Казка-відмазка до свята
Василь Кисельов, для «Главреда», з Одеси
У казковій країні Укрляндії, розташованій на схід від центра материка, люди
готувалися до Дня загальної незалежності. Так уже склалося, що в цій країні від
добрих і працьовитих укрляндців нічого не залежало. І взагалі, усе залежало
тільки від одного укрляндця, місцевого короля Леонвільда Другого на прізвисько
Рябий.
Укрляндці давно вже довірилися мудрості і талантам свого монарха і ні про що
більше не думали. Посплять, поїдять, посплять. І так 12 років. Але астрологи
Укрляндії повідомили, що 12-річний цикл завершується. Місяць заходить за Марс,
Юпітер за Сатурн, а шарики за ролики. Коротше, термін вельможного правління
Леонвільда добіг кінця. Королівський почет довго вибирав, кому доручити донести
цю новину до перших вух королівства. Озвався сміливий і хитрий перший канцлер Чук.
Чук оберігав царствені вуха від зайвих звуків, що заважають. А за сумісництвом
володів половиною королівства. Але не робив з цього новин. Тихо володів. Перед тим,
як повідомити королю вердикт мудреців-хіромантів, Чук міцно подумав, чим це все
обернеться для нього і його соратників простих укрляндських футбольних
болільників. Подумав і придумав.
Не можна сказати, що Леонвільд байдуже сприйняв звістку. Такого Чуку не
доводилося чути навіть за усе своє життя. Співуча укрляндська мова таких слів
просто не знала. Вони були запозичені в північного Ханства газівників і
нафтовиків. Заспокоївшись, король вислухав пропозиції канцлера щодо порятунку
Укрляндії, а точніше, усього майна, що за різними підставами належало Леонвільду,
Чуку, принцу Пінчу, а також парі донів Хуану і Ренато. З відходом короля вельможі
могли втратити усе. Адже міг би знайтися моторний укрляндець, який би запитав у
нового короля, чому дорога, якою він щодня везе з рідного села Червонопрапорівка
на ринок у столицю Київштадт, належить не чесним жителям ближніх сіл, а колишньому
королю і його колишньому канцлеру. А потім запитають про труби, по яких тече струм,
вода і нафта з газом, а потім про телефони, банки, пекарні і цілі поля з городами.
Коротше, про все.
Небезпека була ще й у тому, що серед укрляндців, які раз на 12 років обирали нового
короля, знайшовся один “не від світу цього” : чесний, розумний і головне -
непитущий, а навіть навпаки - пейзажі малює, у Бога вірує не тільки по святах, не
матюкається і бортничає на дозвіллі. Як звали цього молодця, не знав навіть Чук. У
народі його іменували Месією. І думали, що він і виведе Укрляндію в материковий
світ, наведе порядок, налагодить усе по совісті.
Чук знав: може, Леонвільд із зятем та дони Хуан і Ренато і зможуть з Месією
по-людському розійтися, але йому, Чуку, це не світить. А тому народився в нього
план. Його він і виклав Його Величності перед самим Днем загальної незалежності.
Королю було не до роздумів і аналізу запропонованого. З вечора боліла голова, а
вранці ще королева Брунгільда дістала своїми проханнями і ниттям. Погодився, не
думаючи.
Напередодні Дня загальної незалежності в телевізорах укрляндців з'явився
король Леонвільд 2-й Рябий з улюбленим собакою біля ніг і папужкою на плечі. На
задньому тлі праворуч у клітці сиділа не менш улюблена морська свинка, ліворуч
поїдав “Віскас” улюблений кіт, а поруч в акваріумі мирно плавали рибки-дискуси.
“Укрляндці- сказав Леонвільд, - за 12 років ми стільки подосягали, що аж страшно.
Успіхів подіти нікуди, тільки і відбиваємося від гостей із заморських країн, що
приїжджають переймати досвід. Приміром, учора була розмова з вождем племені
Мумбо-Юмбо, завтра зустрічаюся з узурпатором резервації Біла Рось,
післязавтра...
Але поряд з цими величезними досягненнями, зустрічалися і дрібні недоробки моїх
підданих. Що б я не хотів для вас зробити, улюблені, відразу з'являються
відщепенці типу цієї Джулії д'Арк чи цього, як його, ну прізвище схоже на
температуру повітря узимку. Ну, не важливо. Коротше, вони мені увесь час заважали.
І так назаважали, що час мені на спокій. Але я так багато напрацював для нас, тобто
для вас, що більше нам король не знадобиться. І без короля проживемо. При
демократії королі не потрібні. Тому я через рік іду, корону знімаю, а передати її
нікому і нема чого. Я тут напередодні зібрав ваших улюблених * Святого Симона і
цього, ну зимове таке прізвище, Холода, по-моєму. Погутарив з ними по-чоловічому.
Вони ж не свині необрізані, усе скумекали, вони завжди проти короля. Вони за
народну парламентську демократію. Я от, побувши королем стільки років, теж тепер
за неї. Загалом, час нам робити реформу і відправляти трон в утиль-цех до біса. Як
мені вчора повідомив канцлер Чук, весь укрляндський народ уже “за”. Всенародне
обговорення пройшло по “Кучестару”, яким моя родина усіх вас давно забезпечила.
Піду, а владу залишу Верховній Нараді, до якої ви оберете найбільш бага... ой не те
прочитав, найбільш хвор... ой знову не те, ну, коротше, депутатів. Ну, а якщо що не
так, уже вибачайте». І титри пішли.
Укрляндія впала в транс. Це як же без царя в голові? Канцлер Чук задоволений,
потирає пітні рученята. Месія поліз на Джомолунгму. Джулія д'Арк окопалася на
Жовтих Водах.
Наступного дня Його Величність сидить у палаці на прославленому диванчику, під
яким уже нічого нема, з химерами самотньо і думає, чим зайнятися. Щось
відвідувачів зменшилося, аж нудно. Заходить секретарка і говорить: “Ваша
Величносте, пунш”.
«*Який пунш? Я вранці пунш не вживаю, забула, дурепо?»
«*Ваша Величносте, на телефоні Джордж Пунш...»
Король сполотнів, пожовк і посинів одночасно. Тремтячою рукою зняв трубку.
«*Хеллоу, Лео, Хау ар ю *»,- пролунало з іншого кінця світу. Дзвінок всемогутнього
володаря Всесвітньої Зеленої Маси злякав короля Укрляндії не на жарт.
Через 15 хвилин білий, як стіна, Леонвільд натиснув кнопку внутрішнього зв'язку
з написом “Чук”. Почув украдливий голос Чука.
«*Слухаю, наймудріший з наймудріших...»
«*Ну шо, догрався зі своїми подарунками по телевізору. Шо я вчора такого там
наговорив? Шо ти мені там підсунув, б... ?»
«*Ви проголосили свою кращу промову, весь народ у захваті, акції моїх компаній
підскочили в ціні, “Динамо” купує Бекхема, Вієрі, Роналдо і Зідана...
«*Мовчати! Я тобі, б..., дам Зідана. Готуй студію, будемо записувати нове
телезвернення до народу...»
ПРИМІТКА. Всі аналогії недоречні, усі збіги випадкові. Такого ніколи і ніде не
було, тому що просто бути не могло.
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
скрізь 
