По-е-джаzz-і-я

наша шкіра бавовною стане –
ми ж розляжемось пилом на грушах_

затенетило душу парканами –
жовтовосковим лоном висушує_

губи мокрі дощем профалуємо –
голим голосом вишиєм трубки_

на молочний місяць подуємо –
він же виллється піною в руки...

8 8 8

я сьогодні знову з ними –
я сьогодні знову сам_
на повіки вже озимі
сіла злякана оса_
власні ліки – масні рими –
знов на гудзику коса_
осінь рипає дверима...
осінь – творчості васал_

і повіку наче злива –
равлики чужих очей –
повертаються із ниви –
сонце в ріжки їм пече...
я вже трішки знову з ними –
я потроху знову сам –
заховали в торби сни ми
і в кишені небеса...

8 8 8

він вміє перемикати кана ли
ли пень серпeнь вере сень
сень йоре випала отру та
та я залишив то для вас
для мас вірші маску для she
ши зоїд радості на мить
мідь топлена на очі
хочу в гори там свіжо
ріжуть ріки зем лю
лю блю дивитись наче ніж крізь мас ло
ло патою минуле між лопатки
нотатки для синиці в не бі
бі ль під кри ла
ла ссо
собі
бі й сон
сам на сам
сум за сум
віч на віч
ніч на ніч
чін ан чін
юні очі
ін ю
пророчий погляд
ай лаф ін ю
ю ні фал ай
не забивай у мене цвях
не забивай

8 8 8

заспала фарба на очах
аллах акбар ін год ві траст
пласт зовнішній зсихає в нас
раз і відпав кавалок болі
і кволі гнізда опадають
тримає пір"я на повітрі
в палітрі кольорів на окулярах
в покарах розумієм обкрадання
самопізнання

шість відчуттів
шість міліардів
шість путів

хотів
вітох
іовхт
рисос
сирос
цероз
думок
мок
рих
і злих

ти три
ра
зом
бій
ування
лиш
естірок
і
сну
ванн
я.


8 8 8

сліпа ворожка на троні нічному
простому православному так холодно
і голодно і стукає до неї
ідеї навіть не розбещують
і тещина рука іудаїстки
і аферистки їжу подає
дає, бо знає заповіт старий
рий землю бо трава на смак погана
догана за догану зуб за зуб
губ не торкаючись хреста Христа
не бачить
значить
заходить заповіт старий
рий правду каже
в"яже вузол
хрест на пузо
новому
а новий -
налий води
відчуй себе водою
і риби дай
не знаючи що
бескінечна та буває
і не броди
бо із болота не надоїш
і в рай не попадеш
не зрозумівши раю на землі
в імлі померкли
і померли
дві свічки
що спалив я на столі
зі звички
загубив я зміст в золі

Ворох
не
ворог

Іуда
дай
їсти
і
у
дай
їсти

Іудаїсти
падолистом
лоск
іт
на вістрі
і віск у ніздрі...

8 8 8

Біблія
Колія
І Дия
вол
я
є
у кожному
тотожному
людині
гостинні
душі абрикосові
матросові матросове
кесареві кесареве
по плоті ми колесами
прямуєм до ефіру
де скажем все про віру
і діри залатаємо спасінням
гірчичнеє насіння
крізь камінь проростає
і душі обвиває
є
яловоля
арівіра
яіданадія
бо дух не повія
і не з парафіну
у дзьобі дельфіна
ховаєш ти мрію
я не зот
лію
лію
онлі
ю.

8 8 8
понура ніч вже компостує вечір
своїм не по-собачому шершавим язиком_
а я по-черепаховому - в плечі –
ховаю голови віршових гематом_
вона пройшла осінньою ходою –
мов сонце залишила жар в очах –
а я вкриваю сум дубовою корою
і вибачаю тих – кого вже повтрачав_
8 8 8

я сонце змірюю по пляшкам –
по відзеркаленню зірок –
щербатий місяць мов пророк
мурахам злизує підтяжки_
я тиждень злічую по снам
кайдани бачачи в свободі –
медузні очі повноводі
так інколи потрібні нам –
віддаючи години снам –
вручаючи сусіду паску –
вдягаючи коханій маску –
метал вам на губу мадам
ви лиш такі потрібні нам_
мов д’артаньян несу підвіски
я лісу ковбасу домашню
і від вогню веселосажній
всі очі змірюю за тиском_
у відзеркалення зірок
занурююсь немов у ванну –
ідіть всі геть – моя нірвана –
мій недописаний листок_

8 8 8

до мармеладу вимерзле шосе –
тремтливий жур в очах осінньоребусний –
а вітер – мов дідусьо джо дассен
знов підвиває саундтреки
нашим снам тролейбусним_
а люди – ніби клаптики троянд –
всі розфасовано мовчать в шматочках ваз_
хіба що у мето стара кошолка -
зла – немов воланд
у тебе запитається - ...каторий час... –
до мармеладу вимерзлий анфас
гуртожитку
де на вікні недопалком
вдавився кактус_
губами чавкає спітнілий унітаз
свій ...орбіт вінтерфреш...-
чи скорше навіть ...тампакс...

8 8 8
народження дитини –
ворожа павутина –
всі зліплені із глини_
я не знав слово -звук-
і рухався навмання –
кожен має свою віру...
юнак на ескалаторі –
мов місяць у екваторі
читає лист від матері_
я думав – що я бачив
і рухався...
кожен має свою надію_
ти сам собі є вождь –
мов теплий мудрий борщ –
мов люльки дим у дощ_
я знав що я відчуваю –
ледве рухався...
кожен має свою любов...


8 8 8

паралітичні порухи води_
збираюся і потроху
наповнююся змістом –
мов сумка на передачу –
в додачу
зовсім забуваю
і не бачу
довгої кишки
тролейбусу
і короткого павуття
своїх вій – мрій –
плачу_
відчуваю втому_
повертаюсь додому___

8 8 8
омела зазернилася –
пальці ніг розтають у землі –
отаку б от весняну картину
я повісив на вуса далі_
пальці рук розтають у хлібі –
сонна міль сідає на глину –
в зоопарку людей і амфібій
роздивилися...

сльози макові –
брунька суму вростає в потилиці_
не розбещуйте

бо тритони на вас не дивляться_
брунька ранку шукає озону
і по лисині глобусу плеще –
кожній п’ятниці – мов робінзони
кажем дякую...

8 8 8

ти закричиш вчорашньою росою –
на агрусових листочках_

я буду збирати тебе по гудзиках
на новорічний персиковий торт –

з родзинками – і коли шкірою
заглипає останній поїзд метро –

під льодом заграють сопілкою
шматочки твоїх розпалених персів...

8 8 8

ми всі хворі на пінбол -
ган - котів енд рок-ен-ролл_
хата-тумба мов печатка -
в зиму кинута перчатка_

шматочок осені...
людські відносини...



8 8 8
я розтопився у її очах
немов вишневий конфітюр у молоці_
мої вуста купалися в її вустах
неначе в творчості купаються митці...
сміялось пиво в животі – немов лемур –
дрижало жало у його руці
і щойно завагітнівший амур
вже титри витирав на викидня щоці...

8 8 8
слова
він у потязі вбачив
cтепом
назвав їх трояндовим
по сходам гнилим проваландав
до склепу
мов п’яний мачо
...овва-...
ось так
танцював як трутень
з душі
десь манило медом
зеленим – в сезонних кедах
прошитик
теплоотрутових_
дух
він мастак псувати
і нюхати теплий ладан –
для милої вмерти ладен –
мелодіїї малювати –
поставити свічку...
для мух_
та ба нічого не вічно
пензль оглух...

8 8 8

очі котяться – б’ються крупами –
голос рветься лататтям зеленим –
губи лопають сонними рупорами –
покотьолами ми зажевріємо_
в землю вслюнимося виноградом
і коали залізуть в артерії –
проковтнемо глобус безпам’ятства
він залишиться сливою в горлі...
не танцюємо – самі танець ми –
шпари з серця виягують гори_

8 8 8

розбуваючи душу від часу –
роздягаючи серце від болю –
я виходжу на стомлену трасу
на зупинку автобусу ...воля...

вітер пестить мої легені –
розриває сорочку на грудях –
я уже не людина й не геній –
я озима пшениця у грудні_
і уже я не ключ – не замок –
бо вже сам відкриваю двері_
та чомусь в’ївся в мене квиток
із компостером на артеріях_
мов диявол тортури придумую
потрапляючи сам в своє пекло
укриваюся ковдрою суму я –
та від цього мені так тепло_

я не зняв окуляри болю –
з задоволенням квітки у вазі –
на водійському місці у ...волі...
посміхнувся дідусьо мазох_

8 8 8
...добре спалось-...- питаєш у пальців –
пальці дьоргаються їжачками –
скільки ж місяців ллються у тацю
від долонної панорами_

вранці пальці антени слухають
і хитаються з ними у такт_
розлітаються жовтими мухами –
не втрачаючи з серцем контакт_

...добре салось-... – який в чорта сон –
ти ж проснив цілу ніч без сорому –
ну а пальці з дощем в унісон
гріли клавіші переборами_

...надобраніч – маленькі генії...-
я скажу – посміхнусь солом’яно
і очима – немовби жменями
буду їсти кашу вівсяну_

8 8 8
я дарую
тартанний
волохатий
шморг-
мені дарований_

витягуєш струнне ...ага...
з мочок вух
кострубатим старцем грифованим
б’єш по клавішам прослиненим
стогнеш в нутро теплого бізона
висмокчуєш перса гірко чорносливні...

гострокрисно липнуть – тягнуться ОЧІ
ЧІО – ЧІО
ОХ і ХО – ХОЛ
замкнений в облизаних лаком
жовтковх прапавуттях...

8 8 8

і несуть тебе хвилі у фруктовому цапеліні –
говориш з БОГОМ на коліні –
чумацький шлях за грою в більярд
сміється_
серце ледве б’ється…

8 8 8
я сплю легенями
до верху
соплом у софу
щоб лійково
ковтали виміри
фронтитні пазухи_

а час скрутив у ватний мерехт
надоргазмовий тайфун
тебе –
бо ти – лиш володимирна –
я – хрест – я – мазохіст –
ти – лиш бабуся мазох –
я – твій хист –
ти – всього-навсього митець –
я – гордий сміх і свист –
а ти- банальний блазень –
я – каюсь у вогні –
а ти класичний жрець –
що перетворює всі
образи
в
образи_

8 8 8
ти чом не всміхнешся вмираючи –
в небо втираючи
слід лайнера світлосинього –

не забуваючи про сина –
грає на дримбі – шанує вівальді –
то чом не всміхнешся вмираючи –
не бачив мальви на мальті –
чи сум дістає – роздираючи
косою нитку на гудзику –
хотів би під схожу музику...
всміхнутись конвалійно – ніжно –
згадавши – на тому тижні –
питав я душу розкнижену
останній жовточок здираючи –
...ти чом не всміхнешся вмираючи..._

8 8 8

втомився бачити в обличчях сковорідки –
що смажать яйця власних почуттів –
а вакуум одержаних листів
мене заплутує у волейбольну сітку_

цей гоголь-моголь фраз – віршів і штампів
на мене одягає плеєр – заганяє в ліс_
вогонь мені дає той неповторний peace
якому заздрить електрична лампа –
мов дамба регулює настрій м’юзік
горить у ватрі все – листи – поеми –
палають власні псевдо – теореми
і стогне дим в нутро моїх ілюзій...

8 8 8

кратеролюками
ноги кохаються в спасівських вишнях _
ніжними внуками
зорі за пазуху з білими віршами_
вогнецілунками
пахнуть лаковані жовті гітари_
серцепакунками
вечір обтілює всі тротуари_




8 8 8

у грудях
вигріваю щирий біль озоновий -
у людях
шамкотіння слів про власний глузд-

і нікотинна тиша робінзонова
жовтком обмазує
куточки
вуст -
мов хліб оздоблює невмілий пекар_
напівпрозору радість - вкрадену в медуз
мені дарує київський аптекар_

8 8 8

...так пахне лиш розмоклий олівець...

куди ти дивиш ся – чого чекаєш –
з горнятком кави і без годинника
можна відчути себе володарем
своїх набряклих ілюзій_
власну планету - в придуману лузу_
для себе ти і селінджер і лем_
зіниці – вишні в глеці молока –
ти їх до кісточки вбираєш...
обожнюю ранки зі смаком
розтопленої свічки –
ще коли черепахи лізуть
до твоєї кватирки –
і – посміхаючись – забувають
про висоту _
платівку послухаю завтра –
сьогодні лиш розпашіла ватра –
недопалки чекають урн –
розмоклі шваблики без сірки –
запаперовані полички
і власне звечоріле зітхання...
люблю я такі хвилини –
саме в такі моменти
амелі вперше цілує збентеженого
фореста гампа - і вони –
посміхаючись – відчувають
аромат закоханого подиху_
куди ти дивишся – чого чекаєш –
а воно крап – крап – і все
на папір –
вірш –
вір –
ві – за – ві...
крап –
крап – Ка_

8 8 8

я почуваюся мінотавриком
у лабіринті чужої невдачі –
ловлячи шапкою зоряні яблука –
лишаючи другу смачні та гарячі_
я почуваю себе під наркозом –
мене оперують сльози-стажери –
витягують з мене морозяну прозу
і розливють собі у фужери_
я покохав не квітарку – а квітку –
молюся не Богу – а срібній іконі –
і тільки до мене щоночі у шибку
злітають наїстися віршами коні_
небопідкурюють змучені фабрики –
вранці з цигаркою заспаний я
знов почуваюся мінотавриком –
що вдієш – у кожного доля своя...


8 8 8

...метаморфози...

дивлюсяна твої губи – очі
і відчуваю себе в твоїй утробі –
кричу звідти тупаючи своїми ніжками –
дьоргаючи по матроськи
за канатики пуповин –
-футболістом буде- кажеш ти –
а мені звідти все чути_
-от наївна- думаю я –
медитую там на теми сенсу та сексу
животіння в цьому світі –
слухаючи як твоє серце гупотить
мені в тім'я_ по жилах
розтікаються твої еритроцити_
чую музику – яку для тебе хтось грає
на синтезаторі...

8 8 8

Зажевріли ливнем очі Божі
Живіт ще повний
Як можу збагнути
Ти я вони теж буває наїдаються
Чи існує чи ще снує ну є
Each чи біс
Чибіс літає високо високо
Але лелека живе тільки для одного
Одної ми всі маленькі Ної
Колись збагнем коли парами
Вже сиві посідаємо в ков-
Чег Че Гівара теж колись
Варив гречку і думав як
Покурити на самоті
Ті хто каже пашлі іграть в снєжкі
Теж багато відчувають може й більше
Ніж ножем по пальцям калині
Лине невідомо звідки ця гематома
Як втома згустком рветься
Навіщо?
На віру?
На вітер?
На ві –
за-
ві!

8 8 8

Серце перетікає в сон
Це коли в потилицю
Дивляться ти лиця не бачиш
Мариться шах мат
Риця лиця
Жарко коли дощ по очам
І не знаєш кого заспокоїти
Себе чи дощ
До щему цвяхом у долоню
З лона в лоно
Вибираєш шлях
Люх плюх плюх у диван
Мов сірник у калюжу
Порція диму
Порція дами
Порція дому
Терція
Це ти і я
І неба потреба.

8 8 8


Скотилася весна краплею по лоні
Боже вільної мавки
Напилася нею спрагла потопаюча
Може сьогодні ранок пальцями
І по моїм очам проведе
Я не збагнувши що це
Зустрівши гіпсі у метро
Скажу що п’яна весна вже лизнула
І мої лопатки
Якими очима я завжди дивився на вітер
Та заздрість то лиш форма поваги
В зіниці літер рівноваги

8 8 8


Я чую власне сонце з диктофона
Малює навіть Моцарт в самоті
Коли ти натискаєш плей на свічку
Трембітами вриваєшся в затемнення
Всіх циферблатів сірників і цигарок
Затемнення годинників у Києві
Листок паперу то є лиш нічне повітря
Зелене зеро на рулетці олівця
Автобусом по нігтях їде совість
Прощання то лиш victim зустрічань
У чані нікотинових мовчань
На грані павутинової злості
Ти йдеш по власній балюстраді без вагань.


8 8 8


Долоня на вікні
А через скло іще одна
Я так казати на добраніч звик
Свіжо

Знімаю маску з днів
Як фарбу з полотна
В подертий записник
Усе нанижем

Долоня лиш на склі
На дзеркалі відносин
Ти ж відчуваєш теплу кров свою
Ігристу

Валети й королі
Горять у ватрі осені
І виринають босими
І чистими...




8 8 8


Люблю рубати дрова в самоті
Замурзаний від поту і наснаги
Звитяги чи сміливості не треба
Тоді є лиш сокира дерево і Бог
По венах лупить серце батогом
Немов фотокартками ночі й очі
То гомоном то тишою говорять
Пророчі дрова і заліза благодать
І зверху в тім’я твоє щось пірнає
Неквапно й тихо мов сльоза в ріллю
І Раєм називає звичні речі
Люблю коли мене рубає в самоті


8 8 8


Не вірю в чисті вірші
She хер і ззаду
Коли стріляють
Прямо вперетинки барабанні
Я теж колись лежав у ванні
Тільки без лез але чим вони гірші
Білі вірші як білі вишні
Він теж
Та і що
Таких вибирають
Вимирають
В Імірати
Гон-Конг чи Женеву
Женем ми скотину
Людину до тину
Косоокого в хату
В Італію Шеву
Аномалія?
Про що я?
Не просто
Збагнути цю павутину
Я дякую Леву
Хоч трохи і млосно
Люблю Україну.

8 8 8


Буває ніжно-ніжно
Коли кухонна мова
Кладе до кухля
Сала з цибулею…
Електрика до шкірочки…

Місто шукає на тобі
Носом молоко як щеня
Заливаючи в тебе
Вранішню каву
І пхаючи до рота цигарчину

Вчора забув одягнути обладунки
Не поранений але сірий від бруду
Лежав обпікаючи себе магмою
Телефонних дзвінків
Не хочу жити до вінків…

* * *
Т.П.
Я сьогодні знову, лягаючи спати,
Відчув на лопатках рожеві крила.
Ти притули вухо до мого серця
І теплими очима послухай,
Як риби цілують стінки акваріума.
З почуттям сонетного захоплення
Купаються в меду, мов закохані комарі,
Згортаючи губи у трубочку,
Висмокчують жир по чужих тарілках.
Тим часом вітер відносить геть
Мрію юної скрипальки.

* * *
Кисла струна, захвилена потоком парфумів.
Мить. Зафарбованість побіленості.
Сріблясті очі тротуаряться квітно
Свистом закоцюбрених равликів.
Дощ просерединив зелену ненависть дошки.
Зафотографленість піднесеності.
Лелечий нектар. Колючість. Хлоп. Розпач.


* * *
На губах росяна останність,
Замріяна, немов кошеня гарячим носом
Шукає молоко,
Таланно свіже, мов туман.
Я відчуваю, як вологість цілує мою легеню.
Знай, за рутою я не піду, я полечу
Пелюсткою квіту акації,
Що змахує
Своєю розвітреною повільністю,
Прозозуленою ароматом гірських очей.
Власний подих. Затепленість. Сум.
Світанок, а пір`їнки фламінго
Летять на землю рожевою легкістю,
Сонно кліпають і кажуть: “Дякую”.


* * *

Сум тонічний пухнасто п`ятиться,
З морем радиться, намистується,
То рознебиться мрієплинно,
То пастьориться, віддаляється.

Розкульорено, затенетено
І розтопленим променем плетено.
Пульсосердно й трохи дивно,
Імпресивно…

* * *
Міль лізе по плінтусу урбним мелопиком
І пуфтими лапками сумливо флориться,
Салатиться-мріється фтанчатим лобиком:
Смугастопухнастою дзилкати проситься.
Літати їй хочеться вранці веселою,
Піднесенольопною щемно зафліпатись,
Зарайдужнорельною слемно веселкою
Принесеним медом у дзбані засіпатись.

* * *
Цікаво думати про міри…
до щему цікаво!
Вперше відчути фіолетового метелика,
Що затенетився в антенах,
Згадувати, як миттєво костьолиться загадковість
У прозублені нігті секунд.
Цікаво, немов Ейнштейн,
Заплутуватись, хоч і у травневих,
Але своїх бровах…
Дивно слухати заважаючий дзенькіт мухи у шибку,
Що зважено проростає диригентською паличкою
Прямо крізь паркет.
А всі сидять і дивуються :
“Чому він так пишається тим,
Що у нього у квартирі зажолудилося стомлене стебельце?!”
Не питайте чому,
Я жду коли воно навчтиться грати на волторні

8 8 8
мізинцем ноги у кишечник
ліхтариться думка мов потяг
і бачу вилазить дитяча голівка
бджолина і лиса з троянди твоєї

по плитці пастьоряться вени
і паряться шкірки з картоплі
і наче сьогодні так само як вчора
невпинно хотдоги кусають нікчеми

в обличчі комахи себе впізнаю я
а може у квітці забув хтось люстерко
я тричі йому посміхнувся
та схоже мене не злякався едіпчик

та зараз для мене гарніють потвори
кидаю у шапку їм дєнгі й пєчєнье
бо нині кохаю я дівчину хвору
бо нині я чемний...


8 8 8

Серенади
співають гриби псилоциби
Канонади
стріляють павуттям у муху
Ноги
плавають в глею мов стомлені риби
Доги
теж мають брутів по духу
Ти раптовий
Мов зітхання трьох ніцше у банці
Гоноровий
кожен з них тільки третій то справжній
Знов шукаєш
змісти в колах на каві у склянці
Відбиваєш
філістерські думки і фрази поважні
Мов пантера
закохалась ти в мауглі з ватрою в пальцях
У паперах
засинає негострений погляд коханця

8 8 8

заговори мене заговори мене вчорашнім ранком

і гарбузовим духом зашепчи

заговори мене мов вишиванку

сльозою дівчина закінчує вночі

задуй задуй мене мов рану на коліні

немов монашка свічку задуває

задуй мене немов на полонині

бджола на квітку польову сідає

замрій замрій мене мов каравеллу в піні

як виноград замріює тепло

неначе голос рвуть вітри осінні

мов яблуко у листі пригнило

переночуй мене переночуй кохана

як вітер що засурмлює зима

немов гарячий сніг що в роті тане

мов птаха що сідає у туман...

8 8 8

кидати дротики у плівку часу
сушити зорі на плечах негроїдної ночі
чіпляти целофан повітря на легені
ні просто не проснутись тут
пут не мати там отримати своє
фойє тамтами ангели і передайз
легалайз всієї істини без сатани
та ми та ні та ви лови
вихвачуй кожен те що заслужив
жилети маски пудра совісті
тілесні псевдо я і ніби ти
тире всіх вуст і коми сліз
істерики америки ямайки
страйки тівіаудіосвіт
it she he стоп
на лоб тавро за скоєне
не треба слухати зелені сни
в них Слова не знайдеши
камо грядеши
без меж
ні ми
ні мі


Полотно ( пластична розповідь )

Мої п`яти огортають рожеві язики – теплі , як ото домашній хліб. Я обережно ступаю… напевне, боляче, але мені вже не сумно.
Не дають спокою окуляри. Плаваючи в олії білими бульбами, відбивають тисячі галактик. Звичайні сонячні окуляри. Опуклі. Дивляться в дзеркало, сміються, немов у театрі і просять написати з ними поему.
Мить. Дві. Що, соромно? Злітають у небо тисячі в`язальних спиць. Не будьте здивованими, у них у кожної є свої щільники. Вони кажуть, що вони полотно. Я питав, до них також проосилися окуляри, але вони не змогли відчинити двері. Забув запитати, чому їм так подобається ставити три крапки. Три крапки. Не просто три крапки – три місяці, вологі, знаєте, як буває глянеш – грають арфами у струмку. Три крапки – три сонця, з лицем нещирим, аж помаранчевим.
Тримаю свічку, а букви рядок за рядком «кап» на руку – серпнево гаряче, але ж цікаво, що потім дивишся, а на теплому воску, немов на папірусі вже відбилася кожна твоя жилка. Жаль, що віск такий крихкий. Інша справа сталь: капне і залишиться злитком назавжди, одне тільки погано – надто гарячі краплі (та ще бува і заіржавіють). Отак стою повільно, а свічка витікає вниз до пальців ніг, залишаючи медові печаті на підлозі. Імпресивно…
Спітнілі спраглі ноги, облямлені воском, вони також полотно… Вони кажуть, що люди виглядають зовсім по-іншому, якщо на них дивитися нігтями з підлоги. Ти їх ніколи не зрозумієш, бо в них в печерах нігтів луна має аромат магнолії. І ти смієшся, бо більш ніхто про це не знає.
Ідеш отак, піджбурлюєш різний непотріб ногами, хоча сьогодні я дуже злякався, бо наступив на чиєсь фото. Йому напевне боляче. Хоч різні бувають фото, адже фото це також полотно. Але я зрозумів, що ця картка - історія – пожовкла, потріскана. Цікаво, правда ж , все, що пожовкле й потріскане – історія, якщо навіть і не полотно. Але жце – полотно, і незвичайне – достойне пензля Рєпіна, але ні в якому разі не Пікассо, внього занадто довгі кігті на пензлях. Хоча Пікассо – це не просто іСтОрІя, це ІСТОРІЯ (дивно, але його полотна непожовклі й непотріскані, може, гарно реставровані.) Реставрація – цікава штука, адже можна прифарбувати жовтий колір в помаранчевий, і ніхто не помітить, крім по-ло… тссс…
Цікаво, а птахи мають окуляри?…Сьогодні зустрів одну, шкода тільки фіолетову (але ж фіолетові птахи також полотно).Грається ось так очима, мов глобусами, так глобусами – але ж чи Місяця, чи Марса. На Землю не схожі – надто живі. Так от, сидить, грається і ні на кого не зважає, кажуть, що вона думає, що в її очах увесь світ (правда, звідки вони можуть знати, вони ж теж…тави й самі знаєте). Дивна річ, але я помітив, як вїї очах пролетів Чибіс, а може, то Ракета…хоча надія більше схожа на Чибіса. Якби ще трохи палітри…
3,9,12,888.Отак сидить і мокрими губами роздавлює мокрі бубки винограду. Вкриті пилом, вони здаються маленькими пустелями, але ж яку оазу вони відчувають у собі…Теплі, нагріті до тридцяти семи. Можливо, у них температура…але ж їх ніхто не вважає полотном.
Коли я запитав у Тенеси (зовсім забув сказати, так я величаю птаху) чому виноград прозорий, вона відказала, що в неї є губи, бо вона ж птаха фіолетова, до того ж вуста оранжеві. Мало я бачив таких дивних птахів, але добре, що перша саме вона, краще запам`ятаю (у мене така стрічкка фільму!.. не дивлячись на багато дірочок у кюветах.
Сьогодні я дізнався, що таке дзьоб. Мені казали Тюліпи, що вони бачили багато таких, алеж вони були набиті сіллю. Засмаженою, гарячою сіллю. Я добре знаю її запах, в дитинстві бабця мені нею гріла ніс. Справді, миттю пізніше, я зустрів ще одну птаху (погано, що тоді я ще не знав про сіль у дзьобі, але я одразу відчув її запах і ніяк не міг утямити, що це було насправді).
Добре, що я зустрів її, з розмови з Цією я дізнався, що сковорідка. Гаряча сковорідка зі шкварками : “Шквуль-сквір, шквуль-свір”. Кожна птаха любить яєчню, але кожна по-різному. Дехто на два боки, а є що полюбляють потім вимазувати жовток чорним хлібом, чи булкою. Цією просто жарила, вдихала аромат підгорілого білка, а потім виїдала розвуглені шкварки, а яєчню просто залишала на сковорідці. Різні бувають птахи, навіть і не фіолетові. Хоча це ж не квиток. Квиток – це ті, хто жарить яєчню на два боки, позбавляючи її зору. Тоді лежить таке собі більмо в тарілці і не знає, як потрапити до рота. Так ця птаха не квиток. Квиток – це ті, кого просто засалять під час сеансу, а потім, в кращому випадку, піджбурлять на смітник, а то й кинуть у калюжу. Хоча знав я одного Тюліпа, він приклеював квитки на стіну засушеною плівкою з молока. Його право. Він вважає себе полотном, як не дивно, але я й сам з цим тепер погоджуюсь, може, просто, зі звички? Отак сидиш і зі звички продавлюєш соломою дірочки в пластиліні, та що вам казати… ви й самі не раз бачили, як горить пластилін. Отак : “Фліп-фліп”- переливається, грає всіма кольорами райдуги, адже в кожного вона має свої кольори (у мене їх вісім). Так, саме “райдуги”, бо “веселки” надто зі свистом, а у нас пластилін палає і грає кульорні ноти на фаготі…
Одне тільки погано – потім виймати бабінові стрічки з рота. Я ніколи не жду поки її багато набереться – потім надто важко говорити ( позастряєв зубах і награє свої мотиви).От як у Тюліпа ( ви вже з ним знайомі), так у того з рота плівка котилася цілими мотками, вже стара, просочена наскрізь слюною… Одним словом, що вам казати, ви не раз бачили, як горить пластилін…пастьориться різними півтонами, щось схоже на авангард (тільки не забувайте про кігті на пензлях)…Цікаво, нам завжди в дитинстві подобалось дивитись на палаючий пластилін. В дитинстві так хотілося написати про метелика на фоні гойдалки, що зі скрипом ріже простір. Сьогодні я підкинув у вогонь ще й фото (пам`ятаєте ту маленьку історію), адже йому самому сумно, а разом вони - полотно. Справді пульсосердно дивитися, як фото починає розплавлятись зсередини, так, саме розплавлятись, закутане пластиліном, наче по шматочку хліба розтікається згущене молоко. Не турбуйтесь, разом з ними буде все добре, адже разом вони – полотно. Вони не диптих, вони одне ціле, мов дівчина на кулі…


Text