Як то є добре зара' сидіти за столиком львівської кав'ярні, сьорбаючи запашну кавусю з плиткою чеколяди і споглядати на вулицю, де протягом усенького дня мрячить, а люди кудись поспішають у своїх справах. Чи не так?

Для мене просто приємно є перейтися старим Львовом: ні, не тим, що окреслено площею Ринок та Високим Замком, а забрести десь на Знесіння чи аж до Винник осіннім, золотавим і трохи меланхолійним лісом.

Мені також просто подобається: вертати домів пізно увечері у, майже, порожньому тролейбусі; купляти у бабусь із приміських сіл, що окупували базари на околицях міста, яблука, аби потім їх із задоволенням їсти; холоднючого дня пити гаряче пиво (оболонь оксамитове, особливо!) зі соленими горішками; прати свої джінси (обожнюю ту справу!); залишатись ночувати (особливо, зі суботи на неділю) у своєї бабусі на селі; зривати горіхи та виноград на тому ж селі; я люблю зимовий ліс у безвітряну морозяну днину; блукати виставкою у Національному музеї - саме тим, що на Драгоманова, а потім вертати, обов'язково, через Цитадель; люблю відривати з целофанових пакетиків (тих, що за 5 коп.) оті маленькі зачіплячки.
(Є ше дуже багацько речей, які мені просто подобаються, але я не буду їх усіх ту' переповідати.)

А вам - для вас що є приємним?

Аж як читаєш, почуваєш спокій, світло і мир на серці.
Ще дивовижно у полі, як порпався з городиною, лягти горілиць на травичку і бачити небо від краю до краю. Особливо хвилююче прекрасне це відчуття, коли чуєш, як насувається хмара, але дощу ще нема, тільки бачиш і відчуваєш високе емоційне напруження неба.
Колись я ішла увечері натомлена додому і сонце було вже біля землі, я йшла насипом, залізничною колією і слухала радіо. І раптом дуже яскраво відчула, що ногами тільки торкаюся землі, а саме моє тіло - в небі. То було якесь дико, нестримно радісне відчуття...
Я люблю ходити босоніж бруківкою. У моєму місті того щастя нема, і я й не зразу збагнула, що тим, хто щодня ходить бруківкою - особливо взимку - ой як несолодко. Але тоді я про то не думала, зняла взуття і ногам то було так приємно...
А ще я люблю чути або згадувати мелодію з трьох нот, що передує оголошенням на усіх вокзалах України.
А ще - коли моє Сонечко мені в мороз долоньки гріє... але то вже окрема історія.

Хм. Ото як прочитаєш тоті приємнопрості речі, що люду до душі є, то вже аж незпідручно щось ото своє (таке неліричнотехнологічне) вставлювати.
Бо от для мене приємною річчю з простих є конструювання установок фізичного експерименту. Люблю я то діло. :-/ :-) :-
Особливо якщо є потреба у установці, а грошей же ж мало (і то у кращому випадку) - то й мудруєш щодо використання неконвенційного іншого обладнання (від військового до побутового).
(в сторону) - святим патроном усіх фізиків-експериментаторів є Йозеф захермазохович
Зате ж як ота купа залізяччя таки (гримотЯчи та іскросиплючи) видасть результат - о! то чудово таки!

(самоосуджуюче) ыч! техноромантик 60-тих виплодився... бий го, зарразу!!!

чом нє? коли купа залізяччя (або символів і латинських буковок - у моєму варіанті) видає бажаний результат - то таки кайф. Але чи то ПРОСТІ радості, то ще й яке питання!

З точки зору устрою всесвіту..... надзвичайно прості
Дуже приємно читати такі речі.

Прості приємні речі... Чудова тема! Читаєш дописи, і стає тепло на серці. Прості... Я люблю молоти каву. Зранку, доки я ще сонна – остаточно мене будить саме аромат – я босоніж вирушаю на кухню, дістаю кавомолку – механчну, з ручкою, відполірованою до блиску теплими долонями, і засипаю туди ароматні зерна. Дивно, але коли я чую запах свіжезмеленої кави, до мене чомусь завжди приходить впевненість, що все буде добре.

Коли я поверталась з концерту “Світло і Сповідь”, було вже трохи зимно, і я, в легенькій сукенці та плащі, змерзла. У підземному переході на площі Льва Толстого ми з чоловіком та подружкою купили гарячий молочний шоколад – в автоматі “Якобз”. І тепер в моїй колекції простих приємних речей з’явилася неквапна прогулянка зі смачнющим какао в руках і пальці, що так швидко відігрілися, зімкнувшись на стаканчику...

Я люблю готувати під музику, водночас танцюючи (якщо це можна так назвати ). На моїй кухні, коли я там нарешті із’являюся, завжди лунає музика, а я, пританцьовуючи і підспівуючи (добре, що цього ніхто не бачить і не чує ) створюю свої кулінарні шедеври (Останнє визначення належить не мені, а моєму чоловікові – він називає мою маму і мене “кулінарними терористами” – в хорошому значенні цих слів )

Я люблю загорнутись в теплий бабусин платок, і слухати, як за вікном лютує завірюха. Люблю засинати під вкрадливе шепотіння дощу, а прокидатися під пташиний спів. Люблю зустрічати схід сонця на березі Десни. Люблю бувати в Ботанічному Саду, коли там цвіте бузок. Люблю ходити в неділю до церкви. Люблю лагодити стару одежу, зашиваючи її при цьому які-під-руку-підвернуться нитками, а потім носити її вдома. Люблю ворожити на картах, хоча і знаю, що це гріх, але не можу втриматись, і, дочекавшись, коли чоловік піде на роботу, беру в руки стару, ще бабусину колоду... Люблю купувати сама собі останні осінні квіти – гайстри, хризантеми чи жоржини, і, несучи їх додому, вдихати гіркуватий, звабливий дух пізньої осені... Люблю, коли у мене розквітає мій кактус. Люблю спостерігати за рибками в акваріумі, і за своїми хом’ячками. Люблю писати вірші. В будь-яку пору року можу з’їсти щонайменше дві порції полунично-ванильного морозива з романтичною назвою “Ромео і Джульєтта”. Люблю вибирати срібні прикраси – кульчики, каблучки, кулони. Люблю добре виглядати, особливо, коли мені погано на душі – а щоб ніхто не здогадався! Люблю дивитися в осінні безхмарні небеса – вони здаються такими високими. Люблю читати і бачити кольорові сни. Люблю плавати – з води мене просто не виженеш. Люблю кататися на човні, пароплаві, катамарані – на усьому, що йде по воді. І – остання, найпростіша, і найприємніша річ. Я люблю жити.

люблю літати уві сні. Так-так!

У! Літати!!
(зацікавленно) а чим?
помело ступа дракон турбоконтер винищувач хелікоптер?
(з переконанністю) Ні! Потягом (блакитним з пасмочками) і змогою вилітати з нього на зупинках його з тім, щоб поблукати на призупинкових хмаринках, збираючи у коших спілі кульві блискавки (що так гарно і тепло мругають, зібравшись у лівому кутику стріхи, як прийде сльотава осінь).

нє-е... тіки самою собою, коли власні м"язи раптом робляться здатними підняти тебе в польоті, і це часом важко - триматися над землею, ти збираєш сили, напружуєш м"язи - і тримаєшся, і підбиваєшся ще трошечки вище...
А інші люди хіба уві сні літають НА ЧОМУСЬ?
(для мене взагалі було дивом, що я, така доросла, ще на таке здатна...)

А я люблю слухати дощ що барабанить по підвіконню. Вимкнути світло, сісти на канапі і слухати.. Можу довгенько так просидіти.. Ще люблю коли під ногами від морозу тріщить сніг, і коли він лапатий-лапатий сипеться щосили. Люблю ходити полем де росте пшениця, жито шукати поміж колосків квіти - волошки, мак. Потім сплести з того віночок, повернутися до бабусиної хати і дивитися у дзеркало.

Люблю сидіти в приміщенні і дивитись, як краплини дощу, спочатку липнучи до скла, поступово зливаються між собою і скочуються донизу. А коли веду машину - люблю вибрати і тримати таку швидкість, щоб вони якнайдовше не скочувались

Е-е-х, щось мало тих, хто годен пригадати щось зі свого життя приємне?..

Хіба не має бути кльово спацерувати си Академічною і жбурляти сірнички в урни для сміття й за кожним влучним кидком радісно вигукувати "Y-y-e-s-s-s-s-s", чи стати собі посеред хідника й крізь порожню зелену (або темну) бутилку з-під пива дивитися привселюдно на сонце?... (хе-хе...)
А ну, - де ваша фантазія?!

(Що то за така таємнича мовчанка?...)

А ще мені подобається їздити на мотоциклі: а, просто так, без причини (о, майже за Чубаєм). Мене сам процес управління байком заворожує! Особливо, в міському сум'ятті: перемикання передач собі вгору-вниз вводять у стан екстазу. А щоб розслабитися - то за місто.
Улюблений варіант: виїжджати з Левандівки й по Шевченка на Брюховичі - там цілий рай для мотоциклістів! Або Личаківською. тою "гірською" дорогою аж до Винник: там, взагалі - серпантиноподібні траси!
Ще подобається отой пологий поворот праворуч, що біля Юра й попри парк: там навіть можна пройти його майже "на колінці" (хоч я, жах як, не люблю "праві повороти" і там, з-за природного горизонтального скосу дорожнього полотна, троха є то небезпечно: легко можна "прикластися", а тоді - "горя не оминути"...), а на виході з повороту (не доїжджаючи аптеки) "втопити" повний газ, аби людям на тролейбусній зупинці повигвинчувало голови й загальмувати ген аж при виїзді на Дорошенка!
Ще подобається недільним погідним сонячним ранком вандрувати трасою вздовж сіл: на дорозі майже нікого немає - relax повний (а при наявності "номер другого" - то й поготів...)
Що не кажіть, а мотоцикл - сила!

(Але зара' є зимно - який там мотоцикл: ходити - й то мушу обв'язуватись шаликом та грітися кавою з чеколядою...)