| Сторінки:
1
2
3 |
Asmera
Академік
Повідомлень: 557
Зареєстрований: 29-11-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: сяючий
|
|
Хех...а я хочу жити якомога довше і померти молодою. Отак  Мені подобається життя, які б складнощі і труднощі і
неприємності воно мені не підкидало час від часу
Слова відлітають, написане залишається
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Із книжки Джузеппе Ріціотті „Життя Ісуса Христа” (у перекладі о. Лева
Гайдуківського, 1979 р.), розділ „Народження Ісуса”, глави 245-248.
245. Народившись Ісус в тій печері, Марія „сповила його та поклала в
ясла”. Ці слова делікатного євангелиста-лікаря дають розуміти ясно, що пологи
відбулись без звиклої присутности інших осіб: мама сама занимається своєю
дитиною щойно народженою, сповиває його і кладе в ясла. Навіть Йосифа тут
євангелист не називає. Тільки пізніші апокрифи приведуть повитуху, висилаючи по
селах Йосифа за нею („Протоєвангеліє Якова”, 19-20). В розповіді Луки немає
місця для неї, як вже св. Єронім запримітив: „Не було там повитухи, не було жіночої
помочі, вона сама сповила дитя, вона сама була й мама й повитуха” (Проти
Гельвідія). Ось чому майбутня мама так пильно шукала за місцем самітним і
спокійним.
Так отже Марія – породила свого сина первородного, що його ангел звістив їй, як
наслідника на „престол Давида його батька”. Але майбутнє царство
новонародженого – дивлячись принаймні на ті перші вияви – передбачувалось дуже
відмінне від тодішніх царста, бо цей престолонаслідник мав за палату
печеру-стайню, за трон – ясла, за бальдахін – павутиння звисаюче із стелі, за
пахощі – сморід, за почот – дві бездомні особи.
Таке царство того престолонаслідника звіщалось вже відтоді з деякими
характеристичними якостями справді новими і цілком незнаними сучасним царствам:
із трьох осіб, що творили той стаєнний почот, одна символізувала чистоту, друга
убогість, а всі три смиренність і невинність. Точно 9 км на північ виблискував
позолочений двір Ірода Великого, в якім дівицтво, навіть як слово, було незнане,
убогість погорджувана, смиренність і невинність виявлялись в змові на життя
свого батька, в убивстві своїх синів, у перелюбстві, в кровозмішанні й содомії.
Правдива історична протилежність між двома дворами не полягала в бідноті одної й
золоті другої, а в їх моральних характеристиках.
246. В усякому разі новонародженому нащадкові Давида таки належався
поклін царського почоту, що не був би дуже інакший в суспільнім становищі від
Давида, що раніше був пастухом овець, і від двох слуг, що стояли коло трону-ясел.
Крім того, тому що ангел сказав був, що новонароджений буде „сином Всевишнього”,
йому належався також поклін почоту Всевишнього: два почоти – найвищий і
найнижчий разом в поклоні тому Новонародженому.
Вифлеєм тоді був, і ще навіть до недавніх років тому, на границі степу, тобто тих
занедбаних просторів, що можна їх використати тільки на випас худоби. Нечисленних
корів наніч заганяли до близьких печер-стаєн, а численні стада овець та кіз
залишались постійно під небом із сторожами. День і ніч, літом і зимою ті численні
тварини й ті нечисленні люди творили свого роду суспільство, що жило із степу і в
степу. Фарисеї та учителі ставились з великим презирством до тих пастухів.
По-перше, їх кочовиче життя в степу майже без води робило їх брудними, смердючими,
занедбаними й необізнаними з усіма основними законами про миття рук, про чистоту
посуду, про вибір харчів і тому вони, більше ніж хто інший, становили той „нарід
землі”, що був гідний найбільшої неповаги; по-друге, усіх їх уважали за злодіїв, і
радили не купувати в них ні вовни, ні молока, бо це могло бути крадене (Баба
камма, Х, 9).
Та й не можна було дуже настоювати, щоб привести їх до сповнювання „традиції”,
переконуючи їх мити собі руки й посуд перед їдженням. Були це люди сильні й
сміливі і як не боялися розбити палюгою голову вовкові, так не були б вагались
розбити її фарисеєві чи книжникові, якщо б прийшов докучати їхній совісті*. І
тому тих людей, огидних і сварливих, не допускали до судів і їх свідчення не
принимали, наче б це були злодії й винуваті у здирстві (Тосафта, Санедрін, V,
5).
* - Примітка: Рабин Акіба, раніше ніж почів вивчати Тору і став одним з
найбільших книжників, був одним з того „народу землі”. Ось як він думає в тім
часі: „Коли я належав до „народу землі”, я думав – якби тут був якийсь книжник, я
б вкусив його як осел. Його учні сказали йому – Учителю, хочеш сказати „як пес”.
Він відповів: Ні, бо осел кусає й ломить кості, а пес кусає й не ломить костей”
(Песагім, 49 б).
Акіба помер в 135 р. по Хр., але вже перед ним його учитель Елієзер казав: „Якби ми не
були потрібні їм (тим з „народу землі”) задля торгівлі, вони повбивали б нас
усіх” (там же).
247. Виключені із судової палати фарисеїв, ці прості пастухи входять у
царську палату новонародженого Давидового сина, а запрошують їх небесні почоти
Всевишнього.
„Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на
сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх
осіяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам
велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті
Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: ви знайдете дитя
сповите, що лежатиме в яслах». І вмить пристала до ангела велика сила небесного
війська, що хвалила Бога й промовляла:
«Слава на висотах Богу
й на землі мир людям його вподобання»” (Лк. 2,8 - 14)
Така сцена слідує зараз по описі народження і напевно Лука має намір дати
зрозуміти, що між двома подіями проминуло тільки кілька годин. Отже Ісус
народився вночі, як вказує нічна з’ява пастухам.
248. Усім людям, що належній „славі Богу” в небесних висотах, звіщається
тільки одну ніч: „на землі мир”.
Справді мир тоді був, але це був мир переходовий, мир на кілька років, що
рівняються кільком секундам на великім годиннику людства. З тих кількох секунд
скористав, щоб народитись між людьми „спаситель”, тобто „Христос” (Месія)
Господь і починав звіщати „мир” через своїх небесних слуг. Але його мир був
іншого роду, залежав від інших умов. Мир тих кількох років залежав тоді від умов
Римської імперії. Це був „римський мир”, забезпечений 25-ма леґіонами, що кілька
років пізніше не встоялись коло Тевтобурґа. Новий мир „Христа Господа” залежав
від „благовоління” Божого. Ті, що своїми ділами стають гідними того благовоління
і на котрих воно приходить (обі ці дії є між собою залежні), цей новий мир. Ці є
„миротворцями” й будуть проголошені „блаженними”, бо їм належить ім’я „синів
Божих”.
Від дивної появи ангелів та від їх слів пастирі зрозуміли, що народився Месія.
Були вони люди неграмотні, такі, що не знали нічого з численних приписів фарисеїв.
Але як прості ізраїльтяни, вони знали, що Месія був обіцяний через пророків
їхньому народові і може не раз говорили про це під час довгих годин бездільности.
А тепер ангел дав їм „знак”: дитя сповите в яслах. Може й вказав напрям, де
находилась та печера. Ті пастухи находяться в їхньому оточенні: до печер, коли
могли, вони ховались під час злив чи сильного зимна, може не один з них завів був
теж у печеру свою жінку на пологи й також положив свою дитину в ясла. Тепер почули
від того, що не міг обманути, що також Месія жив їхнім життям, був один з них. Отож
пішли до нього „притьмом”, - каже Лука (2,16), з поспіхом спричиненим радісним
настроєм. Мабуть з повільністю, обтяженою розгубленням, були б вони рушили до
Іродового двора, якби там був народився Месія.
Прийшли до печери. Знайшли Марію, Йосифа й Новонародженого. Милувались видом.
Бідні на гроші, але багаті в дусі, не хотіли нічого і повернулись до своїх стад, але
відчули глибоку потребу хвалити Бога й дати знати іншим людям тої місцевості, що
сталося.
P.S. Прохання не сприймати у „недоброму світлі” – це ж бо „інформація для
роздумів”... (Я.)
|
|
|
Kalinowicz
Заблокований
Повідомлень: 27
Зареєстрований: 25-7-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Хто пробував збирати картинки з клаптиків картону, та забавка, здається
називається „пізле”, чи якось так подібно. Там кожний клаптик з частинкою
зображення припасовується, лише там де і потрібно йому бути. Так от то і є ціль
життя, знайти своє місце у Божій картині свту
А померти ми завше встигнемо. А цікаве питання, коли людина помирає? Коли
знайшла своє місце? А можливо і також тоді коли віддалилась від свого місця на
недосяжну відстань. Приміром змели її зі стола на підлогу, потім та частинка
картону втрапила до сміття, далі на звалище, а там і вогонь на неї чегає.
Якась страшилка вийшла.
|
|
|
Odarka
Почесний Академік
Повідомлень: 1970
Зареєстрований: 17-2-2003
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: вже йде до зими
|
|
Пузлі))
я так довго мовчав
ти ж бо знаєш як важко було мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
|
|
|
Kalinowicz
Заблокований
Повідомлень: 27
Зареєстрований: 25-7-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Точно пузлі - схоже на маленьких пузатих немовлят, то коли ж приходить час не заважати іншим, бо ж не віриться, що такі події,
як народження і смерть є випадковими. Тоді коли божий план нашого існування
виконнаний нами, чи тоді коли ми віддалились від нього так, що то для нас стало не
реальним. Чи коли?
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Якби людина могла достеменно знати Божий план щодо неї, жити було б набагато
простіше. А так - звідки я знаю, де моє місце? В чому моє призначення? Отакі роздуми
якраз і породжують екзистенційний сум. І тоді розумієш, що найщасливішим був у
дитинстві, коли цими питаннями не переймався.
|
|
|
Гелена
Новак
Повідомлень: 12
Зареєстрований: 17-4-2004
Місто: К.
Нема на форумі
Настрій: щем_у_серці
|
|
Жодна будівля
У нашому місті
Не може підперти неба...
Жодна будівля
У нашому місті...
Не може – ну і не треба!
Окрім бізнес-центрів
І всіх монументів
У нас ще церкви і костьоли.
Злетіть намагаються
За небо хапаються
Але не впіймають ніколи.
Чортяка сміється
До неба все пнеться
І хмарочоси будує.
А Бог брови супить
І хмари їжачить
І радше за все сумує.
Янголики плачуть
Дощ-крапельки скачуть
Під кутом до асфальту.
Стрибнімо до хмари!
Останні нездари!
Бруківці залишимо пальта...
Ми мокрі й брудні
Бо ми молоді
Ми можемо небо тримати!
Метелики влітку
Часом напідпитку
Хмаринку у змозі дістати...
Але щоб навчитися
небо тримати!
Спочатку повинні
як слід малювати!
Для цього ми мусимо
вчитись кохати!
Пояснення (голос з-за хмар): Одне одного...
Хлопчиків і дівчаток.
Ми – неботриманти!
Атлантки й атланти.
Я дозволила собі себе ж зацитувати, а тепер додам: ми мусимо жити, щоб тримати небо.
І творити (малювати, писати, співати etc). І кохати.
|
|
|
Катруся
Новак
Повідомлень: 1
Зареєстрований: 28-9-2004
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: поза межами реа
|
|
Життя має мету
Жити варто хоча б для того, що без Тебе світ вже буде інакший. Пауло Коельо тут
нідочого!!! Ну не може людина в собі розібратися,так допоможіть, а не підколюйте. Я
особисто давно зясувала для чого живу% живу для інших,для того аби їм допомагати,
аби вдічути себе потрібною людям навколо і суспільству. Справді для світу ти
тільки маленький "Хтось", але для маленького когось ти,можливо,цілий світ!!!!
От і мета життя, не можеш зробити свій світ рожевим, то зроби чийсь таким
|
|
|
| Сторінки:
1
2
3 |
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
