| Сторінки:
1
2
3 |
Nazar
Почесний Академік
Повідомлень: 2395
Зареєстрований: 2-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: бракує музики
|
|
То нічого, у всіх буває, сам привик до автоматичного випралення помилок Вордом, і
тому не контролюю результат.
А в мене є наступні спогади про групу Alphaville. То було десь року 95, мій колєга придбав
надпотужну(на мої тодішні уявлення) стереосистему з дуже хорошими дзвінкими
колонками по 150 Ватт югославського виробництва, і тоді якраз вперше попав в руки
альбом "Простітуте". Там є таке поєднання композицій Oh parti + Ivory fover ще досі
незнаю чи це одна композиція, тоді я вперше відчув весь захват звуком, коли музика
вдаряється в тебе, проймає дуже глибоко і мурашками розбігається по всьому тілу
за кожним ритмічним тактом, а такт в цьому поєднанні різко з"являється при
початку другої композиції. Ці відчуття настільки були сильними, що багаторазове
прослуховування цих композицій лише ще більше пересушували а не вгамовували
поєднання відчуттів та емоцій, породжували якісь внутрішні чуттєві мембрани і їх
задовільняли. Тоді я так і не міг заснути і ще довго ходив під глибоким враженням
звуку...
Шкода що ці відчуття неможливо передати словами...
Люби українське!
 |
|
|
Зіронька
Дійсний член
Повідомлень: 183
Зареєстрований: 23-5-2003
Нема на форумі
Настрій: вересневий
|
|
Тому ми і люди- бо інстинкти в нас переросли у почуття...
Музика- то така річ,щось на зразок фотоальбому (як, до речі, і запахи).
Асоціацій- безліч. Наприклад, "День Победы" завжди викликає сльози- бо
покійний дідусь дуже любив це свято і цю пісню. Я- у бантиках і з повітряними
кульками- тримаюсь за дідусеву руку. А ще ця пісня має смак цукерок "Тарас
Бульба", які дідусь завжди діставав з кишені і говорив:"А хто мене
поцілує?"...
"Мне просто очень нужен ты"- то я підстрибом восени під дощем біжу до
найкращої подружки,щоб розказати, який все-таки він хороший. І пісня чомусь не з
ним асоціюється- а саме з дощем і подружкою...
"Любе" мені пахне татовою машиною.
А "Плач Єремії"- то взагалі епоха у моєму житті.
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Ще одна асоціація - музична. Певно, найболючиша в моєму житті (не рахуючи бабусиної
смерти і міцно сплетеної з нею в моїх асоціаціях пісні "Я в чужині дивлюся на
небо"  . Зарання прошу пробачення, якщо ці
мої спогади змусять когось сумувати, чи просто здадуться недоречними, але саме
цього вечора у мене знову грає ця пісня. І саме сьогодні я дослухаю її до кінця.
Так спроквола надходить найтемніша на світі ніч
Ніч таки надійшла спроквола. Впала на мене важким чорним рядном, спроквола – і
зненацька. А я так і не зрозуміла, якої ж миті ти перестав мене любити? Що я зробила
– чи чого не зробила – щоби бачити перед собою чужого, холодного незнайомця, що
розглядає мене, як ентомолог – комаху: зацікавлено і відсторонено. Коли, в яку
хвилину ти пожалкував, що зустрів мене? Може, тоді, коли у відповідь на мій
поцілунок буркнув: “я втомився” і пішов кудись в ту саму ніч – мабуть,
відпочивати? Чи тоді, коли, уникаючи моїх простягнути рук зі вправністю
еквілібриста, ти заявив, що я надто розбещена і в мене “одне в голові”? Ти кинув ці
слова мені в лице і знову втік, немов рятуючись від їхнього відлуння, а я
залишилась – мені нікуди було тікати. Мої руки застигли в повітрі, і все, що я
встигла – це підняти долоні, захищаючись, немов дружина Лота, від тої жахливої
правди, що і перетворила її в соляний стовп – ти більше не кохаєш мене. Ти чужий. Я
не знаю того чоловіка, що принизив мене і холодно закрив за собою двері. Я ніколи
не захочу його знати.
Ні, ти, звичайно, повернувся. Дуже швидко. Надто швидко. І вибачався. За що? Не знаю.
Я не зрозуміла. Я ненавиджу фразу “пробач, я тебе більше не люблю”. Вслухайтесь,
як це звучить: “Пробач, більше ти мене не цікавиш!”. Пробач... До дідька! Це
зізнання було б чеснішим і ранило б менше без усяких ввічливих вступів. І – хочу
тебе заспокоїти – одного твого погляду було більш ніж досить, аби знищити мене.
Слова – це був контрольний постріл. У мертве тіло. Але, як ти потім пояснив, ти
злякався, чи не з’їхала я з глузду. Ознаки безумства, на твій погляд, були
незаперечними: я сиділа у кріслі, охопивши плечі руками, так, ніби (ніби!!!) мені
було холодно, і плакала, а з динаміків лунало “Я вже нічого, крім тої ночі не
бачу...”. Тільки ти помилився – я не спричинилася. Я прийшла до тями. Надто пізно,
але... ліпше пізно, аніж ніколи.
Ти мене заспокоював. Знову і знову повторював те дурне "пробач". Умовляв не
брати дурного в голову, а важкого в руки. Говорив, що у всіх бувають складні
періоди. Що ми все подолаємо. Просив не лишати тебе. І я не лишила. Все одно, нічого
з того, що ти зробиш або скажеш, більше не завдасть мені болю. Мертвим серцям не
болить.
Всі мої друзі, котрі знають мене досить давно, дивуються – “Плач Єремії” я
сприймаю весь і беззастережно, але одну пісню ніколи не дослухую до кінця. “Так
спроквола надходить найтемніша на світі ніч... І заступає одне-єдине моє вікно”.
Всі вважають, що цю пісню я не люблю. Вони помиляються – саме цю пісню я люблю
найбільше. Це гімн моєму прозрінню. Кожний на власному досвіді переконується, що в
цьому світі ніщо не вічне...
|
|
|
Роман Голощук
Модератор
Повідомлень: 2828
Зареєстрований: 8-9-2002
Місто: м. Львів, Україна
Нема на форумі
|
|
Наталю! Мені бракує слів... Одразу на мене накинулись власні (болючі і емоційні)
спогади... "Мертвим серцям не болить" - це не про Тебе. У Тебе, здається,
найщиріше та найемоційніше серце. Серце і душа!
|
|
|
fish
Почесний Академік
Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: присутній
|
|
вчора Моє Серце десь роздобуло касету, про яку я вже й не мріяла - на вірші Скиби,
дуже хорошого дядька без пашпорта...
Слухаю "Я живу в телефонній буді" - викликає відчуття дощу. Мабуть тому, що в
телефонній буді так зручно ховатися від дощу, коли більш нема де...
А взагалі Скиба нагадує... казочку про Скибу. Її я вам і розповім.
(складалося в Ірпені дюжиною представників творчої молоді  )
Як Скиба по кефір ходив.
Якось зібралася ватага хлопців-дівчаток хильнути кефіру. І запросили до свого
гурту Скибу. Коли ж дивляться, Скиба не йде і не йде, а кефіру ж мало... Коротше
кажучи, Скиба прийшов, а кефіру вже нема.
- А як же?.. А що ж?.. - Скиба питає. А що питать? Нема кефіру.
Хлопці-дівчатка кажуть, мовляв, іди, Скибо, по кефір, нема тобі іншої ради.
- А куди ж я піду?
- А ти обернись, де кефіру нема, там тобі й дорога.
Нема чого робити. Сів Скиба на коня і поїхав.
День їде. Два їде. Три...
Коли бачить - камінчик. А на ньому ще один. А на ньому ще. Ще, ще, ще... до самого неба!
А на самому вершечку стоїть коробочка. Кефір!
Зійшов Скиба з коня, поплював на руки, угору лізти, аж коли...
Не знав Скиба, що усеньку дорогу за ним назирці СБУшники-нишпорки йшли. От тут
тільки він з коня - а СБУшники одразу раз - ухопили Скибу за білі рученьки. Кажуть,
узяли ми тебе, Скибо, кінець тобі прийшов. У тебе, Скибо, пашпорта немає, а онде,
Скибо, в кущах десять львівських панків лежать, то ти їх, Скибо, вбив!
А Скиба тільки й каже, мовляв, таж подивіться на мене, кого я вбити можу, а коли в
мене пашпорта немає, то звідки ви знаєте, шо я Скиба?
Не слухають СБУшники, рученьки Скибі за спину заломили...
Аж коли підіймаються з бодуна десять львівських панків! Ой що почалося! Панки до
СБУшників, СБУшники до панків...
А Скиба тим часом тихенько собі нагору поліз.
По кефір.
А треба сказати, що то були не прості десять львівських панків та й то не проста
була скеля - камінчик на камінчику. Були то десять легінів, що пішли свого часу
кефір здобувати, та як кожен був добрався до 444-го камінчика, так і впав. І
перекинувся на львівського панка, бо була та скеля зачарована.
А Скиба ж не знає, лізе та й лізе. Як доліз до 444-го, так і... нічого не трапилось, бо
був Скиба не простий легінь, а без пашпорта. Зняв Скиба кефір, та й зістрибнув.
Львівські панки назад у легінів перекинулись, а на місці тої скелі з кожного
камінчика виросло ще по 444 камінчики. І постала Велика Китайська Стіна.
А Скиба з кефіром додому поїхав.
Отака вам казочка. На добраніч.
карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
|
|
|
dr.Trollin
Почесний Академік
Повідомлень: 1061
Зареєстрований: 3-6-2003
Місто: Львівська політехніка
Нема на форумі
Настрій: ще живий
|
|
Я собі (як дозволить Шановний Модераторіал)
дозволю розоритись аж на кілька асоціативних музико-зв‘язків
-1-{технологічний}
Літо. Порожньо у лабораторіях. Вечір.
Аспірант намагається таки відпомпувати установку за допомогою страшенно
гуркітливого форвакуумного насосу.
Прагнення почути ще щось живого окрім гуркоту. Клац радіо -... в ефірі передача
“цвинтарний ше-е-елест”.
_!Метал-л-л!_
-2-{шпієнський}
Ніч (24:25). Над парком на околиці міста, крізь який хвилями пливе туман, сяє повний
місяць. Молодий солдатик на посту (другокурсний курсант WAT -Військової
Техноакадемії).
Страашно – а раптом на територію того парку (де, власне, і розмішено отой WAT), що ти
доблесно охороняєш залізе Хтось. Роздаються звуки Підозрілої музики (власне
скрипкового концерту, трансльованого Радіо Классика, котрого _так_ мені не
вистарчає у Львові). З переляку витребуваний черговий офіцер теж з здивуванням
прислуховується.
і ОСЬ -- з суворо охоронюваної території на вахту (нахабно) суне Цивіль (я, себто).
(ну не врахував акустичних параметрів повітря під час туману не перемкнувся на
слухавки, з лабораторії йдучи. Удостоївся здивованих поглядів, зате жадних
питань – чого сидів на 2,5 години довше ніж по перепустці :-)
_скрипка-чарівниця_
-3-{романтично-класичний}
Літо. Спекотний полудень після задушливої поїздки гірською дорогою та підйому по
крутій стежині.
Ретельно (напрочуд) підсмажений у кафешці шашлик.
Тиша і чудова мелодія кларнету, що лине з непоганих (знову ж напрочуд) динаміків
тої кафешки.
Широке плесо прохолодної кришталевої води. Вітерець.
_Синевір_
З повагою, Сергій.
|
|
|
fish
Почесний Академік
Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: присутній
|
|
Щойно був Телефонний Дзвінок.
Ще не вихололі вуха чують якісь звуки з диктофону - ЕТО! (альбом, йде десь середина
сторони Бе). Як в тему! Несуттєво, про що співається - це все про мене.
...Я бачу себе акробаткою чи клоунесою з бродячого театру часів середньовіччя -
відчуваю похитування брички, бачу різнокольорові клапті, з яких пошита моя сукня,
чую сміх, мені тепліє на серці від присутності моєї маленької зграйки таких самих
збоченців-придурків, як і я - з якими життя - суцільне свято, яке б воно не було
непросте. Одна на одну накладаються дві картинки - середньовічний театрик
вуличних паяців і вечірня зустріч із приблизно таким самим придурком-збоченцем,
яких я собі оце щойно намріяла...
карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
|
|
|
Олексій Мачехін
Модератор
Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: теплий
|
|
Йду тільки-но на роботу і слухаю самсобірадіо. Там співають Ельдорадо. Одразу
згадалося:
23 серпня - я їду на село - картоплю копати. На потрібний мені автобус квитків не
дістав, отже їду на Смілу тоді на Кам*янку і там пішки на Грушківку. До Сміли
дістався легко, аж там дізнався що автобус до Кам*янки лише через півтори години.
Вирішив на попутках. Йду собі, дорогу розпитуюсь, руку підіймаю - ніхто не
зупиняється а баби кепкують - "що пішки підеш?" я відповідаю "Так, а що тут
йти?" і впираюсь поглядом в знак - Кам*янка 30.
Йду собі, йду, обганяю москвич синенький. Нескажеш що це вже машина, але й
кравчучкою він ще не став, бо сам котиться поки не глохне. Спочатку, правда, він
мене обігнав (теж не зупинився), а потім я його - водій тим часом рачки над капотом
стояв. Потім знов він мене обганяє - я вже й руку не підіймаю. Через 5 хвилин та ж
картина - хлопець рачки, я пішки обходжу його машину. На третій раз він вже
наздоганяє мене і зупиняється:
- Не боїшся?
- Не боюсь... - чогось хоробрюся я.
- Ну сідай, бо тобі ніхто не зупиняється а мені ніхто не маше - абідна!
Я сідаю і замінюю його попсову касету своєю збіркою. Через 2 хвилини він глохне і в
мене з*являється погане передчуття коли хлопець відкриває капот - кришка
тримається на пінці.
Не буду вас натомлювати - зупинялись ми разів 5-6. Хлопець міняв свечі, дроти, тощо -
машина їхати не хотіла (а їхав він з Києва). На останньому разі нас обігнав той
самий автобус, якого я не хотів чекати. І тут мене розібрав сміх - з динаміків
лунало:
"Та далеко та далеко те нещасне Ельдорадо...."
Ми знайшли причину - в багажнику лежали дубові дошки які перетисли шлангочку з
баку. за 15 хвилин я вже йшов з Кам*янки на грушківку. Але назавжди залишилась
згадка - траса, машина поламана, автобус по дорозі за обрій, безкайня моя осяяна
літнім сонцем країна і "Та далеко та далеко те нещасне Ельдорадо...."
А касету я йому лишив - хай слухає на здоров*я.
|
|
|
fish
Почесний Академік
Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: присутній
|
|
Що ж то за пісня? Я знаю інше Ельдорадо, де таких слів нема, але на слова Самійленка.
До речі, перше прослуховування таки було пов"язане із сильними почуттями.
Навіть не у виконанні Кому Вниз уперше чула, а у виконанні кобзаря-бандуриста
Тараса Силенка із ККЦ. Під криловидні гусла.
Це було у Харкові, під час фестивалю-огляду виконавства на старосвітських
інструментах. Тарас звернувсь до людей зі словами, що присвячує наступну пісню
одному музикантові. Гітаристові, любителю пельменів. Щось іще він говорив, коли
мене прострілила думка - дійшло, якого "музиканта" він мав на увазі. Я
штовхнула коліжанку, спитала її, чи вона зрозуміла. Та розмислила щось геть не до
теми. А я слухала, й відчуття було таке, що ще трошки - і я теж піду робити з білогого
дому жовтий (була тоді така мулька - яєшню на тих стінах смажити) чи ще щось
погірше...
Твакі справи...
карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
|
|
|
Олексій Мачехін
Модератор
Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: теплий
|
|
Це терції Ельдорадо. А кому було присвячено? Бо я якось незбагнув.
|
|
|
fish
Почесний Академік
Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: присутній
|
|
а хто у нас найперший гітарист у державі?
карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
|
|
|
Олексій Мачехін
Модератор
Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: теплий
|
|
Біс його знає, а що є таке звання?
|
|
|
fish
Почесний Академік
Повідомлень: 1592
Зареєстрований: 28-5-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: присутній
|
|
думай, думай Не мисли шаблонно
карнавал мусить тривати далі, інакше йому настане кінець
|
|
|
Олексій Мачехін
Модератор
Повідомлень: 4597
Зареєстрований: 31-5-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: теплий
|
|
Ми зараз розведемо страшенний офтоп в цій темі і ті, що зайдуть сюди почитати про
асоціації закидають нас пластиковими пляшками. Тому переводжу розмову на у2у.
|
|
|
Bullet
Дійсний член
Повідомлень: 102
Зареєстрований: 17-9-2003
Місто: Фастів(Київська обл)
Нема на форумі
Настрій: ееххх.........
|
|
Привіт, людоньки! Я вам починаю просто заздрити: такі приємні балачки... Мені
останнім часом голови нема часу підвести, але музику слухати - святе діло! Чого
вартий лише Devin Townsend, коли малюєш, клацаєш-клацаєш по цим бісовим кнопкам, так
релаксує, їй богу. Асоціювати такі звуки досить важко... Ну, начебто тіло
переходить до якогось іншого стану, крім фізичного.
Ще здорово послухати Марті Фрідмана, коли сумний настрій. Стає, щоправда, ще
сумніше, але якось так, наче не ти один такий
А от з друзями і з сторонньою публікою можна послухати рокабіллі. Надихає.
Всім дякую.
Завіса.
Овації.
Легше загасити в собі світло, ніж розсіяти накволо себе темряву.
|
|
|
Nazar
Почесний Академік
Повідомлень: 2395
Зареєстрований: 2-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: бракує музики
|
|
Гарно написано. Мені особисто подобається, коли говорять про музику не хизуючись
своїми особистими музичними вподобаннями, а пишуть на своїх емоціях, направду
пережитих при прослуховуванні цієї музики.
А вже про асоціації - тут взагалі годі лише уявити - скільки різних людей -
настільки й мені цікаво за тим спостерігати...
То захоплює.
Люби українське!
|
|
|
Volodymyr
Академік
Повідомлень: 468
Зареєстрований: 3-9-2003
Місто: гостомель
Нема на форумі
Настрій: в очікуванні...
|
|
зараз слухаю "Четвертий Кут" з Віктором Морозовим (або навпаки) - і, не знаю
чому, стійка асоціація з поїздкою у 24 "волзі" по житомирському шосе, теплий
вечір, прочинене скло чисте небо і присмеркове сонце на горизонті, що світить у
очі але не сліпить... і ця музика з радіоприймача ("промінь" ... і тепло... до чого б це?..
p.s. писалося під "колишній ідол"
він побачив сьогодні у себе в оці
вчорашню сльозу...
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
"Знову Ти"... Ця пісня збурює в мені не пережиті асоціації, а народжує уявні.
Хоча... чому не пережиті? Хіба моя уява - не життя? І мої сні... О, ці сни - розгублені
від своєї опуклості і тривожні - в їх синій глибині мене незмінно дражнять твої
очі. "Знову Ти - Ти знов приходиш в мої сни". Ти там живеш. Тільки не знаєш про
це, бо я ніколи не скажу цього тобі. Я не скажу цього нікому, бо й сама подумки
кепкую зі своїх мрійливих снів. Чи приспаних мрій? Не знаю... "В усьому винна я"
- це правда. Я ж кохаю тебе - отже, це моя вина. І нічого перекладати її на твої плечі.
"Знову Ти" - ця пісня викликає у мене живі, яскраві почуття та емоції. Я згадую
твої розгублені очі, розчахнуті від здивування так широко, ніби цим вони прагнули
увібрати в себе всю синь теплого літнього неба. Знову Ти... Завжди і всюди - тільки
Ти...
Це все наснилось мені - губи Його пахнуть літом;
руки Його ніжніші за будь-які весни. (с) Соломія Чубай.
|
|
|
Captivitas
Почесний Академік
Повідомлень: 1193
Зареєстрований: 15-9-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: біфуркаційний
|
|
Відчуття однієї пісні
"Тиша не вміє співати" - Соломія Чубай
Тихий вечір. Перші зірки заглядають у вікно, пліткуючи з теплим березневим
дощем.
Каварня-цакерня. На стінах гобелени з персонажами буфонад (Пьєро, Карамболь та
інші).
Він і Вона за столиком. Дівчина-офіциант у вбранні Попелюшки примає замовлення.
Запах кави заповнює усе приміщення.
Далі тиша, тільки свічка розповідає чергову легенду про це давнє Місто.
У Любові є дві радості...
У Любові є дві печалі...
|
|
|
Odarka
Почесний Академік
Повідомлень: 1970
Зареєстрований: 17-2-2003
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: вже йде до зими
|
|
| Цитата: | Першим відправив користувач Captivitas
"Тиша не вміє співати" - Соломія Чубай
Гарні відчуття! Можливо, колись, якщо захочете...приїдете до Львова і я покажу вам
місце...де були написані ці слова....але бажано восени
Це ж правдива історія... |
я так довго мовчав
ти ж бо знаєш як важко було мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
|
|
|
Nazar
Почесний Академік
Повідомлень: 2395
Зареєстрований: 2-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: бракує музики
|
|
Далі... Пісня про забуту траву.
То було ввечері після важкого робочого дня, я мав приємну зустріч, коли просто
посидів та поспілкувався про різні теми і відпочив емоційно. А в кишені я мав приз
вечора, нещодавно записану цю нову пісню. Рвався додому нарешті її послухати.
ВВімкнув, вимкнув світло і почалось. По при то, що мені надзвичайно подобається
цей вокал, по при то що мені дуже симпатизує ця поезія, по при то, що дуже
подобаються музиканти - я все одно був приємно вражений. Соломія колись казала, що
троха побоюється, що та пісня є запопсовою, але то виявилось даремним - вона просто
легка та прозора!
Тихо, спокійно і у цьому спокої бас разом із соло починають
плестись-переплітатись, з’являється мелодика слів і так само ніжно
переплітаються вокал з беком. Гарно, мелодійно та заворожливо. У Кузі гарний
голос, я про це ще переконався на його сольному виступі, а тут відчутно чого йому
бракувало – це Соломійчиного тембру. Впліт дійсно виявився суперовим та таким
легким. У мене таке буває, що одну композицію можу крутити до нескінченності (воно
звичайно також скінчується, коли час підійде, але то саме вона). А ще було б гарно
так само, як вокал з беком вплести дві соло гітари під кінець – пасувало б. І
образність! – ну що я буду писати, ось слова і уявіть ще собі музику легку,
присмачковану електрогітарками та легкою перкусією музику….
Пісня про забуту траву
Сл.: С. Чубай
Муз.: С. Чубай
Коли почнуть пробуджуватися листочки -
Я ще хворітиму тобою.
Коли почнуть цвісти дерева -
Я буду марити тобою
Приспів:
Я стану грішною
Я стану ніжною
Я опаду до рук твоїх самотньою грозою
Ти станеш ніжним
Ти станеш грішним
І ти торкнешся ніг моїх забутою травою, забутою травою
Коли почнуть опадати пелюстки з квітучих дерев -
Я забуватиму тебе...
Коли я побачу червоне яблуко в саду -
Я випадково згадаю про тебе.
Коли ж дерева стануть кольоровими -
Я побачу твою постать поміж них...
Між нами пустеля, попереду море
І ще ніхто не наважився його перейти.
Люби українське!
|
|
|
Tempika
Почесний Академік
Повідомлень: 2732
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: усміхнена
|
|
...проситиму лінк, щоб скачати цю пісеньку :-))
|
|
|
Nazar
Почесний Академік
Повідомлень: 2395
Зареєстрований: 2-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: бракує музики
|
|
ЇЇ ще не є в інтернеті...
Люби українське!
|
|
|
Odarka
Почесний Академік
Повідомлень: 1970
Зареєстрований: 17-2-2003
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: вже йде до зими
|
|
Дякую, Назар ) мені дуже приємно, що тобі
сподобалася пісня)
Спробуємо її записати професійно і тоді вже скинемо на сайт
я так довго мовчав
ти ж бо знаєш як важко було мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
|
|
|
Nazar
Почесний Академік
Повідомлень: 2395
Зареєстрований: 2-12-2002
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: бракує музики
|
|
А мені приємно, що тобі приємно, що мені сподобалось
Притягнув її на роботу, всім нашим теж сподобалась, просять голосніше зробити,
коли до неї черга доходить, а у мене савбуфер бумкає добре
Люби українське!
|
|
|
| Сторінки:
1
2
3 |
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
