Тарас Сокальський
Почесний Академік
Повідомлень: 1156
Зареєстрований: 25-4-2003
Місто: Чернівці
Нема на форумі
Настрій: Бойовий
|
|
Перший спогад
Цікаво, з якого моменту пам'ять дитини починає закарбовувати
побачене/почуте/відчуте? Мій дідусь помер, коли мені було півтора року, але я ще
дотепер чітко пам'ятаю, як намагався залізти на крісло, а він підійшов, спитався
"Ну що, кавалєр?" і підсадив мене. І ще чітко "сфотографувався" його похорон... Хто ще
з форумців зможе "видобути" і ідентифікувати в часі свої найперші спогади?
|
|
|
Андрій Пелещишин
Адміністратор
Повідомлень: 9191
Зареєстрований: 19-6-2002
Місто: Львів, Україна
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Думаю, закарбовувати починає ще від утроби. Але свідомості така память не
доступна.
|
|
|
vovka
Почесний Академік
Повідомлень: 1075
Зареєстрований: 20-12-2002
Місто: Lviv,Ukraine
Нема на форумі
Настрій: впевнений
|
|
Я точно пам'ятаю як мене клюнув в 3 роки домашній півень, ще коли я жив в Жовкві.
Потім в 5 років у Львові добре памятаю як втікав з садіку додому і мене ловили
виховательки разом з мамою. Втекти звичайно не вдалося 
Також зловив себе на думці недавно, що ще коли ходив в садік то дуже хотів мати
білий ВАЗ 2108  Навіть незнаю чому, напевно
тому, що на той час це була сама крута машина в моїй уяві, навіть марку памятаю -
Спутнік Мрії збулися через років 15,
щоправда є не Спутнік, а Самара
Хоча якщо подумати то з 5 років вже багато чого памятаю. А до 5 треба напрягтися..
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Я теж себе в три рочки пам’ятаю. Дуже чітко. Я жила тоді в бабусі на
Дніпропетровщині, і, запнута величезною квітчастою хусткою, що вкривала мене, мов
паранджа, стояла під хвірткою у сусідки, бездітної 50-річної жінки, тітки Ірини
(тоді я називала її бабою Ірою), яка мене дуже любила. Я не дотягувалася до ручки і в
цілях проникнення на подвір’я чомусь співала - чітко пригадую, мов зараз - "Штани
мої шаровари" - навчила бабуся А тітка Ірина
поралася по господарству і, певно, мене не чула. Тоді я дуже голосно, дуже сердито і
шепеляво закричала: "Та хіба ти не чуєш, що я співаю?!". Оце було почуто, і ціль -
досягнута. 
А за те, що звернулася до тітки Ірини на "ти", я потім дістала від бабусі.
І ще добре пригадую, як мені було чотири роки, і у мене щось було з гландами - що
саме, не пам’ятаю, але я задихалася, і бабуся несла мене на руках сім кілометрів до
районної лікарні, бо в селі були якісь проблеми з транспортом. Взагалі, до
райцентру було чи то п’ятнадцять, чи то двадцять км, але на восьмому кілометрі її
підібрала якась підвода. І мене було врятовано.
|
|
|
Галина Лев
Академік
Повідомлень: 665
Зареєстрований: 29-9-2004
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: файний
|
|
А в мене багатсько спогадів з дворічного віку. Можливо тому, що тоді вже чітко
балакала, багато часу проводила з дорослими, ну не знаю.
Добре запам*яталося як мені вухи проколювали десь у Львові. Пригадую свій жовтий
махровий светерик з капюшоном і червоні лакові штіблєти. Інколи зараз виникають
спогади, які спали в свідомості протягом подальших років. Чи може, просто людина
не згадує того, чого не розуміла, а як набуває усяких непотрібних знань в
дорослому житті, то згадує почуте і побачене в ранньому дитинстві.
Ще в мене дуже приємний спогад був про те, як ми з маленькими сусідськими
ровесниками сиділи на коці під моєю хатою, їли солодкі-солодкі черешні і запивали
водою з маленької червоної поливачки.
До речі, якщо порахувати, то мені було тоді менше двох.
|
|
|
Юрій Марків
Академік
Повідомлень: 795
Зареєстрований: 10-12-2003
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: :-)
|
|
Виразно пам'ятаю себе у трирічному віці, згадую своє дитяче ліжечко, рідного
дядька, котрий невдовзі помер, свої перші спроби читати...
|
|
|
Тарас Сокальський
Почесний Академік
Повідомлень: 1156
Зареєстрований: 25-4-2003
Місто: Чернівці
Нема на форумі
Настрій: Бойовий
|
|
Тему продовжив на ФБ один неоднозначний персонаж...
https://www.facebook.com/kultrevansh/posts/1769865173100363
| Цитата: |
Роман Скиба
5 год ·
Слухайте, панове Френди! Давайте трішки відволічемося від політики. Поговоримо
про вічне.
Дещо дике запитання: а у вас є знайомі, знайомі знайомих, знайомі (родичі) у сьомому
коліні, які би стверджували, що пам"ятають себе у материнському лоні?
Ось я пам"ятаю. І пам"ятав завжди. Колись детально про це напишу. Це не жарт і не
фантазія. Навіть зараз ці спогади місцями чіткіші, ніж деякі спогади "легітимного"
минулого.) Я не можу цього пояснити достеменно, але теоретично на рівні припущень
можу. А ще я пам"ятаю перші дні, місяці, роки після народження. Справді пам"ятаю. В
деталях.
|
| Цитата: |
Роман Скиба Ірина Онищук Перед тим я почувався царем простору. Я вже був великий,
рухливий, до всього звик. Мене все влаштовувало. І тут пішов імпульс -- мене потягло
кудись. я став опиратися. В мене вийшло. Імпульси повторювалися, я не піддався. А
потім при черговому імпульсі мене схопила якась сила, якій я не міг протидіяти. Я
вирішив, що капець таки настав. Далі свідомість перервалася. Наступний момент -- в
палаті. Навколо ходять великі білі істоти. І я не знаю: в курсі вони, що я тут, чи ні.
Також не знаю: варто подавати голос, чи краще лежати тихо, щоб не помітили.
|
|
|
|
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
