| Сторінки:
1
..
11
12
13
14
15
..
19 |
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
ЗЕЛЕНИЙ БОГ.
Я люблю водограй,
і кленове намисто,
і всевладдя Зеленого Бога,
що сьогодні народжує
Літо...
Я прокинуся завтра до світу
І всі вікна відкрию в оселі,
у якій зимувалось так довго...
І вітривців впущу
Хай здіймають до стелі
хвилі радості буйні...
Я у них розчинюся.
Щасливо...
©2004 Автор: Ingvar Olaffson
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Вінок втечі
Intro
Розший своє тіло квітками,
розширь своє тіло до коми...
на душу лягла, мов камінь
Тобою залишена вдома
Кумедна картата сорочка -
Її на гіллі повішу,
коли уже вітер не схоче
в листі любитися.
Й тиша
Шпаціруватиме містом
(нам Янгол її напророчив).
Я знаю. що ти навмисно
не взів цю кумедну сорочку.
...................................
Ніч твого тіла відтінки
викарбує на вікнах
покинутого будинку,
де я залишилась вагітна.
1
Втекти зі мною
(а втекла лиш я)
Весна хотіла передсмертно-дика.
мій кінь іржав і неспокійно дихав...
спекотний штиль над хатою стояв
На вії падав, очі затуляв,
і дім зникав у сферу забування.
Де плакала любов моя остання,
як сонне негодоване маля.
Я вмилася струмками і пішла
Сідлать коня.
Упала зі стола
зів"яла квітка - їй цвісти несила.
Я пахощами сповнилася вщерть,
залишила весну на тиху смерть,
бо так вона приречено хотіла.
©2004 Автор: Шмідт
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Вінок втечі - продовження
2
Бо так вона приречено хотіла,
Моя душа. блукати у пітьмі,
щоб стрітися у ній хоча б на мить
Із привидом кохання.
І невміло
Вперед ступала, квилила в тумані,
шукала стежки їжі і води,
Та не знайшла.
І ось прийшла сюди -
Оплакувать любов мою останню.
В порожню задивляючись блакить,
Душа моя надламано мовчить -
вінком зів"ялим голову покрила.
Вбирає в себе пахощі і сни,
і скоро біля скорбної труни
роздасть на цвіт своє безглузле тіло.
2
Роздасть на цвіт своє безглузде тіло
копитами зім"ятий степ,
і птах
Загубиться у весняних дощах,
шукаючи сліпучого світила.
Ступив у потолочені жита
Перед світанням обережний вітер,
І всю росу із поля ніжно витер,
Як сльози із лиця душі.
щоб та
Приготувалася зрання до втечі,
Сплітаючи слова вінками речень,
І щоб її ніхто вже не спиняв.
А вітер буде нас наздоганяти,
Гулятиме у аипаленій хаті
І гладитиме поглядом коня.
3
І гладитиме поглядом коня
На згарищі отім мала Дитина,
Скрадатиметься тихо попідтинню,
І ноги їй колотиме стерня.
Ловитва Птаха, що блука в дощі
Триватиме до середини літа.
А я уже усім по вінця сита...
Од всього цього, од усіх -
Мерщій!
Тікатиму крізь квіти і кущі
Дитиною і птахом у дощі,
Коня вхопивши за хвилясту гриву.
Але Любові погляди сумні
Вкарбуються десь там у глибині
Моїх очей. прийзначених до зливи.
5
Моїх очей. призначених до зливи
Весняне небо сонцем не здола.
Проситиму прозріння і тепла,
Як камінь, що ховається в припливи.
І полетить вуглина у долоні
Зі згарища,
і руки обпече.
Та не рукам, а серцю боляче -
Воно так тяжко стукає у скроні,
Пульсує в мозку, житом пророста,
Яке потолочив мій кінь.
Пуста
Душа не потребує цеї ниви.
Попереду коня вона летить,
Тож не помітить, як у певну мить
Весна впаде у сонні переливи.
6
Весна впаде у сонні переливи
Крихких прощань на цвинтарі.
Луна
Безглуздих слів поміж могил скона.
...Поховано любов мою тремтливу...
Блукатиме по цвинтарю Дитина -
шукатиме гостинців по гробках,
І на вінок зів"ялий сяде Птах,
Не пролетівши навіть половину
Свого шляху до літнього світила -
Він крихти підбиратиме з могили.
Та не насититься з того стола.
До рук притулиться Собака вбогий,
Осліплий.
І у мене, як у Бога
Проситиме прозріння і тепла.
7
Проситиме прозріння і тепла
Скмний Собака, зречений самітник,
Та все що маю - то безглузді міти,
Якими не зігрілась - обпеклась.
Над нами сивий вечір нависа...
Я залишусь на цвинтарі,
допоки
Мого кохання не затихнуть кроки
У теплих сутінкових небесах.
По смерті буде зібрано конклав -
забуде все, що напррокував
Моїй Любові янгол неписемний.
І Янгола судитимуть сичі -
Зведе Він очі й важко промовчить,
І прийде Ніч, безпомічна і темна.
P.S Всьо, маю бігти. Продовження казки трохи згодом, коли знайду вільну хвилинку.
©2004 Автор: Шмідт
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
КВАРТА І
Ловитва птаха, що блука в дощі
Така безпомічна, неоковирна
Скінчилася і почалася мирна
Гонитва містом в гамівнім плащі
На мотоциклі-втечі-від-життя...
Гаруємо у кишеньковім парку,
Кохаємось, знов затіваєм сварку,
І знову мир і сльози каяття...
„Таке життя”...Впресовані в роки
зім’ята постіль, щоки і боки...
Світлини в рамках на зів’ялих стінах
У пустку паутинну дивляться мою –
Чи хто там є? Там я, німий,стою
Впокорений нарешті...На колінах...
©2004 Автор: Ingvar Olaffson
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
КВАРТА ІІ
Впокорений нарешті...На колінах...
Перед іконою стриножу мить,
стривожу душу хай ще поболить
у Переддень Великий Переміни...
Ці стіни паперові тьмяне світло
просочують. Мов трунок його п’ю...
Спираюсь на костур і вже стою.
І тінь свою вкарбовую у віт тло...
І оживає звуками німе кіно.
І Птах сполоханий і скривджене Воно
рулади розливають згодженим дуетом...
І вечір наливається в тонкий бокал...
Орган, віола, вищезгаданий вокал
перетікають з рондо в менуети...
©2004 Автор: Ingvar Olaffson
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
КВАРТА ІІІ
Перетікають з рондо в менуети...
мої фантазії –фантомів гра.
Мій сад росте, потріскує кора
від руху соку... Золота карета
закопана десь тут, під берестом розлогим.
Його коріння заплело в косу
цих статків таємницю і красу
листів,що падають опівніч на підлогу.
І слава Богу, що їх можу прочитать...
Вони приходять „тайно, яко в ночі тать”
Я кожен раз боюсь, що цей – останній.
Тому напружено вслухаюсь в кожну мить.
У тиші серце вже не стука , а гремить
І небу сяйво місячне співа осанну...
©2004 Автор: Ingvar Olaffson
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
КВАРТА ІV
І небу сяйво місячне співа осанну,
І знову зорі градом б’ють об білу ніч,
І знову линеш Ти крізь глибину сторічч
в цей бар, де ми сидем вже зовсім п’яні.
Чи чуємо Тебе? Навряд, мій Давній Друже.
Чи бачимо? Мо’ хвиленьку якусь зі п’яних віч.
Спасибі рому, то таки є добра річ
Для сили візуальної. Байдуже,
що завтра скаже Дому Господиня
на сон солодкий на бруківці попідтинню...
Ми бачили Тебе, ми снили ніч Тобою...
О сьомій похмелюся, відкрию скриню.
Дістану плащ, вдягну краватку жовто-синю.
Піду на Плац, щоб готувать війська до Бою...
©2004 Автор: Ingvar Olaffson
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
любові зорі і сонця
любові зорі і сонця
цілунки рук і ніжність тіла
від перших слів і до кінця
відлуння пристрасті як стріли
летить крізь грози і дощі
щоб впасти сумнівам під ноги
спочине місяць на плечі
розсипле сяйво на пороги
котрі давно на самоті
чекають кроків як осанни
і кроки тихі
саме ті
почує ніч
так бездоганно
думки ламають призми снів
ведуть із відстанями битву
я відчуваю ясність слів
котрі
сплітаються
в молитву
©2004 Автор: Iрина Пирiг
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Вінок втечі, продовження, I. O.
І прийде ніч безпомічна і темна -
Нового обиратиме Царя,
Най підвести його до вівтаря
І обвінчать із Янголом таємно
(Та не Царя він поцілує -
хмари.
Свою подобу лиш віддасть царю,
Щоб із сичами виставить на прю
Свої війська
Й за двох отримать кару)
Але я не суддя вам - лиш глядач.
Тож вилий сльози, Царю,
Вільно плач,
ПокИ ніхто не бачить, пОки темно.
Я одверну лице і знов піду,
Загрузну із конем в болоті дум,
І буде броду кінь шукать даремно.
©2004 Автор: Шмідт
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Великодній літопис (для плаща І. О.)
Все це написано дуже давно і. може, хотілося б щось змінити, однак це буде
неправильно. Тож, маємо те, що маємо.
1
Скоро Великдень
І п’яні святі
Будуть вештатись небом,
Викрешуючи блискавки.
П’яні священики
Будуть молитись
На мироточиві ікони,
Ловлячи ротом краплі їх сліз.
Щасливий Хусейн,
Хоч би і мертвий,
Засукає рукава брудного савана
І обійме американського генерала
...Всі забудуть про тебе, янголе...
2
Ти заховаєш свої крила під плащ –
До біса холодний квітень –
І підеш у кав’ярню на розі,
Де знайома офіціантка
Привітно всміхнеться:
- Сьогодні паски в асортименті.
- Ні, дякую, мені тільки каву, -
Ностальгічно зітхнеш
І так засумуєш за домом,
Що дерева вибухнуть цвітом.
Всі здивуються:
„Як це раптом?”
Але не згадають про тебе, янголе.
3
Ввечері тіні стають довшими,
З облич стираються будь-які настрої,
Сонце знову чинить самогубство,
Пірнаючи в Лопань.
Йому наплювати на те, що Великдень,
Йому наплювати на тебе, янголе...
Бо який же ти, в біса, янгол,
Якщо не вмієш літати,
Якщо ніяк не можеш повернутись додому?
Сонце не вірить в бога,
Сонце не вірить в тебе,
Тому і вбиває себе щоденно.
...Ти винен у смерті сонця...
4
Чорні авта хазяйнують вночі –
Вони – санітари міста.
Сьогодні вони приїдуть по тебе, янголе.
Сьогодні їм стане дуже цікаво,
Чому ти так любиш Великдень,
Невже через крашанки й паски?
Тихо муркочучи мжичкою,
Чорні авта запитають,
З чого зроблені твої крила
І навіщо на джинсах пацьорки...
Нехай ці почвари зовсім не вміють жартувати
(їм-бо нічим усміхатися),
Але ти, янголе, усміхнись їм прямо у фари,
Бо саме авта порятують тебе від життя
І навчать, врешті решт, літати...
©2004 Автор: Шмідт
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Вінок втечі - епілог
9
І буде броду кінь шукать даремно
Серед безкраїх золотих пшениць.
Він упаде в колосся долілиць
І пригада літа оті буремні,
Коли у яслах плакала Дитина,
І Третій Птах приніс оливи віть,
І дім стояв, де згарище лежить,
І попід вікнами цвіла калина.
Я підніму коня і далі шляхом
Ми підемо від болю і від страху,
Й від щастя,
Що утримать не змогла
Між краплі дощові і між калюжі
Я пробиратимусь,
та воду не подужать –
Наздожене мене ріка-хула.
10
Наздожене мене Ріка-хула,
Скупає в співчуттях і у прокляттях.
І як не буду згарища минать я,
Та все одно, вуглиночка мала
Покотиться стежиною услід,
І Цар за мною вирушить в дорогу,
Дитина, Янгол і Собака вбогий,
І запах свій відпустить глоду цвіт.
Вони підуть за мною,
мов сновиди,
Справляючи скорботну панахиду,
І згодом перетворяться на дим
Покинутого дому, болю й щастя.
І сліз моїх не стане на причастя,
Та стане на триєдність у однім.
11
Та стане на триєдність у однім
Моїх блукань у серединнім царстві.
І що на те повість безжальний Марс твій,
Коли я стріли випалю на дим,
На запах ладана,
Щоб Морок одійшов
Од соку, що у глоді закипає
І крає ніч сліпу на небокраї,
З труни виймає приспану Любов.
Дитина тулиться до висохлих грудей
Мерця-Любові.
Вже зайнявся день,
І птах сумний готується до злету,
І цар труну колискою гойда –
“Засни любов, оскліла і бліда”...
Її не стане на вінок сонетів.
12
Їі не стане на вінок сонетів,
Розхитаної втечею Душі.
Пиши мені, коханий мій,
Пиши
Із табору військогвого,
З наметів
(нехай листи не знайдуть адресата,
бо я давно вже рушила на Схід,
І лиш Люові підзабутий міт
хова від вітру випалену хату),
Бо я жива тебі лише в листах,
Які несе на цвинтар Третій Птах
І кидає в смутні потоки Лети.
А я на вітер кидаю слова,
Бо ж я, насправді, лиш у нім жива –
Я визнаю сурму й суму поета.
13
Я визнаю сурму й суму поета
І ту Весну, що силилась втекти...
Через Ріку не зведено мости,
Тож я готуюсь до хрипкого злету.
Торкнися вуст моїх, надгробний камінь,
Торкнись ноги моєї, кропива,
І ви відчуєте, що я жива –
Я на коні.
Ви лишитесь за нами.
І поза нами.
Ми ж бо вже не ваші,
Рушаємо стежиною у хащі,
І плаче Цар,
І Янгол плаче з ним.
Дитина виросте й розкаже цим усюдам,
Як зник в гущавині нащадок Юди,
Забувши піч і стіл,
забувши дім.
14
Забувши піч і стіл,
Забувши дім,
Я визнаю сурму й суму поета.
Її не стане на вінок сонетів,
Та стане на триєдність у однім.
Наздожене мене Ріка-хула,
І буде броду кінь шукать даремно.
І прийде ніч,
Безпомічна і темна –
Проситиме прозріння і тепла.
Весна впаде у сонні переливи
Моїх очей, призначених до зливи,
І гладитиме поглядом коня.
Роздасть на цвіт своє безглузде тіло,
Бо так вона приречено хотіла
Втекти зі мною.
А втекла лиш я.
P.S. Ну от, це був майже вінок сонетів. А "майже", тому що побудований трохи за
іншими правилами. Привіт усім!
©2004 Автор: Шмідт
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Відвідувач
Цей вечір зимовий, як ранок, що схожий на ранки,
Коли ви плели мені коси по ночі.
Вночі
Приходили Ви, ніби злато у руки до бранки -
Хазяйські цілунки хололи на теплім плечі.
Звалося і плакалося - притопити години,
Коли ваші п"яти зминали стежиною сніг.
І сходило сонце,
а мій співрозмовник єдиний -
Надщерблений місяць, інклюзом* котився до ніг.
Не плач і не бийся, стежками розкраяне серце,
Духи вогню, вилітайте із пустки печі.
На руки взяла мене Ніч (зимний вечір, не сердся) -
Прийдете Ви.
І нічого не треба.
Мовчіть.
* Монета, в якій живе злий дух. Коли за неї щось купуєш, вона обов"язково
повертається до господаря. Та в якийсь момент інклюз вирішує змінити хазяїна -
губиться, і господар монети в ту ж мить помирає, а душа його відходить злому духу.
©2004 Автор: Шмідт
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
ЛАНЦЮГ ВТЕЧІ. ПОЧАТОК
1.
Втекти з тобою так хотілося... Та видно
світ на ловитву випустив нових хортів,
і степ лежить на виворіт, і сто чортів,
і полудениць сто позірно і овидно
чатують на крота, голубку, ящерицю
Я вже не встиг, чи може ще не втік?
Стою невидимий у колі... В котрий бік
рушати? Задача... Ось намацав крицю
як вуж холодна і швидка як блискавиця
замінить ладанку і пляшечку водиці
у час урочий,вирішальний цей
зі мною сто життів повернутих до тями,
зі мною сто порогів на краю до ями
і двійко всеблагих, смарагдових очей...
©2004 Автор: Ingvar Olaffson
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Маленький Принц
Твої знекрилені криваві корогви,
Як голуби поранені упали
На рейки мого ранку, що як рись,
Біжать у ніч по роковому колу.
Ти ж так хотів розп'яття, тож урви
Журбу мого життя, розсип коралі
Мого намиста.
І дивись, дивись,
Як їх визбирую з-під ніг твоїх
і з болем
Прощаюся, порушуючи гру
Тіней і світла,
Роздираю грати!
Розмито фарби виром почуттів,
І лінії спливають по долоні...
Попереду безкрайній степ.
Беру
Тебе за руку - ми йдемо вмирати
Бо зрушено гармонію життів -
Твоя троянда не зросте у лоні
Порожньому, позбавленому снів.
Маленький Принце, ти ЦЬОГО хотів?
©2004 Автор: Шмідт
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Червнева колискова. Вишні
І це уже не усмішка, а вишкір.
В розмазаній помаді заховалась
Маленька смерть.
Колише вітер паростьї
Руки моєї.
Небо стало вищим.
Раптово.
Я залізу на горище -
Ховатися у сіно, ніби в мушлю
І борсатись у передзим"ї душ.
Лю-
блю іще усе, що ти понищив -
Торішній дощ і небеса колишні,
Що ластівками зачипали плечі
Та надихали цвіркунів надвечір...
А втім, бери, руйнуй, загарбуй, лиш не
Зачипай червневий шурхіт вишні,
Що відцвіла так швидко і так пишно -
(Я скоро ягодою на гіллі повисну,
Вкарбуюся у червень - нині й прісно).
©2004 Автор: Шмідт
http://www.3muzy.com
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Жоржиновий спів навколо
Жоржиновий спів навколо.
Зібрались докупи мальви.
Любисток співає solo.
І листям тріпоче кальвіль.
Все ніжне таке і свіже.
Я барвами звуків граюсь.
І музику сонця ріжу,
Та небом з очей вмиваюсь.
Діезами світ лунає.
Я - космос і знак єднання.
Очима цей світ вбираю.
Я - ключ до його пізнання..
Всі барви ввібрали звуки.
Й лунають в хоралі спільнім.
До них простягаю руки
І все ж залишаюсь вільним.
©2004 Автор: Дроздовський Дмитро
http://www.3muzy.com
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Останній сон
Даруй мені – я думала про тебе
Напевно, міріади довгих снів,
Загорнутий в чорнильно-синє небо,
Цей біль під серце кинувся мені.
Простиш. Чи ні? Я так хотіла спати,
Я так боролась – ніч перемогла,
І та, яку ти поведеш до страти,
Твоє ім’я не викине на злам.
Не викричить – вона не вип’є чари,
Твій вирок, злий, як сто церковних книг,
І поведе, таврована, плечами –
Чого ж іще чекати восени?
Волосся шовк обійме грубу плаху,
Незайману, візьме її в полон,
Проллється кров... Ти знаєш це. Ти - знахар,
І ти прийдеш у мій останній сон!
©2004 Автор: Наталка Очкур
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Все так, як треба
Чому болить моє потішне серце?
Все так, як треба – ти моїм не був,
Пекуче літо жадібно сміється,
Сльозами висіваючи журбу.
На віск ворожка-липа виливає,
П’янку, безжальну правду - переляк,
Все так, як треба – у забутім раю
Уже давно не орана земля.
Ледачий раб обридлого сеньйора,
Складає міст з уламків дивних мрій...
Чому болить бодай найменший порух?
Це все так хибно. Те, що ти – не мій
©2004 Автор: Наталка Очкур
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Вінчання
Чорні хмари нас вінчали,
Зорі плакали, сумні,
Ми – заручники печалі
Чи поплічники брехні?
Вітер гупав знавісніло
В дзвін розчахнутих небес...
Ні, я все-таки любила –
Може бути, що й тебе.
Так, я вірила у диво,
Присягаючи дощу,
Тільки це несправедливо –
Те, що він зненацька вщух.
Сни, бажання, квіти, зорі -
Все залишило мене,
Усміх твій, такий прозорий
В очі холодом дихне.
Скаже “сердитись – не сердься”,
Забіліє, наче сніг,
І відлунням донесеться
Те “віднині і повік”.
©2004 Автор: Наталка Очкур
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
ГРАД СВЯТИЙ СВЯТОСЛАВА
Скільки відміряно років-
Кроків?
До порога у Біле Місто
Тісто
Замісили в діжі Боги
Тоги
На тендітні вдягли плечі
малечі,
старечі,
юначі
Поскакали у вир шалений
на буланих і вороних
Із хортами
на княжі лови
Соколами в степи
полові
За Дніпрові спливли пороги
У Тавриду без вороття
Святославе,
прокинься, Князю
Оселедцем-тряхни-косою
Гуком ніч розбуди
Хай вої
Ощетинять нічліг
Мечами
блискавицями і сичами
перекинуться характерно*
Бродники-браття-Тво'ї
Хай ударять у стан ворожий
І ПЕРЕМОЖУТЬ
........
Скільки відміряно років
кроків
У град твій святий,
Святославе?
© Copyright: V.Luchenko
|
|
|
Volodymyr
Академік
Повідомлень: 468
Зареєстрований: 3-9-2003
Місто: гостомель
Нема на форумі
Настрій: в очікуванні...
|
|
Музика З Запахом Осені...
Ця музика з запахом осені
Нагло вкрадається в душу -
На горло караючи спомини,
Змиваючи накип ілюзій...
***
Гордість постане між нами,
Гонору скелі безликі -
Втоплять чуттєвість словами,
Виженуть поглядом диким...
З криком підніметься птаха,
Стомлено здіймуться крила -
Небом накриється жага,
Туга за поглядом тихим...
***
Ця музика з запахом осені
Пластирем зклеює душу -
На блюз перетворює спомини,
Що грають на струнах ілюзій...
(с) Volodymyr
він побачив сьогодні у себе в оці
вчорашню сльозу...
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
...над чолом ясним Ізіди(за мотивами J.Woodhouse)
над чолом ясним Ізіди -
повний місяць мов би лотос
діаманти зір в Короні
ніч чарівну освітили
і над морем сяйво дивне,
і над лісом, над болотом
Світ наповнюється Світлом,
що несе його світило
між Юпітером і Марсом...
.....................
ницим фарсом видається
світ, в якому править тіло
врода показна химерна,
ефемерна і хвилинна...
тож дивлюся знову в небо
і питаю - "ти хотіла
щоб тобою милувався?"
доля людська швидкоплинна
і шагренева до того ж...
......................
в срібну тогу одягнуся
у Вівтар до Храму Діви
я зайду на сконі ночі
фіміам курить і свічі
запалить тобі, Ізідо
в тінях ранішніх Годіву
упізнаю і Безсмертю
подивлюся прямо в вічі
на порозі Дня Нового...
©2004 Автор: Ingvar Olaffson
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
ТРИЛИСТНИК
&&&
Літепло лине
хлюпоче ласкаве.Нам
мов дар пророчий
падає в долоні лист
Читати не вміємо...
:::
Крізь павутиння
з роси і води росте
ціль розуміння
:::
Зайнявся захід
багрянцем багаття. Ти
так хотів цих барв
Тепер твоя палітра
змагається з осінню...
&&&
© Copyright: 575
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Журавко, настели мені гніздо
* * *
Журавко, настели мені гніздо
на залізобетонних опорах
високовольтної лінії.
Я заспіваю тобі пісню,
що потече і горами і долом
у міфічну вічність.
Настели мені гніздо - високо,
я втечу - у спокій.
В самоту одягнений - стану хором,
і кидатиму пісні догори,
під ноги, на усі чотири боки.
Може, забуду, що кохав
дівчину, схожу на осінь.
©2004 Автор: В'ячеслав Острозький
|
|
|
Ingvar Olaffson
Академік
Повідомлень: 320
Зареєстрований: 14-10-2003
Місто: Kyiv
Нема на форумі
Настрій: normal
|
|
Герметично замкнений простір
* * *
Герметично замкнений простір.
Тіло - долання меж.
Споглядає мене навпроти
стоголовий голодний пес.
Допивають шматки зневіри,
мов вампіри, мої думки;
залишаю під тином тіло,
опяніле від дикості.
Проминаю шалені гони,
розчепіривши дві руки...
Коби міг - полетів у гори,
щоб зігріли мене зірки.
©2004 Автор: В'ячеслав Острозький
|
|
|
| Сторінки:
1
..
11
12
13
14
15
..
19 |
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
