Українська усна словесність.
Філярет Колесса.
Львів, 1938
Наклад фондом „Учітеся, брати мої”
Набираю вручну, тому можливі помилки.
Гаївки – веснянки.
На весні обрядові пісні та гри маємо дві назви: в Галичині звуть їх „гаївки”,
„галілки”, „ягівки”, - їх співають тільки в часі Великодніх свят; на Волині,
Поділлі й Наддніпрянщині – „веснянки”, що обіймають, крім гаївкових ігор, ще й
цілий цикл весняних пісень, які співаються вже від Благовіщення цілу весну. В
деяких сторонах (Поділля, Холмщина, Підлясся) вживають паралельно обох назв, або
називають цілу ґрупу гаївок чи веснянок від окремих ігор: „Галя”,
„Володар”(„Воротар”), „Жуки”.
Веснянки й гаївки – це майже виключно дівоцькі пісні. Рідко де допускають до
участи в іграх хлопців, звичайно вони тільки приглядаються іграм та хиба визвані
насмішками та дотинками дівчат впадають поміж юрбу і переривають на хвилину
забаву. З усіх обрядових пісень гаївки й веснянки найвірніше зберігають хоровий
та ігровий характер: одні з них, саме найстарші виконують у сполуці з іграми й
драматичними сценами, инші без ігор. При співанні останніх дівчата, найчастіше
побравшися за руки, творять коло або видовжену еліпсу та поступають, а то й біжать
під такт мельодії то в один, то вдругий бік. А ще творять видовжену лінію, яку веде
провідниця луковатими закрутами, або обводить у формі підкови довкруги трьох
розставлених у трикутник дівчат, чи трьох каменів.
Весняні ігри визначаються драматичним характером, поділом роль і формою діяльоґу
між двома хорами, а найчастіше між хором і одною-двома дівчатами, що стоять перед
рядом дівчат або посередині кола, та жестами ілюструють слова пісні
(„Перепілка”, „Білоданчик”, „Слабий дідусь”). Притім учасниці ігри зміняють
свої становища: у відповідній хвилині дівчина з середини кола вибирає одну з
товаришок на своє місце („Король”, „Зайчик”); менша ґрупа перетягає на свій бік
одну з дівчат з більшої ґрупи („Мости”, „Просо”). Дві дівчини, піднявши руки
догори, творять неначе ворота, якими проходить ключ дівчат, залишаючи по черзі
останню при воротах , неначе окуп („Царенко”, „Король”). Дівчата по дві беруться
за руки, стають пара побіч пари, творячи неначе міст, яким ступає малий хлопець або
дівчина („Жучок”, „Вербова дощечка”). При поділі дівчат на два хори один
репрезентує дівоцьку, другий парубоцьку громаду. Антифонне переслідування двох
хорів нагадує старинні “carmina amoebaea”(?). Часто пісні хору переплітаються прозовим
діяльоґом („Коструб”, „Чорнушка”). У цих весняних іграх словесний текст,
мелодія, танкові рухи, міміка, драматична дія – сплітаються в одну синкретичну
цілість, що має дуже архаїчний характер і веде нас у початкову добу пісенної
творчости, де словесний елемент стояв на другому пляні супроти музичного і
хореографічного. Пісенні тексти весняного циклю бувають дуже прості й короткі та
визначаються частими повтореннями слів, віршів і цілих уступів.
Гаївки й веснянки виявляють наверстування різних епох. Своїм початком вони
сягають у доісторичну добу, зберігаючи відгомін весняних празників і
колективних відправ, що мали за мету прикликувати весну, прогонювати мороз,
заворожувати добрий урожай та започаткувати сезон сватання й весіль. Можна
здогадуватися, що саме до гаївок і веснянок відносився відомий висказ літописця
про ігрища, „чортівські” пісні та захоплювання дівчат.
У веснянко вій ґрупі пісень збереглися подекуди спогади княжої доби у згадках про
князя Романа, князевих людей, медову данину та стороження городських воріт
окремими воротарями. Гаївкового зближають із билинним Чурилом Пленковичем.
Утративши давнє культове значіння, гаївки перейшли в забаву для молоді і зберегли
ледве слабий відблиск давніх космічних образів і мітольоґічного елементу, а саме:
сонячного міту („Воротар”, „Кроповеє колесо”); похоронів зими („Кострубонько”);
персоніфікації й прикликання весни.
Важне місце у весняній обрядовости старих словян займав культ померлих. Ішло про
те, щоб із почином весняних праць на полі запевнити собі прихильність небіжчиків,
як опікунів роду. Були вірування, що покійники в часі весняних свят виходять на
цей світ, беруть участь в бенкетуванні рідні й у загальних веселощах.
Та найважливіше місце займають у весняних піснях та іграх любовні мотиви:
залицяння, дівоцькі чари („дання), сватання („Жельман”, „Білоданчик), любов,
заклики до женячки („Огірочки”, „горошок”), дари дівчині („Вербова дощечка”,
„Галя”), вишивання милому, ожидання милого, протистання милого нелюбові,
молодого старому. І в гаївках, подібно як у колядах, милий виручає милу з тяжкого
положення, він любіший над усю родину („Фіалочки”). У цій ґрупі найбуйніше
розвинена символіка дії й поетичних образів: вибирання дівчини („Качури”,
„Зайчик”), викуп дівчиною („Воротар”, „Мости”, „Просо”), виття й дарування
вінків, полення рути, сторження винограду – усе це символи любови й сватання;
мощення мостів – символ вижидання милого, відчинювання й начинювання воріт,
топтання посіву, перехід через кладку, рятування дівчини, що тоне – символи
шлюбу.
Таким способом гаївки й веснянки, подібно як колядкові величання, напророкують та
неначе заворожують весілля. Нічого дивного, що гаївки й веснянки, як дівоцькі
пісні, оспівують передусім прикмети дівчат, їх красу, пишні строї, танки, охоту до
гулянок, навіть розум (  ). При цьому
переводять несмішливим способом паралєлю поміж дівоцькою й парубоцькою
громадою: висловлювання дівоцької й насміхи з парубоцької краси, протистава
пишного дівоцького строю поганому парубоцькому, навіть „дівоцької правди”
„парубоцькій неправді”.
Сатира дівчат підглядає комічні сторони в подружньому й родинному житті: чоловік
губить жінку на торзі; закуповує жінці строї; жінка бє чоловіка; мати карає дочку
за хлопців; клопоти замужньої жінки; протистава дівоцької волі жіночій неволі (як
там розарій самотніх сердець?), зображеній із комічного боку. Насмішки
звертаються також проти неробів та старих дідів, ледачих до роботи.
Веснянки, що їх співать дівчата на вигоні тихими весняними вечорами, й особливо
гаївки, виконувані в піднесеному настрої, серед загальних веселощів, при
невгавному гомоні великодніх дзвонів, - вражають глядача глибоко, не тільки
своїми поетичними текстами і прекрасними мелодіями, де є щось із приманливої
молодечої наївности і безжурности, але захоплюють також на зверхньою
хореографічною стороною, декоративністю дівоцьких строїв, та контрастом
розсіяних облич із фоном сільської церковці і цвинтаря. Магічна функція
веснянкових пісень та ігор уступила вже місця їх естетичним цінностям, які
задовольняють почуття краси, і завдяки яким ці пісні й досі живуть.
Люби українське!
 |
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
