Генофонд українського народу: кому його підвищувати?
А от таким гарним, здоровим та зрілим, як ті ягоди, молодим жінкам, як ота рум’яна,
«соковита», «кров з молоком» 18-річна дівчина з Закарпаття (див. знимку вдолі), і
підвищувати.
От побутує сьогодні така думка, що нині, мовляв, все суспільно-активне молоде
населення України виїжджає з рідної землі в світи, щоб там знайти нормальну
роботу, яка б належно оплачувалася і т.д. і т.п.. А тут, у ненці-Україні, лишаються
самі йно пасивні індивідуми, що ледве животіють, «невдахи». Одне слово, хто нині є
за кордоном, той почувається якимось вивищеним над тими, що лишилися на
Батьківщині. Хіба не так?
Погляньмо лишень, що міркує на цю тему в праці «Арійський стандарт» її автор Ігор Каганець – головний
редактор часопису нової еліти «Перехід-IV», а також автор книжок «Нація золотих комірців»
(1994), «Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка,
психоінформатика» (1997), а також знаменитої капітальної праці останнього часу
«Пшениця без куколю», в якій автор представив своє чітке бачення християнського
світу загалом, і роль України в цьому світі зокрема (а також і те, що ця книжка
руйнує стереотипи зашкарлублості мислення щодо теперішього християнства…).
| Цитата: | […]
Історичний аналіз свідчить, що деякі етноси, які в минулому покинули Україну,
через багато століть знову повертали¬ся на свою прабатьківщину. Якщо ці, вже
сформовані етноси: 1) набували ознак чоловічого начала; 2) поверталися на Україну в
кінці 532-річного періоду (в момент етноовуляції), 3) мали ментальність із
соціотипом “логіко-сенсорного екстраверта” (“Адміністратор”) і 4)
налагоджували дуальну взаємодію(1) з місцевим українським
населенням, — то вони давали початок новому українському етносу, що
супроводжувалось потужним пасіонарним спалахом.
Отже, маємо українську реалізацію класичної схеми “теза — антитеза — синтез”:
цілісність єдиного етносу ---> розділення етносу на автохтонів і діаспору
---> повернення найактивнішої частини діаспори і народження нового етносу”
— це формула безсмертя України, її унікальної здатності до самовідтворення,
оновлення і перенародження.
Нам пощастило жити в особливий час, коли космічний годинник повідомляє благу
звістку: незабаром в Україну увіллється свіжа кров і відбудеться зачаття нового
етносу, який до 2015 року народиться у вигляді української нації нової епохи.
Четверта хвиля
Але що це за “свіжа кров”? Хто виступить у ролі чоловічого етнотворчого начала —
четвертого за час християнської ери — услід за галілеянами, варягами і
литовським лицарством? Сьогодні на це питання вже можна дати тверду відповідь.
Дивовижно, що ця спільнота так і називається — Четверта хвиля. Саме так
позначають українців, що виїхали за кордон протягом останніх 10-15 років.
На сьогодні це найдинамічніша частина українського народу. І справа не лише в
тому, що у них вистачило сміливості й волі подолати міждержавні бар’єри і
відчайдушно стрибнути у невідоме. Найважливіше, що вони зіткнулися з ЧУЖИМИ
культурами і державними системами, то ж тепер можуть об’єктивно оцінити СВОЄ зі
всіма його перевагами і недоліками. При цьому вони перебувають у тісному зв’язку
з Батьківщиною, адже тут лишилися їхні родичі та друзі, діти і батьки. І де б вони
не перебували на планеті Земля, їхні душі нерозривно пов’язані з Україною. Тут
їхня любов і їхня доля, тут їхнє майбутнє.
Наднапружена, немислимо важка праця в середовищі ділового та прагматичного
Заходу змінила їхню ментальність. Цікаво, що після пережитого на чужині
випробовування люди повертаються на Батьківщину великими її патріотами. Важливу
роль відіграє не лише перебування в чужорідному мовному і культурному
середовищі, а й відсутність звичного для організму харчування. Справді, щоб щось
оцінити, треба його на якийсь час втратити. Від українських емігрантів можна
почути дивовижні розповіді про те, що на чужині їжа зовсім не смачна, і що ми, в
Україні, навіть не уявляємо собі, наскільки смачними є українські хліб, сало,
молоко, сметана, навіть халва.
Повторимо, що перехід України на вищий рівень розвитку здійснювався через
народження нею нового етносу. Це відбувалося на початку кожного 532-річного
геокосмічного циклу: 419 р. — анти, 951 р. — руси, 1483 р. — козаки. Народженню кожного
українського етносу передувало етнічне зачаття, яке відбувалося внаслідок
злиття чоловічого і жіночого етносоціальних організмів. У згаданих вище циклах
батьківськими організмами були галілеяни, варяги і литовське лицарство, а
материнськими — автохтонне населення України.
— Що штовхало їх назустріч одне одному?
Нестерпність існуючого стану речей і загроза знищення. Окремо один від одного
вони були приречені на страждання і смерть, а от зливаючись у новій
етносоціальній істоті здобували нові системні якості, небачену життєву силу і
цивілізаційну перспективу.
Перед реальною загрозою знищення українські автохтонні етноси опинялися в
кінці кожного 532-річного циклу це і поразка у війні з готами у 4-му
столітті, і міжусобиці після розвалу держави антів у 8-му столітті, і
беззахисність перед монголо-татарами у 13-му столітті (якби останні прийшли в
Україну на 2—3 століття раніше, то їх би перерізали як баранів і на цьому б їхні
“подвиги” закінчились).
Продовженням цього ряду є нинішня ситуація в Україні розвал економіки і
соціальної інфраструктури, надзвичайна залежність від Росії і Заходу, величезні
зовнішні борги, параліч державного управління, різке зменшення народжуваності,
понад чотирьохмільйонне скорочення населення.
Характерний момент під час попередніх криз значна частина населення України
або винищувалась, або забиралась у рабство. Сьогодні маємо фактично те ж саме,
лише у безкровний спосіб. Хто слабкіший — той вмирає від хвороб і стресів. Велика
кількість інтелек¬ту¬ально активних людей виїхала за кордон, зокрема завдяки
енергійній політиці Заходу з “відкачування мізків”. До 7 мільйонів українських
заробітчан щорічно знаходяться за межами України в умовах економічного
рабства.
Деякі форми рабства взагалі лишилися без змін після розпаду СРСР з Укра¬ї¬ни
виїхало понад 400 тисяч жінок, з них до 100 тисяч, згідно з офіційною статистикою,
знахо¬дяться у становищі сексуальних рабинь. Те, що під час Четвертої хвилі на
заробітки поїхали переважно жінки (раніше це була чоловіча справа), свідчить про
те, що заради виживання Україна задіяла останні резерви.
У ще гострішій кризі перебуває еміграція Четвертої хвилі, викинута на Захід у
пошуках засобів для існування. Здебільшого вона малоосвічена, без знання
мов, неорганізована, з низькою національною свідомістю. Їй важко адаптуватися до
чужого середовища, та вона й не дуже намагається це робити, бо має намір
повернутися на Батьківщину і зберігає українське громадянство. Вона
надінтенсивно працює на найважчих роботах, але лише для того, щоб підтримати свої
родини в Україні, назбирати трохи грошей і повернутится додому. Найважче в
Португалії, Іспанії та Італії, де на сьогодні, за приблизними підрахунками,
перебуває відповідно 300, 500 і 700 тисяч українців.
Дехто взяв з собою дітей і був готовий страждати заради їхнього майбутнього у
країні поселення, проте зіткнувся з шокуючою несподіванкою: діти легко
переходять на чужу мову і відчужуються від батьків. Очевидно, що діти зможуть
адаптуватися до своєї нової “батьківщини”, але чи залишаться вони українцями? Це
болюче питання спонукає батьків навчати дітей в Україні, самим залишаючись за
кордоном, а то й вимушено повертатися додому. Проблема швидкої асиміляції
ускладнюється прірвою, яка розділяє новітніх емігрантів від післявоєнної
еміграції.
Якщо Четверта хвиля не зможе подолати нинішню кризу, то її неминуче чекає швидка
асиміляція (протягом одного покоління), напіврабська праця і безправне становище
людей третього сорту. Те ж саме можна сказати про українців, що лишилися в Україні,
з невеликим уточненням — їхнє вмирання буде повільнішим.
Шлях подолання кризи захований у нашій історії, в закономірностях пульсуючого
розвитку українського геосоці¬аль¬ного організму. У 2015 році починається новий
532-річний етнотворчий цикл. Це значить, що незабаром на святій землі України має
народитися новий український етнос, нова українська нація, нова українська
держава. Але спочатку має відбутися етнічне зачаття.
— Яким має бути чоловіче начало, що воно має робити?
Погляньмо на попередні батьківські формації — галілеян, варягів, литовців:
1. Вони поверталися в Україну як добре організована сила, як колективний носій
передових технологій управління.
2. Вони усвідомлювали своє призначенння, мали свою ідеологію й активно втручалися
в політичні процеси України.
3. Вони були носіями ментальності з соціотипом “Адміністратор” (логіко-сенсорний
екстраверт), головними цінностями якого є самодисципліна, планомірність, чесна
високоякісна праця, воля до енергійного подолання будь-яких перешкод, а життєве
гасло — “Боротьба з хаосом”. Цей соціотип є психологічним доповненням до
соціотипу “Миротворець”, який в цілому описує ментальність автохтонного
населення України.
4. Вони налагоджували продуктивну співпрацю з тією частиною автохтонного
населення України, що була найбільше зацікавлена в реформах і наведенні порядку.
Зі сказаного випливають чотири напрямки дій для Четвертої хвилі.
1. Самоорганізація, налагодження внутрішніх зв’язків, плекання відчуття
цілісного колективного організму.
2. Розробка науково-світоглядної бази і налагодження інформаційно-просвітницької
роботи через друковані та електронні видання (журнали, газети, теле- і
радіопрограми, інтернет-сайти). Особливо перспективним виглядає створення газети
для українців усього світу з виданням локалізованих версій, у тому числі для
південно-західної Європи (Іспанія, Португалія, Італія) та України.
3. Плекання в середовищі Четвертої хвилі субкультури на базі соціотипу
“Адміністратор” (логіко-сенсорний екстра¬верт) шляхом навчання, консультацій,
залучення до спільних проектів, радикальної зміни іміджу цієї хвилі еміграції,
розвитку у неї національної самосвідомості та самоповаги.
4. Створення в Україні власного дрібного і середнього бізнесу (цей процес уже
почався), власних інформаційно-аналітичних, культурно-мистецьких,
військово-спортивних, бізнесових, відпочинково-туристичних та інших структур,
практична реалізація давнього українського принципу “Свій до свого по своє”.
Скоріше всього, що післявоєнна діаспора вже не зможе активно втручатися у
внутрішньоукраїнські процеси, зате зможе лобіювати українські інтереси в
країнах поселення. Ініціювання ж в Україні цивілізаційного переходу — це
призначення Четвертої хвилі. У цій справі найбільшим потенціалом володіє
діаспора в Італії, Португалії та Іспанії, оскільки вона найчисельніша і у своїй
масі орієнтована на повернення додому. Проте стати потужною етнотворчою силою
вона може лише за активної участі нової еміграції США та Канади, яка є найбільш
інтелектуальною та організованою. Втішає те, що розвиток подій розвивається саме
в цьому напрямі. (Ігор Каганець – Арійський Стандарт)
Примітка:
1 – Дуальна взаємодія виникає лише між взаємодоповнюючими, отже, психологічно
сумісними соціотипами. Саме такими соціотипами є «Миротворець» і «Адміністратор.
– Див. Каганець Ігор. Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга,
соціоніка, психоінформатика». (прим. авт.) |
Та, проте, повернімося до, власне, нашої теми. Отже, як на мене, на знимці – правдива
українка, якій в майбутньому народжувати здорових дітей для становлення сильної
та духовно багатої української нації. Не вірите? Прочитайте, принаймні, отут.
Наведу лише звідтам таку цитату автора тієї статті Володимира Войтенка:
| Цитата: | Від себе: у чому ж полягають ці відмінності (між українцями і білорусами та
росіянами. – Д.С.)? Їх п’ять: темніше волосся, темніші очі (карі), певна форма
голови, вищий зріст, ніж у білорусів і росіян, і п’яте — макроскелія (ноги довші,
пропорційно до тулуба, ніж у росіян).
[…]
Я наведу вам міркування різних людей — німецького філософа Йоганна Ґердера,
російського письменника М.Лєскова і російського антрополога Д.Анучина. Ось що
вони більш-менш узгоджено казали про українців, про риси їхнього характеру, чи то
пак — менталітету. Перша — інтелектуальність, друга — брак
раціоналізму і непрактичність, третя — індивідуалізм, четверта —
нерішучість в ситуаціях, які потребують вибору одного з кількох варіантів,
але одночасно твердість у досягненні мети. А ще — емоційність, романтичність,
іронія і самоіронія, цнотливість стосунків між чоловіком і жінкою. (В.
Войтенко – Наука «колисок» не визнає) |
Світлину взято – Джерело.
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
