Ворони як голуби

З відльотом переважної більшості нашого пернатого птаства в теплі краї, у вирій позоставалися в нас самі йно ті ворони. Бува, йдеш собі хідником на околиці міста, де поруч з висотними будинками межують парки, гаї, а то й ліс, то раз у раз надибуєш на тих чорних, здавалося б, дурних ворон. Вони тепера собі не тільки ширяють по повітру, як ото має робити будь-яка птаха, сотворена багато віків тому назад, а й по посадженню себе на землю походжають собі так мирно та достойно, що, здавалось би, гордовитішого за ворону птаха в природі не існує.

Нє, ну, звичайно, коли вже аж занадто близько біля них іти будеш, то вони або змахнуть крильми, здіймуться в повітря й відлетять собі трохи далі від тебе (а то й узагалі полетять собі гет у своїх справах), або так кумедно пострибають убік од небезпеки, яка, на їхню воронячу думку, може таїтися в твоїй особі.

А вони справді такі смішні – дарма що „дурне піра”: величенькі, дзьобаті чорні птахи каркають собі, що й не втямиш до пуття, що вони достоту хочуть тим сказати. От якби розуміти їхню мову! Мож’, і полетів би разом з ними...

От і сьогодні вздрів ворону на паркані, зовсім так близенько: проходячи, намагався навіть не дивитися просто на неї – щоб часом не сполохалася. Так і вийшло: вона трохи поповихилялася, балансуючи на плоті – ладна була за першої-ліпшої нагоди знятися, – але втрималася, заспокоїлася й далі взялась пантрувати вулицю, а надто своїх сестер, що неподалік сновигали по чиємусь городі в пошуках поживи.

В народі нашому чомусь ворона не має прихильності. Бо що з неї взяти: вся чорна, з довгим дзьобом; у піснях наших милозвучних неоспівана, по селах на полях узагалі видирає все посаджене, а як здіймається в небо ціла гурма то так і кажемо: от вороння яке летить!

Але хай там що, від ворон нікуди не подінешся...

Кажуть ворони жиють по 300 років, так що можете си уявити, що та ваша ворона ще пам'ятає Але ворони тут не самі, разом з ними лишилися тут ще магічні птахи сороки, ну і звичайно галки, милі серцю всякого галичанина

Я чув відносно ворон... (А ворони бувають сірі, чорні й білі. )

Ворони живуть близько 20 років, круки (рос. вОрони) - близько 70
Принаймні така інформація у відкритих джерелах.

– Ну, чого тобі, – відмахнувся від мого „помагайбіг” і оперся вичікувально на високу сапелну. За його спиною, за чорними вербами гойдалося біле марево хмар; із того хмаровиння одна за одною безгомінно випливали ворони; було їх безліч, немовби вони виплоджувалися у сірих хмарових безоднях – кружляли над селом, над полями, над цілим світом.
– Я приніс вам борг, Северине Петровичу, – промовив я і показав на запаковану в цупкий папір картину.
– Мені ніхто й нічого не винен. І ти теж, – відрізав. – Ми на цю тему вже балакали. –

Повернувся до мене спиною і заходився орудувати сапкою. Вороння обсіло верби й мовчки спостерігало за двома чоловіками, які стояли на свіжому картоплищі; вороння, видно, сподівалося на поживу, залишену людьми.

– Я приніс борг не вам, якщо вже на те пішло... якщо ви вже такі непрощаючі, дарма, що сам Господь прощає закоренілим грішникам. Я приніс борг пані Ірині. Дозвольте, віднесу його до хати, – сказав я рішуче.

Він глянув на мене через плече.
– Ірині? – затремтів його голос. – Але ж її нема. – Не був уже таким, як перед хвилиною, невблаганним. Стояв розгублений розтривожений,
– Борги віддають і мертвим, – сказав я. – Хіба не ви колись нас учили, що маємо борги перед предками?

Гайдаш жбурнув сапку й навіщось погрозив воронам, що нахабно перелітали з верб на картоплище.
– То підемо до хати, – промовив тихо. – Вороння тут, – додав, ніби й справді остерігався, щоб вороння не підглянуло, які борги я приніс віддавати його Ірині.

В сінях він скинув кирзаки й відчинив двері до кімнати; було натоплено, чисто і, як колись влітку, пахло рум'янком.
– Закуримо, – сказав примирливо, простягаючи пачку „Аврори”.

Зовсім не був на себе подібний, на того Гайдаша – звично суворого, гострого; виглядало, що саме ім'я його покійної дружини мало магічну силу; мало здатність робити його м'яким і терпеливим.

Я розгорнув папір і поклав портрет на стіл, приперши його до стіни. Глибока чорна рама була схожа на вікно; з вікна, з далекої далечіні споглядала на свою зубожілу оселю молода білява жінка, яка сиділа в плетеному кріслі й притискала до грудей величезний сніп квітів; одначе про квіти жінка забула, волошкові її очі шукали, здавалося, Гайдаша... шукали й знаходили, бо сяяли радістю і запитували: „Ну, як ти без мене живеш, мій любий?”

Гайдаш тремтячими руками кинув на ніс окуляри, упав грудьми на стіл, довго вдивлявся в портрет, потім тяжко застогнав:
– Ірцю! Моя, ти Іринко.

(„Воронячий” уривок з роману Р. Федоріва „Єрусалим на горах”)

Вороння розумне...

Ну і коли ж тоді була епоха Ноя? Може Ной влаштовував круїзи по доісторичних морях для динозаврів і їх колег?
Ной -- персонаж легендарний. І відповідно до тих легенд в його часи були і голуби, і ворони. За тими ж легендами вони були разом з ним на його ковчегові. А от хто обійшовся без його ковчега, так це сорока. Де і що робила в цей час ніхто не знає. Така от містична птаха!

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Олексій Ворони живуть близько 20 років, круки (рос. вОрони) - близько 70 Принаймні така інформація у відкритих джерелах.

Істинно, крук має стільки років, на скільки він себе почуває.

Особливо потішила заява автора що, начебто, за часів Ноя не було голубів.

Власне у мене, ворони, круки, голуби, та й решта птаства, ніяких поетичних почуттів не викликають. Можливо через те, що у поведінці в них є забагато чого не притаманного ссавцям, яким я є, наприклад.

З іншого боку:

" ... Шарпкий вологий вітер даремно намагався зірвати з дерев брунате листя, що лишилося з осені, гойдав тополі і здіймав мікроцунамі в калюжах. Низько над землею, під гострим кутом до вітру, галсували на Схід самжені курчата. Ватажок, вкритий золотоваю засмагою, вперто вів зграю, напевне до якогось ресторану. Серед сірого зимового осоту рвучко бігали копчені качині стегенця. Величезний самітній паштет з гусячої печінки наїжачився проти вітру серед ставка. Десь серед дворів півень-гриль сповістив про полудень. Наближався обід. Їсти хотілося дедалі дужче ...."

Городецький, шляк-би-тя-тр-ра-фив!.. Наганяєш апетиту, гe?!
Ту тре про ворон говорити!

Мені теж чомусь ворони подобаються більше за голубів...