Віра Шелест - 18-8-2004 у 22:41
моє перше повідомлення!!
як у тому анекдоті: "Вишліть сало! (і вже потім
Здрастуйте, мамо..."
То ж, доброї ночі, шановні!
Хочу запропонувати вам деякі, ну дуже смішні, фрагменти з цієї чудової книжки.
вона дуууже стара і "замацана", але від цього ще цікавіше - колись була нашою
улюбленою сімейною книжкою - читали всі разом )
"Розділ четвертий. Чим добрий сир як супутник у дорозі.
Пригадую, один мій приятель якось купив у Ліверпулі дві головки сиру. Чудовий був
сир, видержаний, достиглий, із запахом у двісті кінських сил. Той запах мав
гарантовану далекобійність три милі й міг збити людину з ніг за двісті ярдів. Я
саме теж був тоді у Ліверпулі, і приятель попросив мене, якщо мені не важко,
відвезти сир у Лондон, бо довго держати його, мабуть, не можна, а сам він ще на день
чи два затримається в Ліверпулі.
- Чом ні, - відповів я. - З великою охотою.
Дорогою на вокзал я заїхав до нього по той сир. Їхав я старою розбитою тарадайкою,
в яку була запряжена клишонога запалена сновида, що її сам візник у розмові зі
мною, захопившись, назвав конем. Я поклав сир нагору, ми рушили далі алюром, що
зробив би честь найшвидшому в світі паровому коткові, і їхали весело, мов у
похоронній процесії, поки не завернули за ріг. А там вітер війнув сирним запахом
просто на нашого рисака. Той прокинувся і, хрокнувши з жаху, рвонувся вперед зі
швидкістю три милі на годину. Вітер усе віяв на нього, і поки ми доїхали до другого
рогу, він уже розігнався мало не до чотирьох миль на грдину й залишав позаду всіх
калік та огрядних жінок. На вокзалі візник не міг його вдержати і мусив поклакати
на посміч двох носїїв; та й у трьох вони навряд чи впорались би з ним, якби один
носій не здогадався затулити йому ніздрі носовичком, а тоді ще підпалити клапость
обгорткового паперу"
це ж просто шедевр, правда?
dr.Trollin - 19-8-2004 у 07:29
ну шедевр. ну хіхікально, припустімо.
ну, приміром, знову кутик рота за вухо зачепився. 
але ж НЕ ТУДИ ЗАПОЩЕНО!!!! >:-|
цей же ж текст треба було б у тред
http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=2913
поставити.
і як (ото воно) не аяйай (
хоча як назаради першого разу -- льзя і пробачити, думаю.
але ото тільки як Адміністрація не насупротив буде.
Tempika - 19-8-2004 у 07:31
...балачка є балачка... :-)
тут можна усе... :-))))
Ольга Книш - 19-8-2004 у 14:16
І я так кажу.Тема,яку я там підняля зовсім невесела,там плакати хочеться до того
моменту,поки чловіки не починають дописувати,-чого вони лиш не висувають на свій
захист.
Віра Шелест - 19-8-2004 у 20:29
Всім дуже вдячна за поради/коментарі! То ж, якщо ніхто не проти, і поки мене ще не
викинули звідси , продовжу:
письменник Едвард Лір (до речі, як і Джером К. Джером жив у 19 ст.) і його "Три
рецепти для домашнього куховарства" !!!
Пиріг амблонгусовий
Візьміть 4 фунти (можна 4,5 фунта) свіжих амблонгусів і покладіть у горщик.
Залийте їх водою і варіть 8 годин безперестанку, потім додайте 2 пінти молока з-під
корови і варіть ще 4 години. Переконайтеся, чи амблонгуси зовсім
розварилися, добре їх потрясіть і висипте на велику сковороду. Потріть на
тертушці над сковородою трохи мускатного горіха, обережно притрусіть розтертим
імбирним пряником та порошком керрі і сипніть чимбільше перцю. Винесіть
сковороду в сусідню кімнату і поставте на підлогу. Потім знову занесіть в кухню і
варіть на малому вогні 45 хвилин. Потім скільки сили трясіть сковороду, аж поки
амблонгуси набудуть блідо-червонястого відтінку. Потім дуже обережно
все тушкуйте, додаючи одночасно: голуба невеличкого, 2 шматочки яловичини, 4 цвітні
капустини і скільки завгодно устриць. Терпляче стежте, коли почне рости кірка, і
час від часу потроху підсолюйте. Перекладіть у чисту тарілку і мерщій викидайте у
вікно.” Що скажете? Як на мене – просто першокласно! і для балачок підходить Далі будуть: „Котлети крумбоблійські” та
„Пиріжечки райські”
Віра Шелест - 21-8-2004 у 12:13
Рецепт №2: Пиріжечки райські
Візміть свиню чотирьох чи п"яти років і привяжіть за жадню ногу до стовпа.
Покладіть біля неї, так щоб вона могла дістати, 5 фунтів коринки, 3 - цукру, 2 купки
гороху, 18 смажених каштанів, 1 свічку й 6 бушелів ріпи; коли свиня все це поїсть,
давайте їй ще і ще.
Дістаньте трохи вершків, кілька шматочків чешірського сиру, 4 аркуші паперу, з
якого роблять ковпаки для блазнів, і пачку шпильок. Перетріть, перемішайте все це
на кашку і розмажте рівним шаром на клапті чистого коричневого водонепроникного
полотна, щоб просохло. Коли кашка зовсім висохне, аж ніяк не раніш, бийте свиню
мітелочкою. Коли верещатиме, бийте ще.
Кілька днів поспіль поглядайте на кашку та бийте свиню поперемінно і
переконайтеся останнього дня, чи збирається все те перетворитись на
райські пиріжечки.
Якщо воно тоді не збиратиметься перетворюватись, то й ніколи вже не збереться; в
такому випадку свиню відв"яжіть, і всю процедуру можна вважати закінченою."
Віра Шелест - 21-8-2004 у 12:34
„Розділ третій. Як літній сімейний чоловік вішає картину.
... Це типова Гаррісова манера: він завжди готовий узяти всякий тягар на свої плечі,
а потім перекласти на чужі. Цим він завжди нагадує мені мого покійного дядька
Поджера. Ви зроду не бачили такої метушні в домі, як бувала тоді, коли дядечко
Поджер брався зробити якесь діло. От, скажімо, принесли від столяра вставлену в
раму картину й поставили у їдальні; треба її десь повісити. Тітуся Поджер питає в
дядька, що робити з картиною і дядько відповідає:
"Полиште це діло на мене. Ніхто про неї не думайте і не турбуйтеся. Я сам усе
зроблю."
Тоді скидає піджак і береться до діла. Насамперед посилає покоївку купити на
півшилінга цвяхів, тоді котрогось із хлопців навздогін за нею - сказати, яких
завбільшки; і так, почавши з цього, помалу сколотить і запряже в роботу усіх у домі.
"Принеси-но молоток, Віллі! - гукає він. - А ти, Томе, лінійку. І ще мені треба
драбинки, і табуретку теж принесіть! Ти, Джіме, збігай до містера Гоглза й скажи
йому: „Тато кланяється й питає, чи вже полегшало вам із ногою. І чи не позичите ви
йому ватерпас?” Ти, Маріє, не заходь нікуди, бо ж треба буде, щоб хтось мені світло
подержав. А як вернеться те дівчисько, нехай сходить ще раз, купить шворки, на чому
вішати. Томе! Де ж Том? Томе, йди сюди, ти будеш потрібен. Подаси мені картину."
Потім дядько піднімає картину і впускає її. Картина випадає з рами, дядько
намагається врятувати скло, розрізує собі руку й бігає по кімнаті, шукаючи
носовичка. Знайти його він ніяк не може, бо носовичок лежить у кишені піджака,
якого він щойно скинув, а де поклав - не пам`ятає, і всій родині доводиться покинути
розшуки інструментів для нього й шукати піджак, і дядько метушиться по кімнаті і
заважає всім: Невже ніхто в цілому домі не знає, де мій піджак? Зроду ще не бачив
такої безголової компанії, слово честі, не бачив. Шестеро вас - і не можете знайти
пфджака, хоч я його лише п’ять хвилин як скинув! - Таких, як ви, мабуть... Тоді
підхоплюється і, побачивши, що сам сидів на своєму піджаку, вигукує: - Годі, не
шукайте! Вже сам знайшов. Мабуть, краще кота попросити, ніж вас, коли треба щось
розшукати! Потім із півгодини перев’язують йому палець, добувають нове скло, і
коли нарешті вже принесено всі інструменти, драбинку, табуретку й свічку, дядько
починає другу спробу, а вся родина, з покоївкою і поденною служницею включно,
півколом стоїть позаду, наготувавшись йому допомагати. Двоє держать табуретку,
третє підсаджує дядька на неї і притримує, щоб не впав, четверте подає йому цвях,
п’яте молоток, а він бере цвях і зразу впускає.
- Ну ось, маєш! - промовляє ображеним тоном. - Тепер цвях упав.
І всім нам доводиться рачкувати навколішки, розшукуючи той цвях, а дядько стоїть
на табуретці, й бурчить, і в’їдливо питає: що йому цілий вечір там простояти, чи
як?
Нарешті цвях знайдено, але виявляється, що тим часом пропав молоток.
- Де молоток? Де я подів молоток? Господи милосердний! Стоїте сім душ,
пороззявлявши роти, і не знаєте, де я поклав молоток!
Ми знаходимо йому молоток - та він уже загубив позначку, яку зробив на стіні там, де
треба забити цвях, і кожне з нас тепер мусить вилазити до нього на табуретку й
придивлятися до стіни, шукаючи тієї позначки. І кожне знаходить її в іншому місці.
А дядько взиває нас одного за одним дурнями і наказує злазити геть.Тоді знов бере
лінійку і ще раз усе перемірює. Одержує тридцять один і три восьмих дюйма від
кутка, і цю відстань йому треба поділити на два. Він пробує зробити це в думці й
зовсім навісніє. Ми теж пробуємо поділити це число в думці, і результат виходить в
усіх різний. Ми глузуємо один з одного і в суперечці забуваємо, яке ж число треба
поділити. Дядькові Поджеру доводиться виміряти ще раз. Тепер він міряє шворкою, і
в критичну мить, коли старий бевзь перехилявся через табуретку під кутом 45
градусів, намагаючись дотягтися рукою до точки, на три дюйми дальшої, ніж він міг
дістати, шворка сприсає, і він гепається на піаніно. Від раптового удару головою і
тулубом відразу по всіх клавішах виходить просто-таки надзвичайний музичний
ефект. А тітуся Марія каже, що вона не дозволить, щоб діти стояли тут і слухали такі
вислови. Нарешті дядько такти відшукує потрібну точку, лівою рукою приставляє до
неї гострий кінець цвяха, а в праву бере молоток. Першим ударом від влучає собі по
великому пальцю і, дико скрикнувши, впускає молоток комусь на ногу. Тітуся Марія
лагідно просить дядька, щоб він, коли йому знов заманеться забити цвях у стіну,
попередив її завчасно: вона тоді хутенько збереться, поїде на тиждень до матері й
перечекає там. "Ет! Ви, жінки, завжди робите драми казна з чого, - бадьоро
відповідає дядько. - А мені от подобається інколи зробити отаку невеличку
роботу."
Потім пробує ще раз і за другим ударом заганяє в стіну весь цвях і півмолотка, а
його самого кидає на стіну з такою силою, що він ледь не розпліскує собі носа. Далі
нам доводиться знов розшукувати лінійку і шворку, і пробивається ще одна дірка.
Десь так опівночі картину нарешті повішено - дуже косо і ненадійно, а стіна на
кілька ярдів довкола має такий вигляд, ніби її скородили граблями. Всі ми на
смерть зморені й нещасні - крім самого дядька.
- Ну ось, - каже він, важко ступаючи з табуретки просто на мозолі служниці, й з
відвертою гордістю оглядає те, що наробив. - А хтось інший наймав би майстра задля
такої дрібнички!...”