив їй хвоста. Дитину поховали, а гадюка полізла геть з хати”. З казки “Як старий пес вовка вдавав”: “Кінь… його тріснув в лоб – аж перекинувся той псисько, кров його обілляла всюди”. З казки “Лисиця, що мала мішок хитрощів, і кіт”: “Лисичка-сестричка попала псам у зуби. Кіт гукнув з дерева: “Пані лисице, розв’яжіть мішок із хитрощами!” Лисичка не відгукнулася, бо вже не було як: язик задубів, очі в неї посоловіли”. В казці “Провчений журавель” читаємо подробиці кровожерного обіду. “Дикий кабан натрапив на здохлого зайця і почав його ковтати. Кабан зголоднів, гаразд не пережовував, ковтав цілком. Одна кістка з заячого плічка, не перетерта зубами, попала йому в глотку і стала впоперек”...

А ось улюблена “Коза-дереза”, яка закінчується перемогою добра, а коза покарана. Дід, котрий, пам’ятаємо, завше просто виганяв свою родину з дому, тепер... убиває її. Запідозривши, що старший син погано пас хитру козу, він “взяв того сина і убив, та й зарив під корито”. Наступного дня після скарг кози-дерези дід розправляється уже із другим сином – “взяв і того сина вбив і зарив під корито”. Так само поплатилася життям через козу і дідова баба.

Убивство – скрізь, де лише можна його вплести. У казці “Як півник вигнав лиску з зайчикової хатки” головний герой – півник – також проливає кров. “Лиска вибігла. Він (півник) її зарубав косою і став з зайчиком жити і поживати і добра наживати”.

Ось починається ще одна відома українська народна казка “Дід, баба і курка ряба” (там же). “Був собі дід і баба, була у них курка ряба. Знесла вона під жорнами яєчко. Бігла мишка, хвостиком яєчко розбила. Мишка скаче, курка кудкудаче, дід з жалю повісився, баба пліт підперла”. Далі – гірше. Довідавшись про історію з розбитим яйцем, заєць обриває собі хвіст, вовк обриває собі вуха, дружина священика намагається втопити в помиях власних дітей. “Шмик одну дитину в помиї, опісля другу… Діти кричать. Прибігає піп, за ноги повитягав, сам насів на попадю: “Що ти, одуріла, добродійко, діти ріднії топити?” – “Коли б ти, добродію, знав, що то зробилось за горе, то ти би і церкву власноручно сам підпалив. Була у баби курка, знесла під жорнами яєчко” і т.д. Піп і кінця не слухає. Закінчується тим, що священик спалює церкву. А потім люди розносять головешки з попелища і спалюють усе село”. “Бо то була перша курка і перше яєчко на світі,” – підсумовує автор.

Можна лише уявити, яку реакцію викличе у батьків, котрі мешкають на Донеччині, така українська книжка з українськими казками?.. Та вони закажуть своїм дітям і близько не підходити до неї, і куплять навзамін старі добрі російські казки.

“Пан Коцький та його друзі”, вочевидь, уже встигли наробити багато зла. Адже мандрують Україною з 2000 року і надруковані, як зазначено, з готових діапозитивів у друкарні видавництва “Таврида” у Сімферополі. До речі, на перший погляд видання не має жодних ознак жорстокості – симпатична кольорова обкладинка, гарні дитячі малюночки. “Міна сповільненої дії” ретельно і, схоже, цілком свідомо прихована.
Галина МИЦЬ

Коментар для „ВЗ”

Іван Малкович, директор видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

Робити коментар на дурість? Краще поспівчувати тим, хто це придумав. У Павла Глазового є відома гумореска “Подивилися виставу у театрі люди. Потім довго про виставу говорили всюди. То велика трагедія, а не просто драма, що такого драматурга породила мама”. Не дивно, що оте видання народилося в Донецьку. Воно породжене отими братками, сленгами, безконечною “шуфутинщиною”. Це не ті основи, на яких повинні триматися мораль, дух. Казки – це те, що нам передано від наших пращурів. У літературі відомі так звані страшні казки, які мають своїх прихильників. І відомі перебріхування. Але, окрім елементів чорного гумору, там має бути багато таланту, ніжності, любові, іронії, сюжету... А те, що ви прочитали, - воно не талановите, а значить, просто дурне, тупе, яке нічого, окрім шкоди, не несе. Шкоди українській мові, українській культурі і українській ментальності. Тут нема нічого, окрім поганого смаку. Воно породжене різношерстим племенем Герострата, яке хоче прославитися не чимось добрим, а тим, аби щось пошкодити, спалити.

І що тут казати? Тільки й лишається надія, що батьки будуть добре дивитися, що купляють (щоб потім очі не повилазили), та й щоб продавчині в книгарнях були свідомі того, що за „продукт” у них є в продажу...