"Галереї щастя" в соцмережах

Десь у нетрях інтернету натрапив на подібну думку, до тої яка викладена далі в дописі (на жаль не зберіг джерело).
Про що мова? Мова про самооцінку людей, точніше їхнього благополуччя і про те, які проблеми теоретично може породжувати соцмережа з її фотогалереями.
Як би там не було, світська людина (не монах, не схимник і т.п.) оцінює своє життя у порівнянні з життям інших людей. У принципі це є благо. Ми ж повинні звідкісь дізнаватися, що можна жити краще - бути здоровшим, чи з'їздити відпочити, купи авто невідомої нам раніше моделі... Це стимулює, підтримує людину у боротьбі з лінню.
Але людина мусить розуміти, що і вона не пасе весь час задніх. Фактично самооцінка формується з двох каналів: оцінки інших людей, автономна самооцінка в порівнянні з іншими.
Людина потребує додатньої самооцінки. Інакше життя може стати немилим, руки опуститися...

Зупинимося детальніше на другому каналі - автономній самооцінка в порівнянні з іншими. Він важливий, якщо він підтверджує думки інших щодо себе, людина знає на чому вона стоїть.
У реальному житті, до останнього часу людина переважно оцінювала інших з реального спілкування. Звичайно кожен хотів виглядати краще в очах людей, але все таки... Багато речей не замаскуєш.. І під "косметичними" плюсами завжди "просвічував" реальний стан ... Ми бачимо, що співрозмовник втомлений чи постарів, що його костюм не зовсім новий тощо. Усе це дозволяло реальніше відчути стан іншої людини, об'єктивізувати її реальні досягнення та можливості.
Я не говорю зараз про злорадство чи заздрість, вони поза дужками. Чужим проблемам можна співчувати, а можна радіти. Мова не про те, а про те, що в реальному спілкуванні людина відчуває повно життя, у тому числі те, що можливості наші обмежені, час неминуче плине своїм ходом, на долю кожного випадають випробування... Життя на цьому світі справді таке, і добре і не дуже. У цьому можливо і є естетика цього життя.

Ну це все вступ.
А тепер уявимо себе на місці юнака, який ще не познайомився з життям інших людей в реалі достатньо глибоко. А завдяки соцмережам - може і ніколи вже не познайомиться. Його переслідує віртуальне спілкування, особливо "галереї щастя", де близькі і не дуже близькі люди (у багатьох число "друзів" вимірюється сотнями) вивішують свої знимки. Абсолютно природньо, що людина вивішує знимки, де все ОК, де вона красива. Знимки з відпочинку, з забави, з зустрічей з відомими людьми, знимки з коханими... Ніхто не розміщає знимок, коли він втомлений після важкого дня прийому важливої персони, чи з похмілля після веселої забави, чи заплаканих очей після сварки з коханим...
У такому разі, людина яка переглядає чужі "галереї щастя" (а точніше - вони самі їй лізуть в очі), починає втрачати відчуття реальності і адекватну самооцінку.
Може здатися, що тобі одному не пощастило з погодою на літньому відпочинку, що тільки в тебе нема дівчини, і "всі нормальні люди" зимою тільки катаються на лижах, а про напружену роботу навіть не згадують. У всіх завжди посмішки на обличчях та святковий одяг..
Якщо людина не готова до такого, це їй стає випробуванням. Навіть якщо не заздрість її мучить, то принаймні відчуття власної нікчемності потрохи буде проникати в душу..

Я міг би цю думку ще розвинути, але цікава думка інших - чи є резон у моїх міркуваннях.
Якщо мене запитають, чому я це написав, то прошу дуже:
1. Просто хотів поділитися думками
2. Можливо, якщо в моїх міркуваннях є сенс, комусь допоможе усунути "галереї щастя" інших людей з центру самооцінки десь на периферію, і, відповідно, відчути землю під ногами.

Загалом я трохи не згідна з тими твердженнями, якщо людина самодостатня і чітко знає чого хоче в житті, то навряд чи дуже буде зважати що робиться на сторінках в соц.мережах в ста-і більше її друзів, тим більше порівнювати чи відчувати себе нікчемно...також думаю, що в статті досить переоцінене справжнє ставлення користувачів соц.мереж до спілкування, ейфорія, яка була на початках виникнень соц.мереж минула, і вони сприймаються просто як ще один засіб для донесення своїх думок до певного кола людей, чи як середовище спілкування, яке просто має більше можливостей за мобільний телефон, який по-суті є також засобом для віртуального спілкування, як і телеграф колись, як і листи...те ж саме, просто в пришвидшеному варіанті і з "показухою", коли частина переписки може бути видима всім... от мені недавно стало страшенно цікаво, а чи переписувалися б люди, які, наприклад, в 19-20 століттях використовували листи як засіб для спілкування, (а переписка могла тривати десятиліттями) , якби в них були такі засоби, які доступні зараз, думаю точно ні
Що точно можу сказати, то ніякі соц.мережі не дають такого відчуття "переддепресії" як два тижні життя хай навіть в Німеччині, не кажучи вже про Швейцарію чи Канаду...от з тим точно годі справитися , а соц.мережі то дурниці

Досить цікава тема, ніколи не замислюваалсь над нею під таким кутом зору.
гаразд, якщо робити висновки про життя, порювнюючи з фото друзів з соцмереж та інших інтрнет-джерел. То як людина має реагувати на різноманітні новини про зірок. Візьмем для прикладу новину про продаж будинку Мадонни http://www.homesoverseas.ru/news/Madonna_prodala_apartamenty_v_Nju-... - у пересічного громадянина мабуть дах має поїхати від усвідомлення думки, про сумму ЗНИЖКИ 3,6 млн. зелених. Та й остаточна вартість "будиночку" майже 20 мільйонів повинна була б розвинути комплекс неповноцінності у 99% населення.
Але ж нічого, здається всі нормальні

Класна ілюстрація