Форум Рідного Міста

Перший спогад

Тарас Сокальський - 26-6-2005 у 16:03

Цікаво, з якого моменту пам'ять дитини починає закарбовувати побачене/почуте/відчуте? Мій дідусь помер, коли мені було півтора року, але я ще дотепер чітко пам'ятаю, як намагався залізти на крісло, а він підійшов, спитався "Ну що, кавалєр?" і підсадив мене. І ще чітко "сфотографувався" його похорон... Хто ще з форумців зможе "видобути" і ідентифікувати в часі свої найперші спогади?

Андрій Пелещишин - 26-6-2005 у 16:11

Думаю, закарбовувати починає ще від утроби. Але свідомості така память не доступна.

vovka - 26-6-2005 у 20:44

Я точно пам'ятаю як мене клюнув в 3 роки домашній півень, ще коли я жив в Жовкві. Потім в 5 років у Львові добре памятаю як втікав з садіку додому і мене ловили виховательки разом з мамою. Втекти звичайно не вдалося :D

Також зловив себе на думці недавно, що ще коли ходив в садік то дуже хотів мати білий ВАЗ 2108 :) Навіть незнаю чому, напевно тому, що на той час це була сама крута машина в моїй уяві, навіть марку памятаю - Спутнік :) Мрії збулися через років 15, щоправда є не Спутнік, а Самара :)

Хоча якщо подумати то з 5 років вже багато чого памятаю. А до 5 треба напрягтися..

Наталка - 26-6-2005 у 22:28

Я теж себе в три рочки пам’ятаю. Дуже чітко. Я жила тоді в бабусі на Дніпропетровщині, і, запнута величезною квітчастою хусткою, що вкривала мене, мов паранджа, стояла під хвірткою у сусідки, бездітної 50-річної жінки, тітки Ірини (тоді я називала її бабою Ірою), яка мене дуже любила. Я не дотягувалася до ручки і в цілях проникнення на подвір’я чомусь співала - чітко пригадую, мов зараз - "Штани мої шаровари" - навчила бабуся :) А тітка Ірина поралася по господарству і, певно, мене не чула. Тоді я дуже голосно, дуже сердито і шепеляво закричала: "Та хіба ти не чуєш, що я співаю?!". Оце було почуто, і ціль - досягнута. :saint:
А за те, що звернулася до тітки Ірини на "ти", я потім дістала від бабусі. :)
І ще добре пригадую, як мені було чотири роки, і у мене щось було з гландами - що саме, не пам’ятаю, але я задихалася, і бабуся несла мене на руках сім кілометрів до районної лікарні, бо в селі були якісь проблеми з транспортом. Взагалі, до райцентру було чи то п’ятнадцять, чи то двадцять км, але на восьмому кілометрі її підібрала якась підвода. І мене було врятовано. :saint:

Галина Лев - 26-6-2005 у 22:56

А в мене багатсько спогадів з дворічного віку. Можливо тому, що тоді вже чітко балакала, багато часу проводила з дорослими, ну не знаю.
Добре запам*яталося як мені вухи проколювали десь у Львові. Пригадую свій жовтий махровий светерик з капюшоном і червоні лакові штіблєти. Інколи зараз виникають спогади, які спали в свідомості протягом подальших років. Чи може, просто людина не згадує того, чого не розуміла, а як набуває усяких непотрібних знань в дорослому житті, то згадує почуте і побачене в ранньому дитинстві.
Ще в мене дуже приємний спогад був про те, як ми з маленькими сусідськими ровесниками сиділи на коці під моєю хатою, їли солодкі-солодкі черешні і запивали водою з маленької червоної поливачки.
До речі, якщо порахувати, то мені було тоді менше двох.

Юрій Марків - 27-6-2005 у 20:56

Виразно пам'ятаю себе у трирічному віці, згадую своє дитяче ліжечко, рідного дядька, котрий невдовзі помер, свої перші спроби читати... :)

Тарас Сокальський - 1-2-2018 у 18:04

Тему продовжив на ФБ один неоднозначний персонаж...

https://www.facebook.com/kultrevansh/posts/1769865173100363
Цитата:

Роман Скиба
5 год ·
Слухайте, панове Френди! Давайте трішки відволічемося від політики. Поговоримо про вічне.
Дещо дике запитання: а у вас є знайомі, знайомі знайомих, знайомі (родичі) у сьомому коліні, які би стверджували, що пам"ятають себе у материнському лоні?
Ось я пам"ятаю. І пам"ятав завжди. Колись детально про це напишу. Це не жарт і не фантазія. Навіть зараз ці спогади місцями чіткіші, ніж деякі спогади "легітимного" минулого.) Я не можу цього пояснити достеменно, але теоретично на рівні припущень можу. А ще я пам"ятаю перші дні, місяці, роки після народження. Справді пам"ятаю. В деталях.
Цитата:

Роман Скиба Ірина Онищук Перед тим я почувався царем простору. Я вже був великий, рухливий, до всього звик. Мене все влаштовувало. І тут пішов імпульс -- мене потягло кудись. я став опиратися. В мене вийшло. Імпульси повторювалися, я не піддався. А потім при черговому імпульсі мене схопила якась сила, якій я не міг протидіяти. Я вирішив, що капець таки настав. Далі свідомість перервалася. Наступний момент -- в палаті. Навколо ходять великі білі істоти. І я не знаю: в курсі вони, що я тут, чи ні. Також не знаю: варто подавати голос, чи краще лежати тихо, щоб не помітили.