| Сторінки:
1
..
5
6
7
8
9
..
11 |
Користувач Олесь
Почесний Академік
Повідомлень: 1275
Зареєстрований: 3-2-2003
Місто: Baden-Wurtemberg
Нема на форумі
Настрій: повстанський
|
|
Метелик
Для всіх, хто ще цього не бачив:
http://dekorus.com.pl/motylek
|
|
|
Tempika
Почесний Академік
Повідомлень: 2732
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: усміхнена
|
|
...тре попереджати, що то флеш :-))
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Добривечір, людоньки!
(Так як не можу увійти чомусь в нормальний наш тред "Добрий вечір-2", вітаюсь
тута!)
Отсе вирішив (по великій розлуці, хе-хе) знов завітати сюди!
І, як годиться, з порожніми руками не прийшов-им до вас: ну, без гостинців, але таки
(нарешті!) з новим "винаходом"! Ось так.
(Бо то вже надходять "скарги" мені, ##-##: шо то, мовляв, тебе, Яндруху, по інших
форумах бачали, а сюди навит чогось і не приступиш: загнівався чи шо?!)
От таке-то воно.
(Життє-буттє, тобто.)
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ну, отже, вдихнімо в нашу сторіночку "Усяка дурня" новий віддих життя!
{Нас "мають" - тож нумо, браття (і сестри теж!) й собі їх "помаймо"!}
ЦІЛКОВИТИЙ МАРАЗМ, АБО ПОВНИЙ "ПЕ" ПО-УКРАЇНСЬКИ
(І все ж з тієї, такої "природньої" та сягаючої-нашим-корінням
"городньо-польової" теми.)
Мальва Луанда, або Городньо-Польова Феєрія
Mallow-Fellow, or Field & Garden Extravaganza, invented by Yandpyx
Винахід: код - ЦУ[я]Рк, № 0013; придумано - Яндрухом, 2004 р.Б.
Красне літечко минає і скоро-во буде осінь!
Як то гарно є тепер, як наробишся як негр без цілий день на господарці, піти-си на
став і скупнутися!
Малисьмо того року файний врожай малини, вишень; скоро "підуть" ябка з
грушками (і сливки теж!) - але то вже буде трохи згодом, вже восени - як будем'
копати бульбу. Хоча, не знаю, чи буде шо з тої бульби ачи нє, бо жуки (кляті пі...раси!)
обгризли всьо листя на ній: скільки там їх не збиралося, скільки не трулося (навіть
по кілька разів!) - все 'дно нині на полі самі іно штурпачки стоять!
Ну, також, певно, буде добрий врожай фасолі з шпараґівков - потичив-бо весною
добрий кусник поля (навіть віддав під се діло свою тичку-"дистанційку" до
телевізора! Ось так).
І во тепер, коли сонце пече немилосердно (ну геть-чисто тобі Ахврика!), перед хатов
в мене вже ся добре зав'язали помидори. Вже навит заповзявсі був діставати зі
шопи колики, аби попідв'язувати вже дозріваючі довгі стебла, що в літню спеку
геть-чисто зачахли й схилилися низько ду земли, як прийшла ми тут враз ду гулуви
удна річ: а що, як ду того обвислого стебла взяти й прив'язати звичайнісіньку
повітряну кульку, аби вона, як рине вгору, припідняла би стебло! Ото ідея!!
Геніально, нє?!! (Відомо ж бо, що усе геніальне - просте...) А "надихнув" мене на
отсей винахід - ну нє, ви не повірите, але таки правильно - мультфільм про Вініпуха
та його друга-і-соратника Паця! Пригадуєте, як той ведмідь захтів був си трохи меду
дістати з дупла, де жили дикі-предикі бджоли, й відтак вдався до послуг свого
друга-і... (див. вище) Паця, котрий і позичив 'му свої чудові повітряні кульки, аби
догодити другові та бойовому соратникові Пуху, аби той повітряним способом
дістався бджолиного гнізда й, таким чином, наївся (по самі вуха!) того клятого меду
(а шоб він виходив йому шкірою, той мед!).
І ось так тепера, спекотної літньої днини, аж любо глянути на присадибну ділянку:
над городом усіма барвами веселки майорять повітряні кульки, що виконують
незвичну, але таку почесну для них місію: коли є вкрай гаряче, розпростовувати
дозрілу низькопохилену до землі рослину догори, без допомоги того дурнуватого
прив'язування до коликів!
І навіть красуня-мальва - чий стрункий та довготелесий стан аж проситься до
обіймів (?!) - могла б позаздрити великій, взаємній та чистій любові простої
рослинки (читай - селянки) із "проґумованим виробом № 2", котрий, як є гаряче,
не дає "їй" впасти аж так низько до землі (напротивагу "корисливій"
любові з твердим коликом...).
Справжнісінька тобі новітня Мальва Луанда!
(Придатне до усього живого як і рослинного, так і людського походження, котре під
час дозрівання, як є дуже гяряче, не хоче впасти дуже низько.
Ма-а-а-мо-о! як я низько впала!!)
Далі буде...
P.S. Кому потрібні вишні - хутко зголошуйтеся на Санкрафт!
(Бо я не маю їх де дівати!!)
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
А чом же панна Сумна сюди ані не завітає, ані не подасть який свій "винахід"
(чи бодай "вдосконалення" на попередні)?...
А інші де?!
Анекдоти:
***
Психологія тварин. Собака: "Він мене годує, він про мене дбає, він дає
мені притулок - напевно, він бог!" Кішка: "Він мене годує, він про мене дбає, він
дає мені притулок - напевно, я бог!"
***
Виходять дві блохи п'яні з ресторану, і одна другій мовить:
- Ну то як, пішки додому підемо чи собак ловити будемо?
***
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Ну, от і наблизилося наше з Вами головне (сподіваюся) свято. На вулицях стало трохи
чистіше, бордюри побілили вапном, і... все.
А Ви пригадайте, як було раніше! На початках нашої Незалежності кожен пурєдний
галичанин намагався прикрасити своє обійстя і взагалі все, що бачив. В синьо-жовті
кольори вифарбовувались такі стратегічні пункти, як вихОдки, будки “ремонт
взуття”, автобусні зупинки, паркани і тому подібне. Особливо мені запам’яталася
одна будка на Рогачці, де поміж синьо-жовтих стін визирала мармиза шевця
синьо-червоних відтінків; такий собі антагонізм кольорів прапора України і
прапора УРСР.
І от я задумалася: що б такого можна було зробити на згадку про тамті часи?
І от що надумала.
Як відомо, синій і жовтий кольори вкупі дають зелений.
А якби вдалося розкласти зелений колір на два – синій і жовтий?! Уявіть собі: кожен
листочок, кожна травинка були б зверха жовті, а зі споду сині (чи навпаки). Тажеж
Стрийський парк, Шевченківський гай – то були б правдиві райські куточки! О, якби
ми з Вами там стрілися, поспівали б наших пісень, запалили б ватру... Ех...
Отож фізики – не дрімайте! (це я зокрема доктору Тролліну адресую). Зробіть нам
правдиве свято!
P.s. Сподіваюся, я не зачепила почуттів тих, для кого національні кольори є святими.
Повірте, для мене вони теж такі.
А наштовхнув мене на цей задум малий клаптик паперу зі старої газети “Ратуша” з
монологом незабутнього пана Марценяка... Думаю, “клюмба” мене б підтримала.
P.р.s. Молоді банкіри та інші господарі життя чомусь полюбляють одягати голубу
сорочку з жовтою краваткою Що б це означало?
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ов, врешті почулисьмо панну Сумну!
Давно, давно вже пора!
|
|
|
dr.Trollin
Почесний Академік
Повідомлень: 1061
Зареєстрований: 3-6-2003
Місто: Львівська політехніка
Нема на форумі
Настрій: ще живий
|
|
Тролліна, бачте, згадали...
ото (жеби м сі знали) я по фізиці металів спеціалізуюся, аж не по оптиці. тому про
перефАрблення оптичними методами -- ніц не повім.
Зате повім методами біологічними.
Але позаяк за все тра платити -- то таки воно і платиться.
А позаяк за Патріотизму генерально платить не той, хто тішиться,
то розплачуватися доведеться тотим о-о деревцям, котрі замовниця сесього дійства
розбарвити хтіла.
То я до того, що воно ВЖЕ з одного боку жовте.
(бо тля/каштанна моль позжерала багато що.)
тому тепер лишилося лиш ото 1/2 завдання вирішити -- щоб ото перезабарвити
(за той Понеділковий день. що зе до Деад-Лайну замовниці залишився)
-- усі яйця тотих ото деревоугризних комашок, що ото напали ся на наші дерева.
І лічачи, що вони ото свОї яйця примоцьовують на Зворотній бік листка -- то маємо
таки иншу барву на иншій стороні, як ото ото і замОвлювали.
ПерепорУчую патичок естафетовий іншим учасникам сього Патріотичнозабарвлюючого
дійства на завивершення цьєї незнАчної задачки.
Підкащу, либонь, ще на прощання,- що ото-то мудрсвування слід би починати з
Купоросу мідного (або хоч аналінового бАрвника), котрим якщо з геліКоптера
покромити хмаринку, що надпарково пролітатиме -- то вона і змочить усю поверхню, а,
перЕцінь до листків воно менш братиметься аніж доо яєць тотої зетючої зволочи
(деревогризної) -то і матимемо иншу (блакитну) барву з одного боку листка.
Та ще ж (гляди) і тотої летючожерної зволочи поменше буде.
P.S.
(задумливо) ще б ото Тризуба на користь пустити.
P.P.S. З Праздничком.
Зробімо його таки правдивим, а не тедо-векторним.
принаймні у КомуВнизівському хоч би сенсі...
З повагою, Сергій.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
2 панна Сумна:
Вважайте, а то нарветеся таки на "клюмбу" чи активісток з "Союзу
українок"...
Забулисьте, як "членкині" хтіли вочі Юзьови вибрати за то, шо десь був
написав, шо, мовляв, ті "українки" ніц не роблєть, іно тілько грают на бандурах
і співають сльозоточивих пісень - яка з них користь; ліпше би най вишивали
"синьо-жовтим хрестиком бікіні", еканоміку нашу підіймали...
А "клюмба" наша нині стала "просунутою" - не до порІвняння з минулим: от
зашлють хакерів сюди, збезчестять модераторів і по всьому буде!
Ось так!
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
"ЦІЛКОВИТИЙ МАРАЗМ", АБО ПОВНИЙ "ПЕ" ПО-УКРАЇНСЬКИ
Так, отже настала пора впорядкувати наші "винаходи", поприсвоювати їм номЕри,
занести до каталогу анналів світової дурні "Totally Absurd Inventions", де наша дурня
посяде чільне місце межи іншою такою і буде представлена з поміткою "made in
Ukraine" та коротеньким описом нашої із вами країни: родючі чорноземи і неозорі
степи, смердючі туалети та розбиті дороги, панове народні депутати, що
пересуваються виключно на "кубиках" та населення, що вірить усякій рекламі,
що їй пропонують з голубих екранів...
Отож, ofiційno z@тvерdжуємо наступне, а саме:
1) гарний винахід панни Сумної про загравання до національного почуття правдивого
українця та щирого патрійота!
Гей, Нумо, Браття, або Синьо-Жовтий Парковий Блюз
Frank-Hearted Wee Folk, or Blue & Yellow Park Blues, invented by Ms. Cymna
Дурня: код - ЦО[с]Рк, № 0014; придумано - панною Сумною, 2004 р.Б.
(опис - аби наново не переписувати - див. вище)
2) А ось наступний гарний винахід вже нашого славного дохтора Троліна: нє, то не той
дохтор, шо лічить людей - він має справу з металами! Ось як.
(То вам не коники з ##### ліпити...)
Отже, як то повелося вже у нас, - теж ofiційno z@тvерdжуємо:
Городньо-Польове Патріотичнозабарвлююче Дійство
Field & Garden Patriotical-Looking Mummery, invented by dr. Trollin
Дурня: код - ЦY[d.t]Рк, № 0015; придумав - dr. Trollin (2004 р.Б.)
(опис - аби наново не переписувати - див. вище)
Ось такі маємо на нині винаходи, що пройшли успішно процедуру ofiційnoго
z@тvерdжennя. Усього лиш 2. Ну, але то, вважаю, не біда: ліпше бодай кілька, але добрих,
аніж багато, та поганих!
Анонс чергової дурні, яку буде представлено якнайближчим часом!!
Варіації на тему "політики батога і пряника"
Отож, як то мовиться, - далі має бути...
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Гратулюю, п.Яндруху!
Була дуже втішена, побачивши, що мій винахід знайшов належний пошанівок поміж
іншої дурні.
Маю лиш одне застереження: пан потрактував моє псевдо по-англійську як "Cymna",
тобто "Цимна". Теж гарно, але то не моє!
То хіба Ірена Карпа любить себе називати "Іпеха Капна".
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ok, зважемо на це.
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Сьогодні зранку:
а) побачила на тротуарі розбите яйце, а це видовище чомусь завжди викликає в мене
неймовірну огиду;
б) двірничка мітлою хвицнула на мене сміття, звичайно ж, нехотячи;
в) в маршрутці була така тиснява, що відірвали ручку від сумки.
Прийшла на роботу, впала на стілець і заволала: "Ну що за день такий?!"
Мені відповіли: "День знань."
Ага...
|
|
|
dr.Trollin
Почесний Академік
Повідомлень: 1061
Зареєстрований: 3-6-2003
Місто: Львівська політехніка
Нема на форумі
Настрій: ще живий
|
|
2Яндрух так, "То вам не коники з ##### ліпити...) ",
то не з ##### , але ж
з металевих розтопів евтектичної концентрації,
аби(сь)те знали б!
З повагою, Сергій.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
А-га, ну звiсно шо так, пане-дохтОре!
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Отже, обiцяний анонс - вже тут! Зустрiчайте!!
"ЦІЛКОВИТИЙ МАРАЗМ", АБО ПОВНИЙ "ПЕ" ПО-УКРАЇНСЬКИ
Погоничі смердів, або Особливості вітчизняного сек'юриті
(Варіація на тему "політики батога і пряника"
Rabbleteers, or National security service habits, concocted by Yandpyx
(The stick and the carrot policy theme and a variation)
Дурня: код - ЦУ[я]Рк, № 0016; придумано - Яндрухом, 2004 р.Б.
Усім нам відомо, що державні мужі наші, як проїжджають нашими містами і селами, не
вельми переймаються життєм свойого бідного та знедоленого наріду, ба більше: вони
завсіди підкреслюють свою вивищеність та божеськість над ним. Напротивагу того ж
люду, котрий аж знемагає, а так любить своїх правителів...
Відтак, усе живе, що дихає та рухається (та й не рухається також!) має розтупатися
перед кортежом лімузинів, що проїджає їхньою сторонкою: як у селі (як, напр., у
моєму), так і по запруджених простими машинами простих смертних вулицях (як ві
Львові). А коли ті тупі смерди не вельми хочуть розтупатися перед грізною колоною
з автівок з затемниними шибами, всередині котрих покояться на подушках і перинах
наші державні мужі, то тут на допомогу високочолим приходять їхнії вірнії
міліцейськії пси, що горланять у свої меґафони із проханням по-доброму відійти
вбік і не заважати проїздові сильних світу сього на свою дачу си трохи спочити від
справ державної ваги.
Нє, я не пропоную нашим високопоставленим державним мужам, як ото у фільмах буває,
звеліти своїм охоронцям бігти поряд з автом, аби ті ані на йоту не давали
приступити близько тій дурній черні до їхнього султана, а самі (охоронці, тобто)
час-від-часу принюхувались би до чудового благоговіння від своїх пахв...
А пропоную я ось що.
В усіх автах, в котрих мають звичку роз'їжджати наші державнії мужі, в даху є
напевно люки: то для того, аби дати змогу весняному сонечкові погріти їхню лисину
та просто, аби дістати ковток свіжого повітря під час несамовитого процесу
думання над проблемами державної ваги.
Я ось міркую отак: а що як впустити тих своїх (ну, тобто, їхніх) охоронців до себе
всередину, в салон, аби ті могли стати ногами на заднє сидіння (для отієї справи
державний муж може трохи ся посунути або взагалі зволити їм вилізти на свої
коліна, аби вище було (а шо - шо хочу, той роблю!)) і висунутися усім своїм могутнім
тілом в люк назовні аж по крижі. А там, вистромивши, ясна річ, свої руки, в котрих
вони мають міцно затискати здоровецький та довгий-предовгий батіг (щось на кшталт
отих хлистів, котрими приборкують левів та тигрів в цирку), і давай той охоронець
заходитися несамовито і скажено періщити та хльостати непоступливих і тупих
простолюдинів на всі боки від авто з державним мужом всередині (направо, наліво,
наперед, дозаду), що поволеньки проїжджає собі вулицев у своїх справах державної
ваги...
- А-ну-ро-зій-ди-и-и-сь!! Кому-ска-з-з-зав! А-н-н-на! А-а-на-м-м-ма-а-єш!! А-на-й-то-бі-і-і-і
ше,
- А-а-а-а-а!!! А-а-а-ай Та-не-би-и-ийте!!
- Міша, Міша, вот сматрі, вот слєва какой-то тичєт в мєня пальцем - агрєй єво
харашенька сваім кнутом.
- А-га, зара-зара - ту ше справа є трохи роботи... за-а-а-ра... тілько сі рузверну...
О-о-о-о... А-а-а-н-н-на-а-а!!! Шо-о-о-о-оо показуєш пальцем - не бачив?!!!
- А-а-а-а-а-а-а-а-а-аа!!!!!!
Отак сидиш собі у кав'ярні, посьорбуєш запашну кавусю з чеколядою і споглядаєш,
як на вулиці натовп від нечуваної любови до свого кумира - державного мужа -
готовий огорнути авто (а разом з тим і його) "всенародною любов'ю та
підтримкою", у той же час як охоронець, що майоріє з даху авто як з танка,
періщить усіх та уся аж гай шумить - хто лишень попадеться 'му під руку: і старе,
і мале, і всяке інше; і направо, і наліво, і ше де-інде...
А державний муж величаво розглядає сей навколишній світ крізь подвійні затемнені
шибки своєї лімузини й міркує собі: "Які ж вони дурні, ті люди"...
(Се була одна із багатьох можливих варіацій на тему "політики батога і
пряника". Другі ж... ну, отже, ласакаво надаю "поле для діяльності", шановні
форумісти!!)
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Змальована картина (я б навіть сказала фантасмагорія) цілком в дусі "Осені
патріарха" Маркеса. Тільки в латиносів це якось елегантніше виходить.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Незнаю, незнаю, панно Сумно - його "Осінь" якраз не читав...
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Ну то перед копАнням бульби якраз маєте трохи часу, щоб прочитати.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Так, маєте рацію, панно Сумно: копАння (ачи кОпання - яка ріжниця) бульби - вельми
важлива річ для пурєдного господара...
І байдуже, шо тої бульби він - той "пурєдний гусподар" - засадить навесно ледь
не цілий ланиско, щоб потім ся гризти, як її прополоти, позбутися того клятого
колорадського поріддя, а восени, ясна річ, викопати її - тую силу-силенную тої
бульби...
Наші пурєдні гуспудАрі діють за "грошовим принципом" - бульби забагато не
буває! І не відступають від тої аксіоми ані на крок вбік! Бо так, мовляв, робили
наші батьки-діди..., то й ми будем провадити далі їхню справу... Дотримуватися їхніх
мудрих заповітів... Не треба цуратися свого минулого...
O'k, облишмо тую бараболю, бо, як звичайно, вона не головна: а головне в нас шо?
Правильно - біб та фасоля!
Як то кажуть у нас в народі: хто не їсть горох - той не хлоп!
Горох - усьому голова!
Пригадалось ми одне кіно - американське, звісно, - де хлопці-ковбойці, по випасанню
без цілий день своїх корів у тих їхніх преріях, як добре вже ся смеркло,
повсідалися собі любесенько навколо вогню просто під звіздами на чистому небі (а
ніч там, у тих їхніх преріях, як відомо, - холодна) й смакували собі щойно спеченими
та підсмаженими на тому вогневі бобовими. Й "травили" свої ковбойські байки.
З неодмінним - по деякім часі... - звуковим супроводом, що стрясав навколишні
гори-й-доли, та стійким ароматом (гей, Олю Книш: нова темка для розмови!...), що
наповнював простір на всі боки від їхнього багаття, де вони собі мирно точили ляси
після напруженого трудового дня випасання корів у преріях.
Так любо їм було сидіти під звіздами просто неба, час від часу привстаючи (або,
зрештою, не роблячи цього) для порушення вкотре нічної тиші...
Щоби потім, глупої вже ночі, дістатися своїх домівок, скинути важелезні ходаки й з
ходу шубовснути - нє, навіть далі не роздігнувшись! - в ліжко під перину до своїх
Мері, Джені та Сар, що дивилися, либонь, вже треті свої сни, й з гідністю
"поставити крапку" на цей трудовий день!
Одним словом, слава гороху!
Хай живуть бобові!!
...А от прочитати Маркеса - так і не вдалося. Ані до "копання бульби", ані вже
після...
Засилля отих книжок - особливо, тепера - змушує відшуковувати "вікна" у
плинному поступі життя - тобто, викроювати час - "заставляючи" їх звичайним
читанням книжок.
Так, може коли випаде нагода і на Маркеса.
А так нині почитую я собі нашого Осипа Маковея: письменник і поет дуже реалістично
описує повсякденне життя Галичини початку 20 ст., котре чомусь так схоже на наше з
вами теперішнє сьогодення...
... Малисьмо того року добрий врожай не тільки гороху - як вже було сказано
попередньо, - а були і вишні (навіть пропонував "позбутися" кількох відер тут
на Форумі, але намарно...) і сила-силенна яблук; на підході вже й виноград...
Може, врешті, хто зголоситься продегустувати мого вишняку, що кисне ми й доходить
аж у двох 20 л бутлях...
На празник - той, що випадає вже завтра - трунок, мабуть, ше не дійде до своєї
кондиції. А от на Михайла, шо буде вже в листопаді, вже по виборах... - коли вже,
напевно, буде зимно, - от тоді вже буде добра нагода випити не тільки за здоровля
вашого покірного слуги а також усіх тут присутніх, а й за новообраного нашого
президента України!
(Певна річ, якшо оберемо...)
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Ех, таки нікуди мені не дітися від тандему з п.Яндрухом в темі “Усяка дурня”...
Бо не далі ніж 2 дні тому втрапила на думку про користь споживання гороху.
Отже, новий роман Валерія Шевчука “Темна музика сосон”. Оповідається про т.зв.
“чернечу війну” в 2-ій половині 17-го століття в середовищі “уніятів”. Головний
герой твору, монах Теофіль, відвідує монаха Йоіля, що живе самітником. Визначальна
риса Йоіля – поперемінне роблення гріхів і глибоке каяття з їх приводу.
Отут і змальована весела картина поїдання гороху.
Цитую:
Йоіль: “Хочу тобі дещо пояснити, брате. Бачиш, у мене росте особливий горох, сам
його й саджу, ніде такого гуркітливого не знайдеш. ... Цей горошець розкриває нам
очі, які всі сморідні всередині, а коли так, навіщо скверну в собі тримати? А він,
сморід отой, людину переповнює, як вода дзбана, а мій добрий горошець нас од того
плюгавства й паскудства й очища, відтак робить нутро наше, як вимиту й вичищену
світлицю. Отож не соромся, брате, й труби, й очищай себе від скверни, так і до Бога
буде наблизитися сподобніше. Оце для того я того горошця й вирощую, бо він для
мене, що ладан для церкви. А що дух од того, може, й загострий, то це тобі ще одна
нагода покаятися, а людина з покаянням, як уже не раз казав, - без гріха... Ох же й
добрий горошець, - приказував, ковтаючи. – Нічого так не люблю, як горох. Він і
кишки прочистить від нечисті й наситить ліпше панських лагомин.”
Далі не продовжуватиму, бо кінець цієї сцени занадто вже раблезіанський...
А думка про дегустування вишняку видалась мені дуже цікавою!
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Так, робота "Усякої дурні" триває!!
Ось гарне "оповіданнячко з перцем" початку минулого віку одного нашого
галицького (мабуть-таки, пурєдного...) письменника Осипа Маковея (1867-1925).
ТОВАРИШІ ПО ПЕРУ
Начальний редактор "Народної душі", помічник редакції і коректор в одній
особі Петро Печінка дістав запрошення на прощальний вечір в честь начального
редактора "Zlotej wolnosci" пана Тадеуша Огризка, котрий з далекої "провінції"
переносився до Львова, до редакції столичного дневника і до якогось банку, де
також дістав посаду. Було се вивищення, яке Петра Печінку вже від місяця доводило
до великого смутку і злоби не тому, що Огризок забирався лише тому, що він, пан
редактор Печінка, не мав надії на таке саме вивищення.
Трохи смутило єго і се, що тратив в Огризку товариша по більярду в кав'ярні
"Бульвар", де они по редакційних трудах майже щодня сходилися і сотки разів
тручали слоневі кулі по зеленім сукні. Але сей смуток не був такий великий, щоби
переважив пересердя Печінки на всю Україну і на цілий світ, що не вміє оцінити єго
таланту і патріотизму. Адже так "з життям" писати, як він уміє, ніхто не
потрафить! Кожде єго слово верещить, сипле огонь, пече, калічить і убиває
противника, - а проте навіть ся вужча громада українська, що єго найняла на
редактора "Народної душі", не вміє сего оцінити і не підвищує плати. Просто
ганьба, та й годі!
Вибираючись на прощальний вечір, сполучений, очевидно, з відповідною вечерею,
Печінка випив п'ять сирих яєць (бо треба й те сказати, що пан редактор мріяв і
про співацьку кар'єру, вигладжував часто горло сирими покладками і заразом у
жолудку клав основу на всяку дальшу їду і напитки), - так, випив п'ять яєць,
убрався в старий анґлєз, бо на новий ціла соборна Україна не спромоглася для него,
убрав циліндр, приглянувся ще собі у розбитім редакційнім зеркалі, поправив
великі чорні вуса і клиновату бороду, посадив кріпше цвікер* на носі і пішов на
вечерю в чесь товариша по перу.
Треба правду сказати, що вже сам прихід пана редактора Печінки зробив у польськім
товаристві дуже миле враження. Всі знали, що оба редактори, хоч політичні вороги,
один українець, а другий поляк, самі собою жиють як правдиві джентельмени і навіть
не згадують о тім, що один пише в "Народній душі", а другий в "Zlotej wolnosci", -
мимо того не сподівалися, що Печінка прийде. Коли ж побачили єго - передовсім ті, що
мали вже готові прощальні промови, - дуже врадувалися, бо сей українець,
представник свого народу, давав нагоду поговорити про дуже пекучу потребу
якнайкращої згоди польського і українського народу, - тема, без якої бенкет як без
вина, бо не можна єго закінчити гарним зазивом: kochajmy sie!
Настрій відразу взявся щирий. Ще гості не попоїли як треба і тілько перший
бесідник, голова польського касина, попрощав пана Огризка, як уже сей пан Огризок
розплакався, бо вже був добре підчмелений і брався всіх цілувати. Дальші промови
довели єго до правдивої муки, бо кождий бесідник так і переконував єго, що без него
вся Полонія "na kresach" ("на кордонах". - ред.) давно пропала би, а він своїм
могучим словом, і пером, і ділом, і прикладом, і пожертвованням рятував свій нарід
як день, так ніч.
А що найважніше: проповідував згоду між обома братніми народами, польським і
українським, котрих ніяка сила не розлучить, бо они як у минувшині становили, так і
в будуччині мають становити одну цілість.
Хоч далеко не все була правда, що бесідники говорили, пан Огризок прийняв вигляд
мученика за справу, за золоту волю, давню і теперішню, за згоду і будучність і
сидів, як чоловік, що ось-ось має вмерти для вітчизни, аби она й надалі була вільна
і ще вільніша.
Редактор Печінка тим часом їв і пив. Він не знав певно, чи за вечерю прийдеться єму
заплатити, чи се прошена вечеря, - все одно він відразу постановив собі не платити,
нехай комітет платить, що запросив єго.
Але в нагороду за те рішився також сказати промову, бо бачив, що всі ждуть на те. І
він промовив.
- За то, що було, - сказав він, - ніхто і шеляга не дасть; за то, що колись буде, не
варто також шеляга дати; тілько за те, що є, можна заплатити, коли варто. Пан
редактор Огризок, безперечно, великий польський патріот. Але він не
кармазин-шляхтич, тілько хлоп-мазур, котрого діди робили панщину. Єму навіть не
годиться редагувати "Zlotu wolnosc", бо се шляхетська воля, а не народна.
Непотрібна романтика! Щастя, що він у сю стару бочку вляв нового вина, задивившися
на "Народну душу". Він, Печінка, не раз говорив з Огризком про дійсні потреби
обох народів і лічив єго з патріотичного романтизму. Тепер із промов попередніх
бесідників бачить, що вилічив Огризка і се всі помітили. З польського становища
Огризок патріот, яких мало. Людям приємно прочитати часопис, але ніхто не знає, яка
се мука видати хоч одно число. А ще розумне число! Печінка, як товариш по перу, знає
се оцінити.
І тут він розповів гостям, які скарби мусять критися в душі пана Огризка, коли він
з однаковим зрозумінням і одушевленням потрафив писати про японську політику,
новий спосіб квашення огірків, про кооперації і делегації, - до того, й патріотичні
вірші, одним словом, про все і в різних формах. Такого чоловіка справді шкода. Але ж
він не перестає робити, навпаки, стає до праці на ширшій ниві і т.д., і т.д.
Між початком, серединою і кінцем промови редактора Печінки не було логічної
зв'язі, однак бенкети не є на те, щоби розумно говорити. Тут у виголошенні, у
пафосі весь ефект. Промова Печінки подобалася незвичайно. Товариш Огризок
поцілував єго три рази, назвав єго на радощах свинею, але таким тоном, що ніяк не
можна було образитися за се слово, а потім і сам хотів усім відповісти гідно і
поважно. Однак вибрався до промови запізно, бо напитки зовсім сплутали єму думки і
язик, і він ледви міг сказати кілька гадок про свою вдячність для всіх і жаль, що
відходить.
В сій хвилині Печінка відчував цілою своєю народною душею, що голова у него сто
разів сильніша, як у польського товариша, і що він міг би ще вдвоє стілько випити,
як випив досі.
На другий день увечір сидів Печінка у кав'ярні "Бульвар" і ждав на
знакомих, з котрими грав звичайно фербля**. Він уже позичив собі у старшого
кельнера п'ять корон і мав надію, що сего вечора доробиться. Поки що читав
часописи.
Надійшов Огризок. Привітався, сів і почав читати "Народну душу", котру щойно
принесли. У новинах найшов він таке про себе:
"П. редакторові Огризкові на дорогу.
Вчора прощали тутешні поляки редактора "Zlotej wolnosci" пана Тадеуша Огризка,
котрий відходить до Львова. Сім літ затроював сей опришок пера свою і нашу
суспільність потом свого курячого мозку в тім пересвідченню, що рятує Полонію
"na kresach". Не було числа, в котрім він не обкидав би болотом наших святощів, хоч
сам був круглий анальфабет. Стілько всего знав, що грав дуже добре у більярд та
добирався до дна - але не краєвих справ, лише чого іншого. Вчорашній прощальний
вечір скінчився тим, що п. Огризка винесли на руках до фіакра - не для звеличення,
тілько тому, що не міг ногами рушати. Слава богу, що їде собі від нас".
"Народна душа" затріпотіла в руках Огризка, а єго власна мазурська душа нагло
спалахнула. Печінка вже добру хвилину дивився скоса на него і увавжав, що він
почне, прочитавше таке прощальне слово, однак не спостерігся, як "Народна
душа" разом з рамками з трощі***, до котрих була причіплена, опинилася на єго
голові, і як голова встрягла в рамки, і цвікер злетів з носа, і кулак Огризка
опинився єму поза ухом. Такого нападу Печінка не сподівався і імився першої думки,
яка єму прийшла до голови: не віддавати удару, лише з того нападу зробити статтю до
"Народної душі". Будь-що-будь, він потерпів за народну справу як патріот, - і
люди, в кав'ярні бачили, що він не шукав собі напасті. З того може бути чудова
стаття на тему польської некультурності.
Так сей напад і скінчився, що Огризок вийшов з кав'ярні, а Печінка лишився і
оповідав навіть незнакомим гостям, котрих було ледви кільки, що потерпів зовсім
невинно, бо оба сиділи спокійно і навіть не говорили. Гості дійсно не чули ніякої
суперечки, бачили їх обох, як віталися, і не могли зрозуміти нападу. Як невинна
жертва, Печінка не мав чого соромитися і лишився у кав'ярні, бо мусив заграти
фербля, дуже потребував грошей... Пізніше, коли вже сидів з картярами, все думав і
думав над тим, чому не віддав удару Огризкові. Адже міг був потоптати єго ногами,
як хробака! Однак запізно надумався, полохлива у него душа.
На другий день Печінка вичитав у "Zlotej wolnosci" таке про себе:
"Знаний бандит, редактор "Народної душі" Петро Печінка брав, як ми вже
писали, участь у прощальнім вечорі на честь нашого редактора п. Огризка. Мабуть, за
те, що з'їв дармо добру вечерю і напився по саму гортанку, звеличав тоді під час
вечері п. Огризка як першого патріота. Але в день пізніше у своїй шматі обкидав
того самого п. Огризка болотом від ніг до голови. Обурило се декотрих знакомих
нашого заслуженого труженика, і они вчера в кав'ярні "Бульвар" так твердо
пригадали Печінці обов'язки чемності, що буде руський місяць чути кожду
кісточку у своїм гайдамацькім тілі. Таких опришків пера не можна інакше навчити
розуму".
Рівночасно у "Народній душі" появилася новинка:
"Польський напад на нашого редактора.
За вірну характеристику своєї особи і правдиву оцінку своєї нікчемної
діяльності, яку ми подали в поперднім числі про п. Тадеуша Огризка, напав сей
польський Kulturtrager на українській землі вчера в кав'ярні "Бульвар" на нашого
редактора п. П. Печінку і намагався єго ударити. Однак наш редактор вчас відскочив,
і польський напасник лише осоромився. Сотки гостей, зібраних у кав'ярні,
осудили найгострішими словами сей некультурний поступок польського загорільця,
котрий на відході до Львова ще раз дав доказ своєї мазурської дикості".
Заким "дикий мазур" забрався до Львова, він ще раз написав у своїм часописі,
що даремно Печіінка викручується, мовби то єго ніхто не побив, бо всім відомо, що
він лежить у шпиталі і лічиться. У відповідь всі бачили, що "Zlota wolnosc" написала
неправду, і ще раз у "Народній душі" злаяв Огризка анальфабетом і
п'яницею.
На сім приязнь і суперечка обох товаришів по перу скінчилася. Огризок виїхав до
Львова, а Печінка найшов собі іншого товариша до більярду, і справа затихла.
(Осип Маковей, 1913)
!!! Пояснення слів: !!!
цвікер* - пенсне
фербель** - гра в карти
троща*** - болотна рослина (комиш, тобто)
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ну як вам, шановні, оповіданнячко?...
Опришки пера...
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
АНОНС!!!
Вже в найближчому часі - наступне оповідання "з перцем" О. Маковея -
"Товариство для взаїмного величання" (1910):
Фраґмент твору вже тут, до вашої уваги, шановні!
"...Але де я годен усе так до ладу повторити, як говорив Кадильник! Всі слухали,
як зачаровані, і дивувалися, як він хитро придумав таке товариство. Єго думки так
сподобалися всім, що ціла зала загриміла від оплесків; єго вхопили на руки і
обнесли десять разів довкола зали, співаючи оба народні гімни: "Ще не
вмерла..." і "Не пора, не пора...". Дуже жалували, що нема ще третього
народного гімна, бо тоді можна би було поносити Кадильника ще з десять минут. Коли
єго поставили на давнє місце, він із слізьми в очах дякував громаді за честь і
притім подав ще дуже гарну раду, щоб товариство мало також своє вигідне і сильне
крісло для підношення вгору патріотів, бо ось він і тепер переконався, що без
крісла ноги болять; з радості люди не пам'ятаються і так кріпко горнуться до
патріота, що аж синяки робляться там, де не повинні бути. Громада перепросила
Кадильника і згодилася купити патріотичне крісло..."
Отже, незабаром буде! Soon!
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
| Цитата: | Першим відправив користувач Яндрух
Опришки пера... |
А таки "опришки пера" гарніше, ніж "акули пера", нє?
|
|
|
| Сторінки:
1
..
5
6
7
8
9
..
11 |
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
